Позначка: Terry Pratchett

Terry Pratchett — Equal rites

Аркканцлер был не из тех людей, кто получает удовольствие, обращаясь с женщинами бесцеремонно и грубо. Другими словами, он обращался бесцеремонно и грубо абсолютно со всеми, независимо от их пола, соблюдая, таким образом, равенство.
Терри Пратчетт, “Мрачный Жнец”

У 80-х роках минулого сторіччя деякі люди вважали, коли прибічників ідеї рівноправ’я чоловіків і жінок забезпечити не тільки фактичною рівністю, але і зафіксувати юридично ці самі «рівні права» то вони заспокоються. Террі Пратчетт навіть написав книжку «Право на чари» яка в оригіналі називається Equal rites — «рівні обряди», мабуть апелюючи до Equal rights — «рівні права».
Нажаль, виявилось що борці за права жінок роблять це не за для того щоб жінки отримали такі ж права як і чоловіки, а скоріше заради самого процесу війни. Гарантувати їм все нові і нові права, це як намагатися задовольнити апетити Гітлера віддавши йому Чехію. До цієї теми Пратчетт більше ніколи не повернеться, хоча ідеї толерантності і рівності всіх будуть звучати і в наступних книгах. Після цього роману Террі напише ще понад 40 книжок циклу «Дискосвіт», але головну героїню – Ескарину Сміт ми побачимо епізодично лише один раз. В останніх книжках автор прийде до думки, що єдиною можливістю забезпечити права всіх в тому числі меншин є диктатура. Розумний диктатор – єдиний вихід, адже сама ідея демократії слухати більшість, вже не передбачає виконувати вимоги меншості.
В романі саме жінки фактично керують Світом. Вони говорять чоловікам що робити, як і коли. І не важливо, дія відбувається в патріархальному селі Міцні горішки, шинку чи баржі. Без порад жінок – чоловіки немічні. Чоловіки навіть думки не мають  обмежувати жінок в будь чому, а особливо в праві керувати і приймати рішення. Але існує традиційний розподіл праці між чоловіками і жінками. Ніхто не вважає що робота по господарству легше ніж робота на кузні. Споконвіку дорослі і діти грали певній ролі. І якщо дівчина хоче грати «чоловічу» роль то людей це не стільки ображає, як дивує. Навіщо?
Раніше в «Дискосвіті» вважалось що чоловіки практикують магію побудовану на чарах та заклинаннях зібраних в старовинних інкунабулах. Чоловіків що пізнали магію називають чарівниками. Жінки ж практикують “природну” магію, використовуючи зілля, заговори та здоровий глузд. Таких жінок називають відьмами. Але якщо дівчинка хоче бути саме чарівником, а не відьмою що тоді робити? Єдине місце в Світі, де можна стати справжнім чарівником та отримати відповідну освіту – Незримий університет. І коли туди, вперше за сотні років, намагається поступити дівчина, то незважаючи ні на які звичаї та канони їй пропонують здати своєрідний іспит – показати що вона вміє.
Свобода вибору, навіть примарна, іноді вартує того що б випробувати вдачу. І коли все проти вас, і ваші шанси на перемогу один на мільйон – не хвилюйтеся, в дев’яти випадках із десяти у вас все вийде.

Terry Pratchett – The Amazing Maurice and his Educated Rodents
Сказки не хотели, чтобы вы думали, — они хотели, чтобы вы верили тому что вам сказали…

Многим в детстве читали сказки, некоторые даже их слушали. Хотя мне они всегда казались немного странными. Особенно если у них было немецкое происхождение. Вот тут один англичанин интересуется: девочка которая не видит разницы между своей бабушкой и волком, – наверное, тупая, как пробка, или происходит из чрезвычайно уродливой семьи?

Найти девушку с подходящим размером обуви – хороший способ выбрать жену? Согласитесь, было бы меньше вопросов, если бы принц обращал внимание на другие части девичьего тела, а не только на форму ступни. Ну а девушкам сказку про “Золушку” читать вообще вредно, а тем более смотреть ее экранизации вроде «Красотки». Крестная фея конечно может помочь и сделать принцу предложение, от которого он не сможет отказаться… Кстати, в сказке говорилось о «прекрасном принце»… так было на самом деле, или звание принца автоматически делает мужчину таковым? А что делать Ричарду Гиру если его отец не королевских кровей… Глупости какие-то!

Но вернемся к нашей истории. В один немецкий город пришёл волшебный флейтист, заиграл на дудочке, и увел крыс в реку… Хорошая сказка? Правда, в ее оригинальной версии, затем он увел всех городских детей в лес. Но даже не в этом дело. Почему никого не вспомнил, что крысы умеют плавать? Возможно, все не так просто, как кажется на первый взгляд известным сказочницам Сёстрам Гримм.

