Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

“Говорить по-украински”

Автор – Sascha Rammstein
* * *
В англійській виникло поняття “soviet”, тому що англомовні країни (їхні уряди, ЗМІ та історики) називали так цілком конкретні організації, що з’являлися у Сполученому Королівстві та на території сучасної Німеччини саме після революції у Росії 1917 р. і через неї. Вони здебільшого являли собою не “ради робітничих та селянських депутатів”, а профсоюзи. Наприклад, були Irish soviets. І ірландською мовою вони теж називалися словом, схожим на “soviet”. Від звичних “labor unions” їх відрізняло те, шо більшовицька революція була одним з ключових факторів їх виникнення.
Крім того, в англомовному середовищі зважали на те, що “совет” російською – це не тільки “рада”, а ще й “порада” (“advice”) і шось типу злагодженості, гармонії (як у “совет да любовь”). І що більшовики оце “совет да любовь” теж “включили” в назву своєї держави, тобто вкладали ще й цей сенс. А “council” все-таки не містить сенсу “совет да любовь”: у council люди обговорюють, радяться і вирішують, наприклад, більшістю голосів, при цьому можуть бути і незгодні. Тому якимось одним словом перекласти складно.
Зі словом “reich” дещо схожа ситуація, оскільки “reich” – це передусім “багатий”, “заможний”. А ще “reichen” – це “дістатися” (пункту призначення), “дійти”. Ну і так, “Reich” – це об’єднання територій під певною владою. Ясно, шо ці сенси пов’язані, адже “імперія” утворюється тоді, коли з центру до інших земель “доходять” або коли вони “доходять” самі. Ну і ясно, що “reich” як прикметник або був потрібний в агітаційних цілях, або був об’єктивною реальністю (об’єднані громади жили краще і заможніше, ніж окремі розпорошені території). У Середньовіччі було вчення про три райхи (без прив’язки до політики та конкретних країн), потім була Священна Римська імперія до початку ХІХ століття (із назвами латиною та німецькою, і у німецькій це був “Reich”). Далі ужиток слова “Reich” офіційно затвердив Бісмарк. І зрештою його взяв Гітлер, причому з натяком саме на середньовічне вчення. Тож в англомовному (і російськомовному) середовищі почали використовувати це коротке і просте у вимові і написанні слово для позначення саме німецького тоталітарного режиму і країни.
Це я не до того, шо правильно говорити “радянський”, а “совєцький” – неправильно (чи навпаки). Насправді я не знаю, як треба. У побуті я російською спілкуюся, тому кажу “Союз”, “Совок” або взагалі “Чи-Чи-Чи-Пи”. Українською на ці теми якось говорити не доводилося. У новинах українською писала “УРСР” та “СРСР”, бо так навчила школа та ЗМІ.
Ми, за прикладом англомовного середовища, можемо зважати на те, шо “совет” російською – це не тільки “рада”, а ще й “порада” та “злагода”/”згода”. Українська мова багатша=) І тому “советский” – це саме “совєцький”, а не “радянський”.
З іншого боку, можемо згадати, що слова “радянський” у загальному сенсі в українській наразі не існує. Не було “радянської” коаліції БПП та НФ, нема “радянської” монобільшості СН, хоча все це було (є?) в Раді.
У цьому сенсі “радянський” та “совєцький” рівноцінні: обидва прикметники позначають цілком конкретну штуку. Яка, на щастя, вже не є нашою реальністю, хоч поточна влада і намагається її повернути.
Але, як і автора, мене бісить, коли російською кажуть: “Я перешел на мову” (і “Я перешел на инглиш” теж). “Спикать инглиш”/”парле франсэ”/”шпрехать дойч” – то сленг, він поступово відходить. А от “на мове”, “мовный закон” та інші похідні кадаври, на жаль, існують у Present Continuous. І це страшенна неповага і до української мови, і до російської. Бо є в обох мовах нормальні іменники і нормальні прислівники. І не треба “говорить на мове”, якщо можна “говорить по-украински”.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Чому нове сторіччя ніколи не починається в п’ятницю?

Якщо подивитися на календар, та поставити собі питання на які дні тижня припадає 1 січня то можна прийти до висновку, що на всі дні по черзі.
А дослідники встановили що при теперішніх календарних правилах перший день сторіччя ніколи не припаде на неділю, середу чи п’ятницю.
Давайте спробуємо довести або спростувати цю тезу?

