Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Financial Strain and Homelessness

Американські вчені досліджували безхатченок. Виявилося що “нижчий дохід, безробіття та бездомність у минулому” передбачають подальшу бездомність.
І що вони радять робити таким людям?
“…особам, які переживають бездомність…. може бути корисна допомога в підвищенні фінансової грамотності, покращенні управління грошима та досягненні фінансового благополуччя”.
Якщо ви бідний і у вас немає житла, радимо вам стати багатим і тоді ви зможете собі його придбати.
Якщо ви голодний, бо у вас немає грошей на іжу, то радимо самім собі приготувати щось. Ну, скажімо, телячі реберця «Фуайо»: товсто нарізане м’ясо, щонайменше чотири сантиметри. Дві середнього розміру цибулини, п’ятдесят грамів м’якішу, сімдесят п’ять грамів натертого сиру грюєр, п’ятдесят грамів вершкового масла. М’якіш розкришити, перемішати з тертим сиром, натерти на тертці цибулю, розтопити сорок грамів олії в невеликому сотейнику, одночасно на сковорідці підрум’янити терту цибулю на маслі, що залишилося, укласти в судок на дно половину цибулі, на нього м’ясо, присмавши сіллю і перцем, і весь залишок цибулі зверху. Поверх цибулі – сир, перемішаний з м’якушем, під нього залити масло. Побризкати запіканку міцним бульйоном і вином і протримати в печі близько півгодини, додаючи вино і бульйон. На гарнір радимо кольорову капусту.
* * *
The findings showing that financial strain mediated the association between severe mental illness and homelessness support assessment of financial well-being in the context of treatment of mental illness and homeless service programs. The results suggest that individuals experiencing homelessness who have severe mental illness may benefit from assistance increasing financial literacy, improving money management, and achieving financial well-being.
https://journals.lww.com/lww-medicalcare/Fulltext/2021/04001/Financial_Strain,_Mental_Illness,_and.9.aspx

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Міф про критичне мислення

Коли наприкінці ХХ століття почала формуватися справжня психогенетика, то в неї з’явилася велика проблема – а що ми вивчаємо? Раніше було просто – береш якусь рису обличчя (наприклад, величину і форму надбрівних дуг) і кажеш, що у людина за характером схильна або несхильна до антисоціальної поведінки. Ну і звичайно, стверджуєш, що її діти успадкують цю схильність. А далі усе просто. В “цивілізованих” країнах рекомендувалося “схильних до криміналу за формою брів” брати під поліцейський нагляд, якщо вони дійсно щось учворять, то їх примусово стерилізувати. В менш цивілізованих країнах людей за цими ознаками ділили на “касти” і наймеш бажані для влади касти фізично знищували. І це було дуже модньо у всіх країнах без винятку в першій половині ХХ століття – усі вони мали свої євгеністичні товариства.
Згодом психогенетики вирішили фантазію авторів перевірити статистично. Роботи типу “Будова тіла і характер” Е.Кречмера з’явилися досить давно та до ІІ світової на них не зважали. І що ж нам показала статистика? Виявилось, що не все так однозначно. А коли вже ми дійшли до роботи із великими базами даних ДНК неоднозначність, крім крайніх випадків психопатологій не зникла.
Проблема в тому, що риси характеру чи психіки, про які написано купу психологічної літератури, як окремі біологічні одиниці, існують в основному в уяві вчених-психологів. Насправді, ми спостерігаємо неперервні (континуальні) ряди поведінкових реакцій породжених поєднанням (інтеграцією) кількох спадкових і набутих рис. Наприклад, таку характеристику як критичність мислення, ми не зможемо виокремити і поміряти об’єктивно. Адже, три четверті людей схильні до когнітивних помилок. А є ще три чверті людей сильно залежні від думки референтної групи (авторитетного оточення) і є конформістами. Поєднання конформізму із когнітивними проблемами це найяскравіший прояв відсутності критичного мислення. Водночас ці дві групи не повністю збігаються. А ще є нюанси. Наприклад, нонконформісти, які готові приймати будь яку думку, аби лише проти свого оточення. Чи конформісти, які потрапляють в адекватне оточення. З людьми усе складно. Наші прихильності чи переконання більш залежні від поєднання випадкових факторів ніж від нашої природи.
(c) Іван Хомяк

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Звідкі Брейгель знав?

Фрагмент картини Пітера Брейгеля “Самовбивство Саула” 1562 року.
Але лише у 1841 році люди дізналися про динозаврів (пов’язали знайдені кістки з доісторичними тваринами).
Питання залишаеться відкритим звідкі Брейгель знав?