Терри Пратчетт рассказывает нам свою версию тех событий.

Итак, история началась совсем не в Бад Блинтц (маленький городок в Убервальде), она скорее там закончилась. А все началось на свалке Незримого Университета. Вам может показаться что магия – метафизический предмет, но мусор после нее остается вполне осязаемый. Несмотря на то, что волшебники на свалке поставили знаки «Опасно!» и «Яд!» — но тогда крысы ещё не умели читать, а есть им так хотелось…
И вот, крысы уже спрашивают себя: тварь ли я дрожащая или право имею? А как известно такие вопросы и до кота доводят. Кстати, кота звали Морис. Он твердо знал, что вершина творения – коты. Было когда-то так, что кошка кормила человека? Вот и доказательство! Хотя есть говорящих существ, по мнению Мориса – не гуманно. Лучше найти глупого на вид мальчика-сироту, умеющего играть на флейте и разыграть представление. Клан крыс наводняет город, терроризируя жителей, но тут появляется волшебный крысолов, и играя на флейте, за мзду малую (но не менее 30-ти анк-морпоркских долларов серебром или золотом), уводит крыс в реку. Главное, все довольны – жители, крысы и Морис.

Хотя, похоже, провернув трюк десятки раз участники представления устали. И решили дать последнее выступление, под девизом This Is It (Вот и всё), а затем, честно разделив деньги заняться сольными проектами. Но вряд ли они представляли, что эта гастроль действительно ожется последней.

Автор говорит нам, что это лишь история о людях и крысах. Но самое трудное в ней состоит в том, чтобы выяснить, кто является людьми и кто крысами. И каждый может сделать какое-нибудь маленькое дело, благодаря которому мир станет хоть чуточку лучше. К примеру, застрелить кого-нибудь.

P.S. По мнению некоторых читателей, перед нами детская книга о геноциде и каннибализме. Но вы не пугайтесь, этот роман награжден медалью Карнеги – престижной британской наградой за лучшую детскую книгу года.

Terry Pratchett — The Last Hero. A Discworld Fable
И чуть-чуть виной всему была эротика (как считали некоторые). Жила-была одна девчонка. И дело было в Щеботане. А как она брала за…
Терри Пратчетт о причинах этой истории

В нашем мире люди становятся героями благодаря сочетанию двух факторов: во-первых, ими совершается подвиг, во-вторых, об этом становиться известно. Конечно, остается без ответа вопрос: откуда известны последние слова командира, поднимающего солдат на смертный бой, в результате которого все его участники гибнут? Правда необходимо еще выполнение одного условия: должны найтись те, кто испортит ситуацию настолько, что без помощи Героев уже не обойтись.
Героям часто не остается иного выбора, кроме как совершить акт самопожертвования, воинской отваги или хитрости (как в случае с древнегреческим Одиссеем).
И еще, в мирное время Герои никому не нужны…

В Плоском мире все иначе. Героем можно просто стать, хотя одного желания будет все же мало.

Но есть и общая черта – те, кто спасают мир, редко когда удостаиваются заслуженных лавров. Ведь, когда неминуемая гибель так и не наступает, люди начинают сомневаться: так ли уж неминуема она была? А значит, простого «спасибо» будет вполне достаточно.

Но мирное время… и сегодня кроме Коэн-Варвара и его Серебряной орды героев почти не осталось. Они состарились и потихоньку умирают. Вот Коэн-Варвар стал императором.  Теперь он борется со скукой (куча денег, и не на что их потратить), а от мягких постелей начинает болеть спина. Его друг Винсент из-за этого  и умер, — эротический удар (или все-таки апоплексический?). И по мнению Коэна герой не должен так умирать — жирным и размякшим после сытного ужина. Герой должен погибать в бою.

Как известно Коэн сражался с чудовищами, свергал тиранов, похищал редчайшие драгоценности, спасал девственниц из рук Темного Властелина… правда после возвращения их любящим близким, такой характеристики девушки обычно лишались. Да, теперь принцесса не могла помочь принцу заполучить рог единорога, но это частично компенсировалось появлением у него пары собственных рогов, пусть и символических.

Правда патриций Анк-Морпорка лорд Витинари не понимал кто именно определяет чудовищность чудовищ и тиранство тиранов? А кража редчайших драгоценностей? Еще мы могли бы использовать такие слова, как убийство, грабеж, мародерство и изнасилование. Хотя нет, только не изнасилование, в случае с Коэном-Варваром. Максимум это можно назвать похищением. Никто не слышал, чтобы по этому поводу девушками высказывались жалобы.

