Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Американські журналісти пишуть дивне. Виявилося, що те, про що давно знали науковці, тепер нарешті дійшло й до широкої публіки: «покоління» та «фундаментальні відмінності між поколіннями» — це міф. У кращому разі ілюзія й самообман, у гіршому – спроба натягнути сову моральної паніки на глобус внутрішньовидової агресії.

Ще у 2015 році американські компанії витратили близько 70 мільйонів доларів на дослідження та проєкти у сфері «поколіннєвого консалтингу». На запитання «Які ж різниці між поколіннями у ставленні до роботи?» дослідники дали вичерпну відповідь: приблизно жодних.

Жодних міленіалів, покоління Z чи інших міфічних соціальних підвидів не існує. Просто люди різного віку працюють, помиляються, сперечаються і втомлюються, як і завжди.

Таким чином, можна сказати: те, про що давно говорили в академічному середовищі, тепер набуває популярності – це вказує на те, що розрізнення на покоління не варто брати за сталу соціальну реальність. Хто б міг подумати?

Пруф – https://www.newyorker.com/magazine/2021/10/18/its-time-to-stop-talking-about-generations

Дослідники встановили, що трекери Meta Pixel та Yandex Metrica використовували особливі методи для з’єднання анонімної історії вебперегляду з реальними акаунтами користувачів Android.

Механізм працював так: коли людина відкривала сайт зі встановленим лічильником, JavaScript-код надсилав cookie та інші ідентифікатори не лише на сервери компаній, а й у локальні порти додатків Facebook, Instagram чи Яндекса, що постійно їх прослуховували. У результаті браузерна активність пов’язувалася з конкретним профілем.

Meta почала застосовувати цей підхід у вересні минулого року, постійно змінюючи технічні прийоми — від HTTP-запитів до використання WebRTC. Яндекс вдавався до подібних методів ще з 2017 року. Це прямо суперечить базовим принципам безпеки Android: ізоляції процесів та поділу даних між застосунками.

Користувачі не могли захиститися звичайними способами: режим інкогніто, видалення куків чи VPN не давали жодного ефекту. Google заявив, що такі практики порушують правила Play Store і принципи конфіденційності Android, та вже впровадив технічні обмеження. У Meta оголосили про призупинення функції «до вирішення питань з Google», а Яндекс повідомив про відмову від неї.

Частина браузерів вже блокує подібні трекери: це DuckDuckGo, Brave та частково Vivaldi. У Chrome у тестових збірках з’явилися захисні механізми проти SDP munging, хоча Meta швидко знаходила обхідні шляхи. Користувачам також радять встановлювати розширення uBlock Origin, де є спеціальний фільтр для блокування локальних з’єднань.

Джерело: https://arstechnica.com/security/2025/06/meta-and-yandex-are-de-anonymizing-android-users-web-browsing-identifiers/

Пригадав радянський мультик 1979 року “Летючий корабель”.
У Радянському Союзі ідея «спорідненої праці» Григорія Сковороди була явно під підозрою. Адже як це – працювати за покликанням? Де класова боротьба? Ось і в мультфільмі «Летючий корабель» ми бачимо класичну ідеологічну розстановку: два парубки, одна дівчина. Наче класичний любовний трикутник, але все складніше.
У мультфільмі можна побачити не лише ідеологічну відповідь Григорію Сковороді, а й несподівану феміністичну оптику. Адже хто насправді керує подіями? Чоловіки? Аж ніяк.
Забава – не просто царівна, а рушійна сила сюжету. З одного боку вона хоче просто «любові» але чітко формулює вимогу: корабель. Ніщо інше її не цікавить. Навіть яхта не підходить, бо це буржуазна забаганка, а не серйозний засіб пересування.
Іван і Полкан – дві сторони одного чоловічого світу, які лише змагаються за право бути обраним. Самостійно вони нічого не вирішують – вони просто виконують бажання жінки.
Полкан – негативний персонаж, заробляє гроші (хоча можливо він корупціонер), щоб купити корабель. Гроші в казках завжди виглядають сумнівно.
Іван – позитивний герой, чесний трудівник. Він не будує кораблі, він чистить труби, але… Забаві схоже не треба прочищати труби, тому він береться за кораблебудування! І це сприймається як природний розвиток подій. Бо, згідно з радянською логікою, що труби чистити, що державою керувати та кораблики запускати – це все може кожна кухарка!
Гроші чи праця? Тут все стає зовсім цікаво. Полкан – заробляє гроші, аби мати вибір, але це засуджується. Іван – змінює професію, бо «так треба», і це вітається. Бо головне не що ти робиш найкраще, а що від тебе вимагається.
Але всі питання зникають у фіналі. Бо що ще треба трубочисту, коли в нього є Забава? Радянська мораль проста: любов і труд побудують летючий корабель, а капіталізм – згине від заздрощів зі всіма своїми грошима!