Річард Фейнман – Та ви жартуєте, містере Фейнман!
Richard Feynman – Surely You’re Joking, Mr. Feynman!
«Досягни того ж, чого й він … А до того часу тримай язик за зубами» вчить нас Гі де Мопассан. Людина не повинна критикувати інших в тій діяльності, якою сама не займається, вважав Марк Твен. А доктор Геббельс узагальнив цю думку словами: «Критик повинен бути готовий і здатний у будь-який момент і на першу вимогу зайняти місце критикованого їм і виконувати його справу продуктивно і компетентно».
Але в двадцятому сторіччі домогтися успіхів у всіх питаннях, за якими хотілося б висловити свою думку важко. Адже виходить що тільки повар може сказати дружині що в мами борщ смачніший. А в більшості випадків, за цією логікою, теза про щось не раціональне, натикається на аргумент «зроби краще, або мовчи».
На щастя, у нас є Річард Фейнман якій взяв зробив все краще і не промовчав, видавши книгу про роздуми людини, що пізнала світ на квантовому рівні.
В середньовіччі музикант міг працювати організатором вечірок, і навіть винаходити нові м’ясні страви, будучи вегетаріанцем, а увійти в історію як художник Леонардо да Вінчі.
Але якщо ви думаєте що сьогодні важко бути талановитим музикантом, композитором, художником, біологом, хіміком, співтворцем ядерної бомби, а також поціновувачем заборонених в деяких країнах речовин, галюцинацій і гарних дівчат – Містер Фейнман поділиться з вами секретом як це все поєднувати з Нобелівською премією по фізиці.
Як на мене, багато хто читає біографії мільйонерів щоб спробувати зрозуміти хід їх думок, і приходить до висновку що людям просто пощастило.
Будучи одним із творців квантової механіки, наш герой чесно зізнається: «Якщо ви думаєте, що розумієте квантову механіку, значить ви її не розумієте», але дає дуже корисні поради, як дивитися на світ так, щоб порозумітися зі своєю совістю.
Електронні бібліотеки відносять текст цієї книги до рубрики анекдоти, хоча перед нами класичні мемуари. Ну не винен ж автор що він любить пожартувати? Іноді люди висловлюють дуже складні припущення і їм здається що все правильно, але на думку Фейнмона, це не так, – бо істина завжди виявляється простіше ніж можна було припустити. Що нам дійсно потрібно, – так це уява, але уява в надійному спеціальному одязі, що застосовується для контролю рухової активності пацієнтів психлікарень.
Математика, фізика, хімія, біологія – ці науки, які багатьох лякали в школі чи університеті під час лекцій Фейнмана стають зрозумілими, навіть якимись затишними і домашніми.
Напевно, в дитинстві кожен мріяв мати якусь супер-здатність: хлопчики бажали швидко бігати, або розбивати стіни одним влучним ударом, а дівчинки мріяли дізнатися секрети магічної здібності подобаються людям.
А чи багато хто з нас хотів бути геніальним? Фейнман повторює шлях Соломона, який бажаючи отримати задоволення від життя, просив у Бога не сили, а мудрості. А з нею в житті з’явилися гроші, слава і успіх, в тому числі успіх у протилежної статі.
Автор дає власну, дуже переконливу відповідь на питання «Хто більше захоплюється красою світу вчений чи художник?» пройшовши шлях від ученого до митця.
А суперечку з філософами Фейнман виграв майже заочно, показавши що до науки філософія, не має жодного відношення.
Також наш герой радить ніколи не звертатися до психіатрів, на його думку вони здебільшого мають психологічні девіації. Щоправда психіатри завдали удару у відповідь, надавши Фейнману довідку що його не можна допускати до служби в армії і взаємодії з військовими. Зроблю припущення, що Америку і світ врятувало те, що психіатри поспілкувалися з вченим вже після того як він допоміг зробити ядерну бомбу.
Також книга буде цікава, в першу, чергу педагогам та батькам.
За свою допитливість наш герой дякує в першу чергу батьку, який не прагнув дати прості відповіді на складні питання, а навпаки – закликав сина самому спробувати зрозуміти Світ у всьому його різноманітті.
Присвятивши багато років викладанню Фейнман був вражений наскільки вчителі замість того щоб навчити, імітують процес освіти, змушує студентів і школярів заучувати по тисячі визначень. В результаті ми отримуємо людей з гарною пам’яттю і повною відсутністю розуміння того, що вони так добре запам’ятали.
Для школяра, студента, дослідника – не може бути аргументом те що так вважає хтось. Якщо людина хоче в чомусь розібратися, треба навчити її науковому методу, критеріям що виробила наука, а не вбивати сліпу віру в авторитети.
Свого часу сам Ейнштейн приходив послухати студента Фейнмана. Славетному фізику була цікава думка молодого хлопця без наукових регалій, – бо справжній вчений тримає мозок відкритим до нового знання.
Ну і про свої помилки наш герой пише дуже відверто: «Оскільки я не знав, куди саме мене занесе в Південній Америці, я вирішив вивчити іспанську, так як в більшості південноамериканських країн говорять саме на цій мові.
Отже, коли настав час записуватися на курс, і ми стояли в коридорі, готові увійти в аудиторію, повз нас пройшла блондинка з пишними формами… Вона виглядала просто приголомшливо. Тоді я сказав собі: «Може бути, вона теж буде вивчати іспанську – це було б здорово!» Але ні, вона увійшла в аудиторію, де вивчалась португальська. Тоді я подумав, що я, чорт забирай, з тим же успіхом можу вивчати і португальську.
Я вже було пішов за нею, але тут властива мені англосаксонська розсудливість заявила: «Ні-ні, це не найвагоміша причина, щоб вибирати мову, який збираєшся вивчити». Тому я повернувся і, на превеликий жаль, записався на курс іспанської мови».
Через деякий час Фейнмана запросили приїхати до Бразилії в «Центр фізичних досліджень». Ось тепер йому довелося перетворювати свою іспанську в португальську.
Навіть генії помилятися, тому що намагаються думати раціонально, а не давати волю емоціям.
Але яким би, центром ухвалення рішень не користувалися ви при відповіді на питання: «Яку книгу читати наступної неділі?» – раджу зупинитися на цій.