Згадаємо що, майже кожен рік, що ділиться націло на 4 є високосним. З цього правила є виключення.
Якщо рік ділиться націло на 100 – він не високосний. Але і з цього правила є виключення, – роки що поділяються націло на 400 – високосні.
1800, 1900 не були високосними, а ось 2000 – був.
В 20 сторіччі було 25 високосних років, так як 2000 був високосним. Тобто, 365*100+25=36525 днів. Або 5217 тижнів та 6 днів.
1 січня 1901 року – вівторок.
Тому 1 січня 2000 року було на 6 днів пізніше, та припало на понеділок.
В свою чергу, 1 січня 2101 року – субота, на 5 днів пізніше.
1 січня 2201 року – четвер, на 5 днів пізніше.
1 січня 2301 року – вівторок, на 5 днів пізніше.
І 1 січня 2401 року – понеділок, на 6 днів пізніше, бо 2400 – високосний.
Таким чином, легко бачити, що перші дні сторіччя циклічно повторюються: вівторок, понеділок, субота, четвер, і знову вівторок.
Тому нам не відсвяткувати початок сторіччя у п’ятницю )

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Кокосові горіхи

9 жовтня 1926 року в газеті «The Saturday Evening Post» було надруковано невелике оповідання під назвою «Кокосові горіхи». Сюжет цієї розповіді зводився до того, що якийсь будівельний підрядник хотів будь-що-будь перешкодити своєму конкурентові отримати важливий замовлення. Винахідливий клерк підрядника, знаючи пристрасть конкурента до цікавої математики, підсунув тому задачу настільки захоплюючого змісту, що конкурент, цілком поглинений її рішенням, не подав заявку у встановлений термін і втратив контракт.
Ось це завдання в тому вигляді, як її сформулював клерк. П’ять матросів і мавпа після кораблетрощі висадилися на безлюдному острові. Весь перший день вони займалися збиранням кокосових горіхів. Увечері вони склали всі горіхи до купи і лягли спати. Вночі, коли всі заснули, один з матросів, вирішивши, що вранці під час розподілу горіхів може спалахнути сварка, встав, щоб взяти свою частку горіхів. Він поділив всі кокосові горіхи на п’ять рівних частин, а один горіх віддав мавпі. Потім матрос сховав свою частку, а всі інші горіхи знову склав до кучі. Через деякий час прокинувся інший «робінзон» і зробив те ж саме. У нього теж залишився один зайвий горіх, і він віддав його мавпі. І так один за одним вчинили всі п’ятеро. Кожен з них взяв собі одну п’яту горіхів з тієї купи, яку він знайшов при пробудженні, і кожен віддав один горіх мавпі. Вранці вони поділили залишки горіхів, і кожному дісталося порівну – по одній п’ятій частині. Зрозуміло, кожен з матросів не міг не знати, що частини горіхів не вистачає, але так як у кожного з них совість була однаково нечиста, тому жоден нічого не сказав. Скільки кокосових горіхів було спочатку?
Кажуть, що вже протягом першого тижня після публікації оповідання редакція отримала близько 2000 листів. Протягом ще 20 років редакція продовжувала отримувати листи з проханням повідомити відповідь, або з новими рішеннями. І сьогодні можна зустріти це завдання в збірках математичних головоломок. Задача про розподіл кокосових горіхах існувало і до 1926 року. Більш стара версія завдання майже повністю збігається з наведеною в оповіданні. Єдина відмінність полягає в тому, що вранці при остаточному розділі горіхів в старому варіанті завдання один горіх знову виявляється зайвим і дістається мавпі, в той час як в оповіданні остаточний поділ проводиться точно, без залишку.
Відповідь на задачу допускає нескінченно багато рішень в цілих числах. Наше завдання полягає в тому, щоб знайти серед них найменше позитивне число.