В Плоском мире, все до единого знали, что было украдено первым героем — изначальным официально зарегистрированным геройским деянием стала кража имущества у законных владельцев. Кража является основным стрежнем легенд. У богов был украден огонь.

Хотя книга не об этом. Перед нами история о том, как Коэн-Варвар с верными друзьями и примкнувшим к ним Темным Властелином взбирается на гору, на которой живут боги. И его не могут остановить. А он намеревается вернуть огонь богам. Правда как справедливый герой, Коэн решил отдать огонь с процентами в виде… огромного бочонка с взрывчаткой. И если взрыв случится на вершине горы, являющейся центром магического поля всего мира, то, Плоскому миру может наступить конец.

P.S. Вы уже догадались что такое деликатное дело как спасение мира могли доверить только самому неспособному к магии, преподавателю жестокой и необычной географии, волшебнику более известному как Ринсвинд.

Terry Pratchett – Wyrd Sisters

Женщины и настоящая магия несовместимы.
Терри Пратчетт. Творцы заклинаний

В одном маленьком, но очень гордом королевстве Ланкр, граждане очень любили своего короля – Веренса. И он отвечал прекрасной половине своих подданных взаимностью, пользуясь Droit de seigneur, или как говорили местные правом первой ночи. Невесты были очень довольны, а чтоб с ними порадовались и новоиспеченные мужья – король всегда посылал управляющего с ларцом серебра и корзиной с приданым. Так что молодые не на пустом месте жизнь начинали. Несмотря на то, что королевство было не велико, бывало за ночь и пару раз приходилось королевский «долг» выполнял. Настоящий король был. Да вот только подлый Брут герцог его заколол в самом начале романа.

А еще в этой небольшой стране жили три ведьмы. Они были добрые (иногда) и справедливые (конечно по-своему).

Нянюшка Ягг (Гита Ягг, после третьего замужества) по-молодости, в рамках подготовки молодых парней к тяготам супружеской жизни на окрестных сеновалах проводила мастер классы того, к чему молодых девушек готовил король. При этом нянюшка была сторонницей «сухого закона» в том его аспекте, что на сухую предпочитала ничего не делать, а содержание алкоголя в жидкостях, которые она употребляла, должно поддерживаться на уровне 100%.

Эсмеральда Ветровоск (более известная как матушка Ветровоск) не просто так пила чай с аркканцлером Незримого Университета. В обмен на обещание принять кафедру (приезжать и читать студентам лекции, к примеру, по головологии) матушка заполучила (с доставкой к ее домику) студентов на полевую практику. А еще она была самой ведьмовской ведьмой Плоского мира.

Маграт Чесногк не была девушкой «с приветом». Всем известно что «с приветом» бывают только тупоголовые рыжие девицы в комедиях пятидесятых годов, а Маграт не была рыжей.

В отличии от матушки Ветровоск, которая осталась на всю жизнь одинокой из-за своих ног (она слишком быстро убегала от молодого человека, который не догнав её, вернулся в город и поступил в Университет) у Маграт была проблема в отношениях с противоположным полом совсем другого толка. Несмотря на то, что она неоднократно помогла рожать девушкам в закрепленной за ней деревне, про роль мужчины в процессе зачатия ребенка ей никто не рассказал. К сожалению, ее молодой человек так же оказался не просвещенным в этом вопросе. Он даже заказал иллюстрированный самоучитель (по прибытию книга станет настольной для командира ланкрской стражи, который по совместительству и посыльный). Но почта шла долго, поэтому темными летними вечерами молодые люди сидели в лесу, и смотрели на звезды, в глубине души понимая, что в хорошей пьесе за introductio должен наступить act of culminating.

Итак, Король умер, да здравствует король!… Правда годовалого наследника престола спасли ведьмы, и тут же отдали на воспитание бродячей театральной труппе. Так что пока молодой принц даже не научился говорить, вряд ли он сможет в ближайшие пятнадцать лет заявить о своих претензиях на корону (которая тоже пропала).

Но самозванец, на троне наверное слегка тронулся умом, так как решил обложить налогами ведьм. А как известно, личность в истории Ланкра играет роль до тех пор, пока это не мешает матушке Ветровоск заниматься своими делами. Народная молва гласит: «не грози ведьмам попивая сок в своем замке»!

Terry Pratchett – The Colour of Magic, The Light Fantastic
У всіх оглядів книжок Пратчетта, хоч би якими різними вони були, є дві спільні риси:
а) вони переказують сюжет;
б) вони цілком і повністю помилкові.

