Про (не)розуміння квантової механіки

Епіграф:
“Коли софісти стверджували, що знають багато, нічому не навчившись, софіст Сократ виступив із зухвалою заявою, що він знає тільки те, що нічого не знає. Можна було очікувати, що він продовжить свою думку: «…бо я теж нічому не вчився». (Щоб щось дізнатися, треба вчитися.) Але Сократ, очевидно, більше нічого не сказав; можливо, втім, що бурхливі оплески, які пролунали після його першої фрази і тривали дві тисячі років, заглушили подальше”. (Б. Брехт, «Розповіді пана Койнера»).

Вважається загальновизнаним, що квантова механіка незбагненна для людського розуму, причому настільки, що для примирення з її загадками та парадоксами доводиться відмовлятися від традиційної математики, а також від традиційної логіки [і від того, щоб щодня чистити зуби] (закреслено). На мій погляд, ці твердження, якщо спробувати їх серйозно обдумати, розпливаються в загадкові й не зовсім пристойні картинки, і що саме мається на увазі — зрозуміти неможливо.

Якщо людина каже: «Я особисто не здатний зрозуміти квантову механіку», — це твердження осмислене й, безумовно, в переважній більшості випадків правильне, особливо якщо ця людина толком не займалася квантовою механікою. “Щоб щось дізнатися, треба вчитися” (див. епіграф). А я, наприклад, не розумію будову автомобіля чи тим паче літака, не вмію співати й танцювати й ганебно слабкий у латинській граматиці. На відміну від квантової механіки. Ви — навпаки, але це ж, мабуть, природно?

Але, вибачте, адже сам великий Фейнман сказав, що квантову механіку не розуміє ніхто. Ну, сказав, і що з того? У тих самих лекціях, прочитаних на початку шістдесятих років, сказано, що ми не розуміємо феромагнетизм заліза. І це була чиста правда — тоді не розуміли, спроби щось розрахувати приводили до розбіжності ключових параметрів із експериментом і за знаком, і за порядком величини, а зараз розуміємо, і розуміємо досить добре. Люди працювали, я, між іншим, теж доклав рук — спочатку не розуміли, а потім зрозуміли. Абсолютно нормальний науковий процес.

Друге. Мало що лектор говорить у лекціях, щоб привернути увагу аудиторії. Але сам Фейнман у тих самих лекціях зробив дуже багато, щоб представити квантову механіку у цілком зрозумілому вигляді. Він чудово пояснює, як виходить, що світло поширюється у всіх напрямках одразу, дуже переконливо обговорює закон відбивання й дифракційну ґратку — а потім каже, що й електрони так само. Що тут незбагненного?

А що хвилі на воді поширюються у всіх напрямках одразу — це збагненно? Ну так математика та сама. Оптико-механічну аналогію відкрив ще Гамільтон (на основі попередніх внесків Ферма, Мопертюї, Ейлера і Лагранжа). Фейнман у своїй формулюванні “інтегралів за траєкторіями” цю аналогію остаточно демістифікував. Тож, по-хорошому, на його заяву, що квантову механіку не розуміє *ніхто*, хтось із його друзів мав би відповісти: “Не зводьте наклепу на нашого Діка”.

А як же — Ейнштейн “не прийняв”, Шредінгер “не зрозумів”, бачите — найбільші генії, і ті зламалися? Що я можу тут сказати? Не їжте на ніч сирих помідорів, щоб не нашкодити шлунку, і не читайте на ніч популярну літературу, щоб не нашкодити своїй безсмертній, припустимо, душі. Читайте оригінальні тексти, і ви зрозумієте, що “не так все було. Зовсім не так”.

Що міг би означати вислів “квантову механіку не розуміє ніхто”, якщо спробувати надати йому конкретного змісту? Що, мовляв, у класичній фізиці ми часто можемо передбачити відповідь, не розв’язуючи повністю задачу, а в квантових справах це неможливо? Але це ж просто неправда. Залежить від вашого бекґраунду (див. знову ж епіграф).

Я багато займався квантовими задачами, і я часто *можу* передбачити відповідь без повного розв’язання. А от із найкласичнішою гідродинамікою все набагато гірше. Турбулентність я не розумію. Напевно, тому, що я нею зовсім не займався? Теорію пружності я часто не розумію — тому що там усе хоч і класичне, але нелінійне (на відміну, між іншим, від *лінійних* рівнянь Шредінгера чи Дірака, які вже цим одразу набагато простіші).

Що ж, є ще, наприклад, загальна теорія відносності.