P.S. Число кокосових горіхів з задачі в газеті дорівнює 3121. З нашого відео розбору задачі відомо, що 5^5=3125, а 3125— 4 = 3121 є найменше число горіхів, яке можна п’ять разів ділити на п’ять рівних частин, віддаючи при кожному розподілі один кокосовий горіх мавпі. Після п’ятикратного поділу залишиться 1020 горіхів. Це число ділиться на 5, що і дозволяє зробити шостий поділ на п’ять рівних частин так, щоб мавпа не отримала жодного горіха.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Довод / Tenet

Автор – Semen Yesylevskyy
* * *
Как почетные дипломированные слоупоки, в новогоднюю ночь мы посмотрели Нолановский “Довод”. Ну что вам сказать, не шмог режиссер в физику и логику, не шмог.
Ни у кого из современных авторов принципиально не хватает знаний, таланта и самодисциплины для того, чтобы прописать логически непротиворечивые правила путешествий во времени. Даже старые классики, вроде Азимова, с этим справлялись в единичных случаях. Нолан почему-то решил, что он умеет в физику. Нет, он не умеет и у него получилась логически противоречивая и физически невозможная хрень.
Фантастика хороша до того момента, пока она соответствует логике придуманного мира, пусть даже сам мир невозможен с точки зрения нормальной физики. У Нолана же логика придуманной вселенной разваливается чуть ли не с первых кадров и чем дальше, тем больше.
Я даже не хочу углубляться в какие-то детали, просто разберу самый фундаментальный логический ляп с самой возможностью инверсии времени.
Представьте себе, что у вас есть “инвертор”, который заставляет помещенный в него предмет начать движение обратно во времени. В то мгновение, когда произошла инверсия, предмет исчезает из нашей реальности – ведь у него больше нет будущего в нашем понимании, он уходит от нас все дальше в прошлое.
Если инвертированный предмет может хоть как-то взаимодействовать с материальным миром (а по фильму он может), то он будет изменять прошлое в каждое мгновение своего существования – ведь раньше его там не было. Для “отправителей” предмета их прошлое начинает непредсказуемо изменяться и возникает классический “парадокс дедушки”. Никакой принципиальной разницы между мгновенным прыжком а-ля Герберт Уэлс и инвертированным движением во времени нет – это один хрен с одинаковыми несостыковками причинности. Выпутаться из этого можно, как обычно, двумя путями:
1) постулировав “эластичность” истории (ход событий всегда адаптируется так, чтобы будущее, за точкой отправки путешественника в прошлое, никак не поменялось).
2) постулировав отпочковывание независимой параллельной вселенной после любого перемещения во времени, которая никак не влияет на исходную вселенную.
В обоих случаях весь сюжет фильма теряет какой-либо смысл.
Кроме обычных временных парадоксов при ретроградном движении во времени возникает и куча число физических парадоксов. Любые физические взаимодействия – это обмен бозонами-переносчиками: фотонами, векторными бозонами, глюонами, гравитонами. Если инвертированная частица испускает фотон, то это какой фотон, инвертированный или нормальный? Если инвертированный, то по отношению к частице-партнеру по взаимодействию это фотон летит не к ней, а от нее, при том, что сама частица-партнер никаких фотонов не испускала. Если фотон нормальный, то все то же самое, но с точностью до перемены мест частиц в паре. В любом случае получается, что есть фотон либо без источника, либо без приемника, смотря с какой стороны смотреть. Мало того, что взаимодействие само по себе невозможно, так еще и закон сохранения энергии говорит “кря!” и ломается нафиг.
Вывод: инвертированные предметы ни с чем не могут взаимодействовать в принципе, занавес, верните людям деньги за билеты 🙂
Кстати, если инвертированный предмет охлаждается при подводе тепла извне, то любое движущееся инвертированное тело быстро остынет до абсолютного нуля т.к. любое трение, даже о воздух, будет его охлаждать. Сам этот процесс будет, кстати, вечным двигателем первого рода т.к. поток тепла сам себя неограниченно усиливает, создавая все больший перепад температур. А куда будет деваться энергия когда инвертированный предмет достигнет абсолютного нуля – даже не спрашивайте 😉
Нельзя строить достаточно бредовый сюжет на еще более бредовых и логически противоречивых “типа научных” предпосылках – так не работает. Гораздо проще изначально объявить происходящее магией и не сношать мозг ни себе, ни зрителям. Имхо, это было бы гораздо честнее, ведь и так в итоге получилась магия.
Но картинка красивая, да.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Світ за Кларксоном. Як я вже казав… / As I Was Saying… The World According to Clarkson