Що таке англійська література? Один письменник сплутав фахівцям усі карти, коли, народившись у Російській імперії й живучи у США, написав англійською книжку, яку видав у Франції, щоб мати за що винайняти номер у швейцарському готелі. Залишимо філологам питання, що таке англійська література. Гадаю, спадщина англійських класиків, таких як Дуґлас Адамс, Террі Пратчетт і Джеремі Кларксон, – це найкраща світова література. Правду кажучи, на відміну від української літератури, у якої важко виокремити визначальну рису, є речі, властиві істинно англійським авторам, – нелюбов до Франції та імперський погляд на світ. І якщо перше хоч чимось виправдане, адже, як зауважив один італієць, «французи ледачі, схильні до кляуз, злопам’ятні, заздрісні, самовпевнені аж до переконання, ніби кожен, хто не француз, – дикун, і не здатні терпіти зауваження», то друга риса, хоч і властива багатьом народам, починаючи з давніх латинів, дозволяє англійцям із гумором описувати недоліки навколишнього світу, а англійкам – лежати в ліжку із заплющеними очима й думати про Англію.

Книжки серії «Дискосвіт» цікаві безліччю оригінальних персонажів. Чого лише вартий Грун-Варвар, який за мірками Пупземелля вважався мало не академіком, оскільки вмів думати, не ворушачи при цьому губами, хоча особливою кмітливістю похвалитися не міг, та й уява в нього була відсутня начисто. Значну частину свого життя він провів, відшукуючи золото, демонів чи стражденних незайманок і звільняючи їх відповідно від господарів, життя та принаймні однієї з причин їхніх страждань.

А чого варта вродлива Геррена-найманка, яка ніяк (на відміну від звичайної секретарки) не може налагодити стосунки з протилежною статтю! Адже чоловіки не сприймають тебе серйозно, доки ти їх не вб’єш у буквальному розумінні цього слова, після чого вони взагалі перестають тебе сприймати. Але вона була надто високою, щоб стати злодійкою, надто чесною, щоб піти стежкою найманої вбивці, надто розумною, щоб вийти заміж, і надто гордою, щоб обрати єдину жіночу професію, яка ще залишалася загальнодоступною.

І це ми ще не перейшли до головних героїв! Хоча, мабуть, ще одного варто згадати – це дерев’яна Скриня, і, судячи з авторських описів, вона була наполовину валізою, наполовину маніяком-убивцею, а опис її ставлення до світу можна почати з характеристики «кровожерливо-злобне» й уже від неї танцювати далі.

Отже, позавчора до порту міста Анк-Морпорк прибув молодий чоловік, а за ним прослідувала Скриня, імовірно повна золота. Як виявилося, це перший турист за всю історію Дискосвіту. А першопрохідцям іноді буває не лише важко, а й небезпечно…

Цикл «Ринсвінд» вигідно відрізняється від інших тим, що містить техніки справжніх магічних практик. Можна дізнатися, як молодий шаман проходив дуже важливий етап своєї підготовки. Він поїв священного мухомора, покурив святого кореня, ретельно розтер і ввів у різні отвори свого тіла містичний гриб і тепер, сидячи під сосною в позі лотоса, намагався зосередитися. Він мав не лише ввійти в контакт із дивними й чудесними таємницями, прихованими в серці Буття, а й не дати власній маківці відкрутитися й відпливти геть.

Автор чесно попереджає, що магія дуже підступна, тому чарівники роками тренуються. Якщо ви почнете забивати ще на розминці, то неприємні наслідки практично гарантовані. Наприклад, після завершення практики молодий і недосвідчений шаман доклав надлюдських зусиль і пригадав правильну послідовність рухів, які піднімають людину із землі. Йому навіть вдалося зробити кілька кроків, перш ніж він поглянув униз і вирішив облишити це марне заняття, бо в нього закінчилися ноги. Це найдурніше в магії. Ти витрачаєш двадцять років на те, щоб вивчити заклинання й викликати собі до спальні оголених дівиць, але на той час, коли вони з’являються, ти вже навіть пригадати не можеш, навіщо вони тобі знадобилися.

А головне, перші дві книжки закінчуються не по-англійськи – не так, що всі герої гинуть, а шанувальники у твіттері вгадують, кого автор уб’є наступного разу. Фінал вийшов ефектним – більшість мешканців світу перебуває у стані духу, якого досягають після цілого життя, присвяченого наполегливій медитації, або після тридцяти секунд куріння забороненої законом травички.