Власне, я можу так продовжувати кілометрами — і це я ще зовсім не згадав наші власні роботи, які цілком демістифікують математичний апарат квантової механіки (а крім математичного апарату там і нема чого демістифікувати). Але можу й не продовжувати. Просто:
1. Не ведіться на твердження, яких ви насправді не розумієте.
2. Пам’ятайте: щоб перетворити незрозумілі твердження на зрозумілі, треба ґрунтовно *попрацювати*. І все.
3. Не бачу, чим це радикально відрізняється від боксу, футболу, шахів чи гри на фортепіано. Там теж, кажуть, треба багато працювати, щоб чогось досягти.
4. Так само й для того, щоб зрозуміти квантову механіку — чи будь-який інший розділ фізики.

Professor Mikhail Katsnelson

Reductio ad absurdum

У математиці є такий підхід розв’язання задачі, як доведення до абсурду (reductio ad absurdum). Сенс у тому, що треба показати неспроможність обраного методу шляхом доведення до протиріччя між реальною ситуацією і початковою тезою, тим самим переконатися, що необхідне інше рішення через помилковість вибору.
У цьому контексті багато рішень різних суспільних лідерів набувають сенсу.

Справжній професор

У звичайному стані студент прагне до локального мінімуму знань.

Отже, професор астрономії Х*****. Справжній науковець старого гарту. Виглядом нагадує Умберто Еко, але більш огрядний і, звісно, не італієць, а наш. Можливо, зайва вага шкодить здоров’ю, зате як зручно покласти руки на живіт. Аудиторія, пара, 80 студентів, кілька груп. Але професор ніби не з нами. Він увесь час дивується: хто ці люди в залі? Здається, він очікував якихось «правильних» студентів. Сказавши тему лекції, він ніби бачить їх – тих, невидимих нам, ідеальних слухачів, які все розуміють.

– Ви, звісно, спитаєте… – звертається він до них, тих інших. І сам одразу відповідає. Так і минає заняття – у дискусії професора з його уявними відмінниками.
– Ви ж чули новину? Це сенсація! Нейтрино мають масу, отже масу Всесвіту треба уточнювати!

Ті інші студенти, мов примарні тіні, ніби кивають у згоді: так, чули, знаємо, згодні.
– От-от! – пальцем професор спрямовує в небо. – Ви могли собі це уявити?!

Ми ж просто щось записуємо, погоджуємось, тішимося. Які ж розумні ті інші студенти, що постійно щось запитують! Але як буде відбуватися залік – не ясно. Здається, вони, ті інші, задаватимуть питання. Якщо спитають конкретно по лекціях – нічого страшного. Та в повітрі витає певна невизначеність: учити чи не учити?

Знання мають властивість танути, особливо коли наближається сесія. До іспиту вони зникають, як атмосфера на Меркурії. Як і ця планета, ми залишаємося без кілець – отже без грошей і вільного часу.

Давні греки ще в III столітті до н.е. дійшли висновку, що Земля обертається навколо Сонця. Ми ж були впевнені лиш у тому, що професор не лихий чоловік, отже якось складемо іспит.

У день іспиту прийшли й ті інші студенти. Професор їх добре знає, усміхається, киває їм. А нас намагається пригадати, але це складніше. Він розуміє: ми присутні були лише «за журналом», як шкільний телескоп, якого всі ніби знають, але ніхто не бачив.

– Звісно, – зітхає професор, – ви цього не вчили. Вони ж скоротили курс. “Вони” – певно, змовилися з ректором. Але професор не вчора народився у видимому Всесвіті. Він теж у змові – з деканом, «чудовою людиною», який розуміє важливість астрономії та нестачу води в лабораторії. Ще у 70-х у дворі університету побудували обсерваторію й лабораторію, але воду так і не провели. Тож замість тупо переписувати конспекти у дівчат і лекції у тих інших студентів, ми маємо шанс заслужити залік працею.

Так ми, як практики, а не теоретики з кабінетів, опановували науку з лопатою в руках. Спека. До заповітної лабораторії лишалося прокопати якихось 10 метрів. Але рух на субсвітлових швидкостях уповільнює час: чим швидше скопаємо, тим швидше доведеться тягти трубу, а раптом іще хтось щось не знає – не можна лишати товаришів у біді. Хай вони теж спокутують своє незнання.

Раптом ми почули стукіт підборів. Частота цих звуків натякала: коліна не згинаються. На горизонті з’явилися дві дівчини – очевидно, сторонній об’єкт, вартий подальших спостережень. Окрім нас трьох у лабораторії міг бути тільки сам професор. Але як учив Шредінгер, стверджувати напевно не можемо.