За легендою Шон Коннері не хотів щоб поціновувачі його таланту сприймали прізвище актора як синонім “Джеймс Бонд”, а тому він заявив що після 1971 року ніколи більше не зніматиметься в цій франшизі. Але не так сталося як гадалося, і 1983 року вийшов фільм про пригоди вигаданого агента MI-6 з промовистою назвою “Ніколи не кажи ніколи” де легендарний шотландський кіноактор був в головній ролі.
Після жахливого перекладу книжки Джеремі Кларксона “Світ за Кларксоном” яка вийшла у видавництві ВСЛ під назвою «Джеремі Кларксон та світ довкола», багато прихильників творчості англійського письменника вирішили не ризикувати грошима купуючи ерзаци замість перекладів. І анонс нового видання “Світ за Кларксоном. Як я вже казав…” від того самого “старого Лева” не обіцяв нічого цікавого, хоча коректний переклад назви запалював слабкий вогник надії.
Виявилося, що видавництво запропонувало відомому блогеру Любомиру Футорському зробити переклад. Свого часу він пославшись на зайнятість не став перекладати першу частину, але розуміючи що у “леві” можуть зробити з другою, припускаю що пожалів українських читачів і взявся за переклад. Можна по різному оцінювати діяльність Любомира, але він щіро любить гарні автомобілі та творчість Кларксона. А для гарного перекладу тексту, іноді важливо відчувати емоції які намагається передати автор в оригіналі.
Хто з нас у житті не помилявся? Але одні вміють визнавати свої помилки и працювати над ними, а інші… Тому “Як я вже казав…” вважаю що треба давати другий шанс видавцям які намагаються долучити своїх читачів до прекрасного.
Тому придбавши нову книжку від ВСЛ можу впевнено сказати що майже будь-яку мою думку хтось висловив до мене і краще за мене. Зазвичай це Фома Аквінський або Джеремі Кларксон, який закликає тиснути пішоходів, бо вони повинні засвоїти, що раз вони не платять дорожній податок, – то не мають права шлятися по тому, що їм не належить. А потім додає що він як чоловік ні за що не буде питати перехожих, як проїхати в бібліотеку. Кого тут питати, якщо він все одно розумніший? Адже хтось сидить в теплій машині, а ці ідіоти ходять пішки. Додам лише що електромобілі теж не платять дорожній збір, але ми не про відсутність логіки у нашого уряду.
Кларксон специфічний автор, і письменником його можна вважати лише формально. Припускаю що коли видавець запропонував йому надрукувати нову книжку він просто приніс до редакції вирізки з своїх щотижневих публікацій в газеті. Свого часу Умберто Еко так видавав збірки своїх наукових праць, але все ж таки робивши для книг адаптацію. Кларксон пішов далі, і взагалі нічого не редагував, зібравши під однією обкладинкою тексти зі своїми коментарями до подій, що і в гуглі не завжди збереглися.
Але чи втрачають цінність “Моральні листи до Луцілія” Сенеки якщо в нас немає текстів-відповідей Луцилія?
Що до книги. Особисто в мене були побоювання що Джеремі з віком стане більш спокійним і врівноваженим. Викривати несправедливість і апелювати до здорового глузду не так вже і просто, коли тобі не 16 і ти вже маєш мільйони доларів на рахунку.
Але схоже, на щастя, ні. Він все такий ж неполіткоректний англієць, що полюбляє запах напалму з ранку.
То ж, в цьому світі ще залишилися моральні авторитети на кшталт Папи Римського та Джеремі, хоча що до останнього Папи є різні думки.
P.S. Що до України в текстах Кларксона. Перекладач у вступному слові зауважив що перед тим як робити висновки, треба спробувати зрозуміти чому автор сказав те що сказав.
І додам від себе, що повчання чи критику ми по різному сприймаємо від друга та ворога, навіть якщо вони промовляють до нас однаковими словами.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Дежавю

Автор – Sergey Dubiljer

В истории многие вещи повторяются. В той или иной степени, но тем не менее. Хорошие вещи мы склонны повторять. Тем более что история, связывая причину и следствие, учит нас делать именно хорошие вещи. Да, “делай добро и бросай его в воду” – работает. Даже в этой жизни. Необязательно быть буддистом и ждать “прихода” в следующей жизни или правильной реинкарнации.