Цифровая репродукция находится в интернет-музее Gallerix.ru

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Насколько старые истории о лезвиях в дарах?

…читатели вспомнили примерно сто пятьсот тысяч историй о лезвиях в жвачках и отправленных конфетах, которыми пугали в 1980е годы детей. Сейчас, как мы видим, это страшилка вернулась. Такие всегда возвращаются.

Но если серьезно – когда они появились? Конечно, первое появление проследить очень трудно, но именно истории про лезвия в желанной еде стали настоящим бичом послевоенного мира (1950-1960е). И да, голод, обнищание и необходимость получать еду от чужих дядей только это усиливали. В СССр в разгар антисемитской кампании 1949-1953 евреев регулярно обвиняли в подсыпании толчённого стёкла и подкладывание лезвий в еду.

Но настоящим бедствием эти слухи стали в США в 1960-1970е. Люди истово верили в анонимных злодеев, которые во врем Хэллоуин давали детям сладости с лезвиями (и так Америка реагировала на разрушение маленьких городов и устойчивых коммьюнити). В результате Хэллоуин как ритуал сильно сократился, а два американца (папа в одном случае, дядя в другом) убили своего сына (в первом) и племянника (во втором) и пытались легендой прикрыться.

Потом, во время олимпиады-80 советская власть активно эксплуатировала эти легенды, чтобы отвадить детей от иностранцев (и взрослых тоже).

А вот отравленные конфетки, которые враги сбрасывают с самолёта, появились раньше. В 1915 году.

Ходите знать больше -откройте “Опасные советские вещи: городские легенды и слухи в СССр” на 3 и 4 главах (она есть и в бумажном и электронном, и даже аудиоформате).

(с) Alexandra Arkhipova – https://t.me/anthro_fun

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

То де наш Шекспір?

З розмов і пояснень навколо цієї теми мені все більше й більше видається, що в нас це питання прийнято сприймати серйозно. Але ж питання не буквальне. Йдеться не про те, де у фізичному сенсі наш, скажімо, Шекспір. І йдеться не про імплікацію (яку багато хто бачить) “Чому наша культура не породила свого генія подібного рівня”?
Людина, котра ставить подібне питання, очевидно не знайома з українською літературою в принципі. Точно так само як людина, котра стверджує “українські переклади погані” очевидно не знайома зі станом українского перекладу. Це не поспішне судження про людей, котрих я не знаю. Це єдиний варіант. Рівень знань, що криється за цим твердженням, приблизно дорівнює знанню фізики в людини, що питає “А як земля кругла, якщо горизонт рівний?” В обох випадках проблема в тому, що людина бачить зникомо крихітну частину реальности, з якої екстраполює щонайзагальніші судження.
Так от, про літературу. Тексти не стають великими самі по собі, через власну герметичну цінність. Через це вони можуть стати популярними, але не великими — а більшість популярних і читаних авторів усіх поколінь нині забуті і навряд чи колись повернуться в мейнстрим. Хто з вас читав “Чорну красу” Анни Сьюелл чи бодай одну книжку Барбари Картленд? Йоганна Шпірі – одна з найпопулярніших дитячих авторок в історії (можливо, найпопулярніша, якщо робити поправку на час написання), але я не здивуюсь, якщо більшість із вас не зможуть назвати жодного її тексту.
Література стає безсмертною не тому що вона об’єктивно безсмертна, найкраща в своєму роді та обожнювана сучасниками. Література стає безсмертною тому що породжує нову літературу, масштабуючись на інші країни. Едґар По на час смерти нікого не цікавив, його псевдоготорнівське письмо, як і вкрай модерні експерименти з ґротеском, не обходили сучасників. Але Бодлер переклав його французькою і ЦЕ зробило Едґара Алановича найвідомішим американським романтиком. Не те, як він вплинув на своїх сучасників, а те, як він вплинув на практично всю західну літературу вже посмертно. Буквально така сама доля спіткала і Лавкрафта, до речі.
Шекспір був популярним, але також він був доволі-таки ігнорований у наступну добу класицизму, взорованого на французький театр Мольєра. Не забутий, але просто ще один автор минулого, котрих і без Шекспіра не бракувало. Він повернувся в літературу титаном і найвеличнішим автором вже в часи лейкістів, особливо Колріджа. І якби не Колрідж і компанія — шанси на те, що ви нині читали б твори Шекспіра приблизно дорівнюють шансам на те, що ви реально читали щось Колріджа. Вони ненульові, але й невеликі. Твори Шекспіра геніальні, але їхній статус сформований пізнішими перепрочитаннями в літературі, котра й сама стала каноном.
Доволі легко жити, не прочитавши жодного твору Миколи Куліша, але значно складніше жити, не прочитавши жодного твору Шекспіра. Під цим я маю на увазі — необов’язково читати Шекспіра, щоб мати добре поняття про його твори. Ви знаєте, про що “Ромео і Джульєтта”. Ви знаєте, про що “Гамлет”.
Ви могли ніколи в житті не розгортати “1984”, але ви точно знаєте загальний сюжет і з десяток цитат звідти.
Коли людина питає “де наш/ваш Шекспір?”, насправді людина питає “де в нас постать з інформаційним масштабом Шекспіра?” Не “де хтось, здатен написати тексти такого рівня”, а “де хтось, про кого я знатиму стільки ж, навіть не читаючи його текстів”. І от саме на це питання відповідає постколоніальна критика, яку в українському випадку називають “за що ви так ненавидите все російське?”
Запитання “Де український *прізвище*?” — це завжди зізнання в тому, що людина просто не читає української літератури, але вимагає від неї бути присутньою в інфополі на рівні з *прізвище*. Це обскурантне бажання бачити в цілеспрямованих імперських політиках об’єктивну і невблаганну логіку “історичного процесу”, якщо людина хилиться вліво, чи “невидимої руки ринку”, якщо людина хилиться вправо. Не більше.
(c) Остап Українець