Дві пари струнких жіночих ніг наблизилися до нашої канави.
– Ви не бачили професора Хейфеца? – запитала одна з дівчат. Ми по пояс у землі, вони – на підборах, голос долинає згори. У горлі пересохло, дотепи вивітрилися, але моторика працює чудово. Як на імперському з’їзді партії, ми дружно підняли руки у напрямку лабораторії біля обсерваторії.

Тут на свіжому повітрі з’явився сам професор. Побачивши дівчат, які очевидно прийшли до нього, він театрально підняв брову.
– Ми до вас, – пояснили гості (під час сесії зайві уточнення не потрібні).

– Щоб отримати залік, треба мати! – урочисто проголосив учений, вказавши пальцем на небо, і зник у сутінках коридору, звідки виринув. Дівчата переглянулися. Попри палюче сонце, в лабораторії завжди було темно й прохолодно. Вони нерішуче зайшли всередину, а нам уже було не до лопат.

За кілька хвилин гості вийшли з усмішками.
– Усього лише конспекти переписати, а я вже собі щось накрутила… – прокоментувала студентка астрономічні особливості здобуття знань.

Що саме вона собі уявила – так і лишилося для нас таємницею.

Чи дійсно пиво може бути корисним для здоров’я?

Нещодавно міжнародна група експертів провела ґрунтовний огляд наукових даних про вплив помірного споживання пива на здоров’я людини. У статті представлені висновки, які викликають зацікавленість і водночас вимагають критичного осмислення.

Одним із основних висновків дослідження є те, що помірне споживання пива (до 1 келиха на день для жінок і до 2 для чоловіків) може знижувати ризик серцево-судинних захворювань. Це схоже на ефект від вина за аналогічної кількості споживаного алкоголю. Епідеміологічні дані також вказують на те, що пиво та вино можуть надавати кращий захист серця, ніж міцні напої.

Хоча конкретні дані щодо пива залишаються неостаточними, огляд демонструє, що низьке або помірне споживання алкоголю загалом може знижувати ризик розвитку нейродегенеративних захворювань, таких як хвороба Альцгеймера. Однак ці спостереження базуються на епідеміологічних дослідженнях і потребують додаткових підтверджень.

Дослідження підкреслює, що споживання пива не відрізняється від інших видів алкоголю у відношенні ризику розвитку певних видів раку. Також вказується на існування J-подібної залежності між споживанням алкоголю та загальною смертністю: помірні споживачі мають нижчий ризик смертності, ніж ті, хто утримується, або зловживає алкоголем.
При цьому наголошується, що вживання пива протипоказане певним групам людей, зокрема дітям, підліткам, вагітним, людям із ризиком алкоголізму, а також тим, хто має певні захворювання або виконує завдання, що потребують концентрації.

Дослідження доходить висновку, що, хоча надмірне споживання пива несе значні ризики для здоров’я та суспільства, помірне споживання, за відсутності протипоказань, може бути безпечним і навіть корисним для серцево-судинної системи. Водночас важливо враховувати індивідуальні особливості кожної людини.

Посилання – https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/27118108/
PDF

S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl

Матеріал із ТК-каналу “Не Алексей
* * *
Дивіться, як людина, яка встигла пройти Сталкер2 раніше, ніж вони викотили перший патч, маю сказати кілька слів.

У мене ноль претензій до багів. Власне, всі сотні багів, які GSC вилікували першим патчем, мене не бісили, я ставлюся до цього, як до нормального процесу запуску продукту, не маю жодних питань щодо цього.

Але я маю надзвичайно велику претензію до Сталкера2 і вона полягає в наступному.

Я не бачу жодної глобально нової ігрової механіки в Сталкер2. І не те шо відносно інших ігор. Я не бачу нових механік навіть відносно першого Сталкера, якщо не вважати пару нових аномалій (хімічний пузир та хмара скляних уламків) і механіку “я моргнув на маковому полі”. Я навіть бачу, що технології ПНВ нашим вченим вдалося втратити за 15 років.

Перший Сталкер був не просто проривом. Це було технологічне та ідеологічне диво. З нічого було створено світ, в цьому світі було створено новий дизайнерський стиль, організаційна структура спільноти цього світу, і все це вписано в українську трагедію Чорнобиля, переосмислюючи її. І все це на технологіях 2008 року. Ну тобто це прорив, співставний з проривом, який зробив у 2004 WoW. Навіть MGSV я вважаю меншим проривом, ніж перший Сталкер і його наступні продовження. Ну тобто я схильний вважати Григоровича більшим генієм, ніж Кодзіму, якщо взагалі порівняння геніїв можливі.