Но некоторые вещи, повторяясь, каждый следующий раз имеют другой вкус. Причем вкус этот всё хуже и хуже с каждым следующим повторением.

В первую очередь это замечание относится к вещам, вызывающим “вау-эффект”. Вещам, по отношению к которым у нас внутри сразу возникает ощущение ” ̶А̶х̶у̶е̶т̶ь̶! А что, так можно было?”. Они хорошо работают (точнее – работают по назначению, вызывая нужный эффект) только один раз.

Казимир Малевич, собрав выставку из полотен “антиживописи” (среди которых был и любимый всеми “Черный квадрат”), стал известен. А все остальные, кто пытался рисовать черные квадраты на холсте – где они? Кто они?
Или тот же “Шредер Бэнкси” – сработал один раз, и повторять его бессмысленно. Ощущения ” ̶А̶х̶у̶е̶т̶ь̶ Как это свежо, неожиданно и адреналиново!” уже не будет.

Или, опять же, Герострат, который спалил храм Артемиды. Повторять поджог можно, но тебя если и запомнят, то лишь как безвестного мудака.

Или Калигула, который ввел своего коня сначала в ряды граждан, а потом – и в состав Сената.
Или персонаж известного предвыборного сериала, который в сериале громко и задорно рассказывал буржуям из МВФ, где находится “на***”.

Так вот, о чем я. Для того, чтобы этот эффект сработал – нужно:
а). построить какую-то почву, какую-то правильную и понятную структуру. Храм Артемиды. Школу живописи. Картинную галерею. Сенат с правилами демократии. Или на худой конец – систему международных договоров.
А потом – б). нарушить правила. Ввести в Сенат коня, спалить храм, сделать выставку картин из черных/цветных крестов, кругов и квадратов. Послать МВФ.

И прием сработает. Один раз, естественно. Потому что если в Сенате половина сенаторов будут конями – на это уже реагировать никто не будет.

Но даже в этом, единственном случае, недостаточно накакать сверху кучи других, засохших, какашек. Эффект будет только тогда, если какать на идеально вымытый и абсолютно ровный пол.

Вот и в фотографии всё точно так же работает. Сложенные в ритмичный ряд события (предметы, явления) не вызывают ярких впечатлений, но наслаждаться ими можно вечно. Как исправно работающим мягко урчащим и ритмично вибрирующим двигателем. Но мы на это внимания обращаем немного. Оно вроде как так и должно было быть. “Чего тут такого?”

Вот так, правила и законы психологии работают везде, в том числе и в фотографии. И совершенно неважно, что вы сделали картинку фулфреймом с дорогущим фиксом на открытой дырке в мануале. Если картинка не организована, если зрителю негде и незачем по ней двигаться, если ему не на что обращать внимание (если вы об этом всём не подумали) – ваша картинка суть говно. Извинити

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Під зорями Дикого Саду / WildPark

На території сучасного Миколаєва вже близько 1250—925 років до н. е. існувало так зване Місто людей Кіммерійських – стародавнє місто-порт.
А у самому центрі сучасного міста знаходиться унікальна пам’ятка доби пізньої бронзи – городище (XII – X ст. до н.е.) – Дикий Сад. Українські вчені називають його степною Троєю Миколаївщини.

Пропоную придбати календар на 2021 рік з світлинами з цього унікального місця.

Для замовлення ставте “+” в комментарях

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

I’m Thinking of Ending Things

Автор – Alexander Nikitchenko
* * *
Чем отличается творчество Дэвида Линча от творчества Чарли Кауфмана? Да тем, что у Дэвида – это фантазия больного человека, а у Чарли здорового. И тот и другой играют со зрителем, как с котенком, заставляя бегать нас за “лучиком от лазерной указки”, пока ты не упадешь в обессиленном состоянии.
“Я подумываю со всем этим покончить” – это как кочан капусты, который нельзя просто разрезать и заполучить сочную кочерыжку. Каждую сцену и диалог приходится разбирать слой за слоем, листок за листком. Разбирать и раскладывать по полочкам, чтобы в итоге наконец-то добраться до сути и выстроить всё в общую картину. Добраться и увидеть всё, как видел автор, получится не у всех, но оно однозначно того стоит. Победитель будет вознагражден приятным послевкусием и гордостью от осознания того, что мозг еще не до конца атрофировался от потока котиков, сисек и говна в этом мире. гггг
5 из 5
“Джейк отправляется на отдалённую ферму, чтобы познакомить свою девушку с родителями. Ирония в том, что та хотела порвать с Джейком и теперь находится в затруднительном положении. По прибытии выясняется, что в доме родителей Джейка творится что-то странное, и сами потенциальные родственники ведут себя очень подозрительно.”
P.S. Не знаю почему в жанре указан хоррор… Никаких ужасов здесь нет.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Брейгель или Босх?