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Блокадный дневник

Смотрел фильм “Блокадный дневник”. Хотя начало немножко карикатурное в описании немцев и в детали солонинского разбора “Кто виноват” автор не вдается, очень скоро чистая зрелищность превалирует. Впрочем, как всегда, впечатлительным зрителям не рекомендую. Это действительно очень страшный фильм. Чувствуется, что режиссер смотрел не один фильм про зомби.
После кино я пошел онлайн посмотреть кое-какие детали и наткнулся вот на такое:
“В 1941—1942 годах во время блокады по обвинению в проведении «антисоветской, контрреволюционной, изменнической деятельности» ленинградским управлением НКВД было арестовано от 200 до 300 сотрудников ленинградских высших учебных заведений и членов их семей. По итогам нескольких состоявшихся судебных процессов Военным трибуналом войск Ленинградского фронта и войск НКВД Ленинградского округа было осуждено к смертной казни 32 высококвалифицированных специалиста (четверо были расстреляны, остальным мера наказания была заменена на различные сроки исправительно-трудовых лагерей), многие из арестованных учёных погибли в следственной тюрьме и лагерях. В 1954—1955 годах осуждённые были реабилитированы, а против сотрудников НКВД возбуждено уголовное дело”.
полностью вот здесь (есть интересные детали):
https://www.alexanderyakovlev.org/…/almanah-intro/1016684
вдумайтесь: в разгар страшной зимы где люди мерли от голода-холода по 4000 в день доблестные чекисты выколачивали из ученых признания в контрреволюции. Обратите внимание, что “шпионаж” даже не упоминается. Т.е. их даже не обвиняли в секретных донесениях.
В конце Яковлев упоминает, что “в настоящее время полноценное, независимое расследование этого сложного, запутанного и щекотливого сюжета невозможно, поскольку все его ключевые исторические источники недоступны”. Ну как всегда…