Автор – Sascha Rammstein
* * *
Есть на просторах интернета довольно старенькая, но очень забавная штука – типа, как определить художника по сюжету и манере написания картины. Да, та, где “если все, даже тетки, похожи на Путина – это Ван Эйк”.

Сад земных наслаждений


Так вот, там говорится: “Много маленьких людишек – Брейгель (Старший), много маленьких людишек плюс маленькой непонятной фигни – Босх”.
Хихикаю – очень уж метко и лаконично сказано, – но в то же время думаю, что отличие не только в “непонятной фигне”. А еще и в насмешливости и презрении, которая у Брейгеля есть, а у Босха – нет.

Нет, не потому, что Босх – “мистик”, а Брейгель – “этнограф-публицист”.

Свадебные пляски на лоне природы


Вот смотрите, есть у нас центральная часть “Сада земных наслаждений” Босха и “Свадебные пляски на лоне природы” Брейгеля, и сюжет у них в целом один и тот же – под благовидным предлогом (“плодитесь и размножайтесь”/”свадьба”) народ занимается не слишком благовидными вещами. У Босха люди ими занимаются неприкрыто (ну, они обнажены=)), но совершенно… Не физиологично. А у Брейгеля наоборот – все одеты, однако элементы одежды, ну хоть гульфики, демонстрируют самую что ни на есть физиологичность происходящего.

Корабль дураков


Допустим, свадьба – весьма злачное событие, а жизнь (центральная часть “Сада земних наслаждений” – это, собссно, и есть земные, жизненные наслаждения) слишком разнообразная вещь, в спектре от скабрезности до драмы, оукей.

Притча о слепых


Но вот имеется “Корабль дураков” Босха и “Притча о слепых” Брейгеля. Я в первом случае вижу чуть ли не эсхиловскую трагедию о человеческой глупости, а во втором – сатирическую зарисовку о человеческой глупости. Хоть и с оттенком сострадания.

Картины Босха принято рассматривать как предупреждение/пророчество и назидание, а картины Брейгеля – как репортаж и одновременно пасквиль. В прямолинейном, в лоб, сравнении манеры написания становится понятно, почему так принято. Похоже, Босх считал, что своими проделками, слабостями и глупостями человек способен загубить свою бессмертную душу, а Брейгель не считал, что человек способен хотя бы на это=)

Безумная Грета


Однако и в таком правиле есть исключения. Вот пятая картинка – восхитительная “Безумная Грета” Брейгеля.

“Грета” – это практически правая створка “Сада земных наслаждений” Босха, живописующая ад. Но почти без мистики, без “непонятной фигни”. И ни насмешки, ни презрения в “Грете” нет, а есть хтонический ужас, который человек может сделать реальностью. Тут “этнограф”, “репортажник”, “сатирик” стал “мистиком”, причем на свой лад, на собственный манер.

Едоки гороха


Дело ли в том, что Брейгель родился спустя 10 лет после смерти Босха, а “Грету” написал за четыре года до собственной смерти? Не знаю. Но не думаю, что дело в этом. 10 лет и даже 50 лет (около полувека прошло между смертью Босха и явлением “Безумной Греты”) для середины XV-второй половины XVI вв. – это ничто. Nichts.

Шулер с бубновым тузом

…Что интересно: через 100 лет после Брейгеля гремело имя художника, который сочетал пафос и пасквиль, назидание и насмешку, – Жоржа де Латура (такого же любимого моего, как Брейгель и Босх).
Вот они, седьмая и восьмая картинки, “Едоки гороха” и “Шулер с бубновым тузом”. Не могу оторваться.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...
1 2 3 36