(с) Slava Gurevich

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Про інквізицію

Як штатний мракобіс вашого фізбуку, я маю щось сказати про інквізицію.
І кажу, що інквізиція — це добре.
Звісно, це якщо підходити до цього питання з науковим підходом та критичним мисленням.
Так от, для прикладу візьмемо найстрашнішу та найкривавішу іспанську інквізицію.
Створена вона у 1478 році, ліквідована у 1834 році.
Ось тут , якщо ви хоч трошки знайомі з історичною періодизацією, має бути зруйнований перший ваш стереотип: про те, що інквізиція — це продукт середньовіччя. Виникає вона як раз як передвісниця Нового часу, який розпочинається у 1492 році відкриттям Америки, а розквіт інквізиції припадає на епоху просвітництва.
Отже, нотуємо
1. ІНКВІЗИЦІЯ – ЦЕ ПРОСВІТНИЦТВО.
Ну звісно, це визначення трохи схематичне, але ж в нас формат фб посту, а не наукова монографія, тому прошу зважити на це.
Тепер перейдемо до другого пункту, котрим мені люблять тицяти неосвічені атеїсти та інші комсомольці. Про тисячі убієнних від жадних попів. Коли я прошу назвати хоча б дві жертви, мені кажуть: «Джордано Бруно і Галілей!» Більше, звісно, назвати ніхто не може, а деякі навіть не знають, що Галілео Галілей був виправданий.
Так от. Інквізиція — це в першу чергу суд, а кожен суд епохи Просвітництва — це протокол і канцелярія, котрі зберігаються в архівах. Давайте зазирнемо туди. Архівні документи Інквізиції з Національного Історичного Архіву Іспанії зберігають всі відомості про процеси інквізиції між 1560 та 1700 роками. У цей період розслідувалося 49092 справи. Ось тут комсомольці можуть радіти і вказувати на тисячі засуджених, але зарано, як на мене. Бо протоколи свідчать, що більшість вироків були ВИПРАВДАЛЬНИМИ. Так, були смертні вироки, їх нарахували 932 за вказані 140 років, тобто десь 7 на рік, або трохи більше ніж одна людина на два місяці. Багато це чи мало? Ну погугліть скільки мільйонів загинуло за 70 років доброї радянської влади. Або під час «культурної революції» у комуністичному Китаї. А палкий червоний вождь Пол Пот саперними лопатками зарубав близько 2 млн людей.
Ще вам трохи статистики. Соратник Жанни д’Арк, маршал Жиль де Ре, в перервах між спробами викликати демона займався содомією і вбив 800 хлопчиків і дівчаток. Повсталі в 1568 році в Гранаді маври палили церкви, варили в олії священиків і розважалися розстрілами полонених. Їхні союзники турки кидали списи в прив’язаних до стовпів християн.
Ну а тепер ще раз порівняйте ці цифри із 932-ма засудженими на смерть за 140 років. При чому більшість страчених була … священиків та монахів, котрих звинувачували, якщо говорити сучасною мовою, у розтлінні неповнолітніх.
Тому ось вам другий висновок.
2. НЕ ТАКА ВЖЕ Й КРИВАВА ІНКВІЗИЦІЯ ЯК ЇЇ МАЛЮЮТЬ.
Ідемо далі.
Інквізиція не вводила тортури, а навпаки обмежувала їх. Вона вперше заборонила застосовувати смертельні катування. Тортури були жахливими, але не смертельними і суворо регламентованими. Кожне катування проводили лише один раз, в присутності лікаря і судового секретаря і все прискіпливо протоколювалося. Заборонялося катувати більше ніж 15 хвилин.
Згідно протоколів, першим видом тортур, що застосовували кати, було відшкодування збитків, милостиня та піст.
До речі, ще один цікавий факт, з приходом інквізиції у Новий світ вона почала хрестити аборигенів та видавати едікти про можливість порятунку їхніх душ, чим запобігала репресіям світської влади.
3. ІНКВІЗИЦІЯ ОБМЕЖУВАЛА ТОРТУРИ
Тепер останній пункт.
Справа у тому, що знищення відьом, масові спалення на вогнищах, вбивства були, але робилося це не церковними судами, а… мудрим наротом. При чому ці суди лінча спалювали цілі родини із немовлятами включно. До речі, у протестантськіх країнах після послаблення там впливу інквізиції вогнища запалали з подвійною силою.
Так от, я вам скажу останнє і найважливіше.
4. ІНКВІЗИЦІЯ БУЛА СТВОРЕНА ЦЕРКВОЮ ЯК ВИПРАВДАЛЬНИЙ ОРГАН.
Дуже багато несправедливо звинувачених людей саме у суді інквізиції шукали собі порятунку, і, як ми бачимо із сухої статистики, були виправдані. Інквізиція винесла близько 90% виправдальних вироків. Скажіть мені, яка судова інституція давала подібний відсоток?
Ну і на десерт. Мати відомого вченого Йоганна Кеплера була звинувачена у жителями Вайль-дер-Штадту у чаклуванні та ворожінні. Суд інквізиції її виправдав та відпустив.
(с) Олександр Дедюхін

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Где у зулусов Толстой? у папуасов Пруст?

В 1980-е годы Сол Беллоу, (imho) самый важный амер писатель 2-й половины 20-го века, сказал: “Где у зулусов Толстой? у папуасов Пруст? я бы его с удовольствием прочел.”
Шум поднялся дикий. Но Беллоу уже было пох: Нобель в кармане, да и вообще уже на закате. Тем не менее он настоял, что это вырвали из контекста, и что он пытался провести разницу между грамотными и “дограмотными” обществами (literate and pre literate societies). Сейчас бы это не проканало…
Я так подумал: какие же были вегетарианские времена. Никто его не “канцелировал” и он продолжал благополучно публиковаться (хотя пороха в пороховницах уже оставалось негусто). Что бы с ним сделали в 2020… потребовали вернуть Нобель? Нобель бы его отменил? все “добропорядочные” лауреаты вернули бы свои в знак протеста? Слава богу, не дожил…
(с) Slava Gurevich

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

О доказательствах в физике

Начнем с банальности: никакой строгой, полной и непротиворечивой системы доказательств не бывает. Но об этом “все”, по крайней мере, слышали звон, говорить про это не очень интересно, и вообще, пусть математики и логики хоронят своих мудрецов… то есть, простите, мертвецов. Вопрос, наверно, не в этом. Вопрос (как понял) в том, как возможна хотя бы приблизительная уверенность в правильности утверждений в принципиально открытом мире, где, потенциально, все связано со всем. Всегда ведь можно сказать, что какой-нибудь новый неучтенный фактор перевернет все с ног на голову или наоборот.
Про это можно писать тома, со ссылками, примерами и подробными обоснованиями. В формате записи в блоге можно и уместно отметить следующее:
1. Познание начинается с середины, с попыток описать более-менее систематически мир вокруг нас. Потом мы движемся к “основам” (которые на самом деле никакими основами не меняются). Там новые факторы могут заставить нас радикально пересмотреть подход, но на описание мира вокруг нас это почти не влияет. Законы термодинамики более надежны, чем квантовая теория поля. Эйнштейн говорил, что классическая термодинамика – единственная теория, в отношении которой он убежден, что в пределах своей применимости она останется верной навсегда.
2. Это частный случай более общего свойства: наше описание мира иерархично, причем – и это очень важно – описание каждого уровня реальности в очень сильной степени не зависит от описания более глубинных уровней. По этому поводу часто произносится слово emergence. Речь идет о некоторых “классах универсальности” поведения сложных систем, причем, о сравнительно небольшом числе таких классов. Малые неучтенные взаимодействия не выводят, как правило, систему из данного класса.
3. Требование устойчивости (robustness) такого рода может даже использоваться для вывода законов природы – как, например, в нашем подходе к квантовой механике. То есть, те теории, которые не обладают этим свойством устойчивости, независимости от неизвестных деталей на глубинном уровне, просто не должны рассматриваться.
4. С этим, кстати, связано требование перенормируемости в квантовой теории поля. Неперенормируемые теории нефизичны именно потому, что зависят от тех масштабов, где мы ничего не знаем и, возможно, не узнаем. Нетривиальное утверждение состоит в том, что устойчивые теории возможны и существуют.
5. В более общем плане, речь идет вообще о возможности феноменологической науки (прототипом как раз и является классическая термодинамика).
6. Вот по всему по этому принцип соответствия является основным законом развития физики, а болтовня о “научных революциях” пользуется популярностью в основном среди “неученых любителей наук”. Профессионалы знают, что квантовая механика не отменила классическую, более того, в двадцатом веке последняя расцвела пышным цветом (детерминированный хаос, нетривиальные полностью интегрируемые системы, и так далее).
7. И так далее.
14.05.2017

(с) Михаил Иосифович Кацнельсон

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично
Пока нет оценок
Loading...

Деньги делают младенцев умнее

В исследовании говорится что, денежная помощь бедным матерям повышает активность мозга у младенцев. Доход увеличился примерно на 20% и деньги можно было тратить по своему усмотрению.

Исследователи набрали тысячу пар мать-дитя (почти сразу после рождения ребенка) и случайным образом разделили семьи на две группы — одна получала номинальные 20$ в месяц, другая 333$. Используя электроэнцефалограммы (исследуют активность мозга) для детей в возрасте 1-го года (то есть тест проводили 1 год), исследователи обнаружили, что в группе, получавшей больше денег, у ребенка наблюдалась более быстрая мозговая активность, чем в группе, получавшей 20$.

Различия были статистически значимыми по большинству, но не по всем показателям и были наибольшими в частях мозга, наиболее связанных с когнитивным развитием. Сейчас выплаты планируют продолжать вплоть до 4-х лет, чтобы еще раз провести тесты.

Исследователи пытаются понять, почему деньги повлияли — возможно можно купить более качественное питание или получить качественное медобслуживание, ну или может мама меньше стрессует на ребенка. На самом деле интересный вопрос, биология и политика ближе друг к другу, чем может показаться, а мозг чрезвычайно чувствителен к окружающей среде.

Источник – https://www.nytimes.com/2022/01/24/us/politics/child-tax-credit-brain-function.html

Оцените материал:
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5
5,00 / 1 голосов
Loading...
1 2 3 44