Але з того часу пройшло 15 років. І в ігровому світі, і в реальному світі. І отримати через 15 років гру про сталкера, людину, яка пробирається крізь аномалії і руїни, щоб дістати артефакт, движок якої не має в собі таких революційних технологій, як “лягти і повзти”, або “підтягнутися на руках”, в якій півтораметровий забор з сітки – ультимативна перешкода, ну, це халтура.

2024 рік. Дрони? РЕБ? Сканери аномального поля? На тобі болт, сталкер! Навіть бінокля не буде, а ПНВ ми відберемо, в 2024 році вони не потрібні, уже не 2008 на дворі.

Транспорт? Та нізащо. Чому? Та нічому. Гвинтокрили будуть літати, а машини не буде жодної. Біжи три кілометри пішки.

Немає горючки? Чому тоді по Зоні стирчать генератори? А навіщо там генератори, хлопці? Чому ви добуваєте електрику через двигуни? Щоб я спитав про автомобілі? Не добувайте її двигунами, у вас біля кожної бази є поле електричних аномалій, які дають достатньо енергії, щоб ти згорів. На лампочку вєстімо вистачить.

Взагалі варто було полишати цей світ на 15 років, щоб дізнатися, що за 15 років українці не здатні повісити на Скадовську навіть срану занавіску? Ну спитайте у хлопців, які копають окопи, через скільки часу в українця, що живе як бомж в землянці, навкруги розквітають бурячки. Менше місяця на це потрібно. А рівень напруженості життя на околицях Констахи сильно вищий, ніж рівень життя на Кордоні, де за п’ятнадцять років з покращень з’явилося лише друге підборіддя у Сидоровича.

Тобто моя претензія полягає в тому, що за 15 років чарівний світ Сталкера жодним чином не змінився. Ми отримали ще одне Чисте Небо, не більше. Робота по створенню нового контенту – це не просто запихати стару горілку/консерви/ковбасу у відкритий світ. Це ще і створення нового сенсу. А нового сенсу я не побачив. Найкращою ілюстрацією цієї тези є навіть не те, що сталкер не може лягти, а те, що коли життя закидає сталкера в НДІЧАЗ, у пентхаусі директора на сяючий новій кухні він бачить таку саму горілку, ковбасу, хліб, консерви і сгущонку, що і в лігві бандитів.

Ми, старі пердуни, які грали в Сталкера ще на руїнах Чигиринської АЕС, отримали повернення в дитинство, окей.

Діти, які не пам’ятають першого Сталкера, отримали можливість пишатися українською мовою і українськими пейзажами в грі.

Вестерни отримали можливість казати “ну, цей лонч краще, ніж лонч Кіберпанка” і “героїчна команда розробників, яка під час війни викотила такий продукт”.

Але якщо Сталкер чомусь і вчить, так це тому, що Зона – доволі безжальна штука. І їй взагалом пофігу, шо ти там як. Цікаво лише, наскільки цінний той хабар, який ти приніс. Якщо це не новий цікавий дорогий хабар, а старе лахміття, яке всі бачили ще 15 років тому – ну, не дивуйтеся потім статтям, які починаються зі слів “Despite initial success”.

П.С.: Зрозумійте мене вірно, я, як і всі, дуже щасливий бачити як корьожить москалів, які давляться українською мовою у спижженій грі. Але це швидкоплинне задоволення. Звичайно, що Сталкер2 буде кращим, ніж “Смута”. Але сама ідея того, що ми порівнюємо Сталкер2 з російськими іграми – порочна. Ми маємо порівнювати його з польськими, GSC має бути конкурентом CDPR, а оскільки мова йде про відкритий динамічний світ, то Ubisoft. А цього немає. По наповненості світу, сторітелінгу і наративному дизайну Кіберпанк робить Сталкер2, як бик овцу. По динамічному відкритому світу The Division 2 робить Сталкер2 так само. По технологіям шутерів Ghost Recon Breakpoint робить Сталкер2 так само.

Якщо завдання Григоровича було просто взяти грошей з Макса Кріппи і ще раз випустити Козаки3 – я з розумінням. Це завдання виконане. Якщо завдання Макса Кріппи було зарисуватися, як українського геймдев-патріот-маскота – я з розумінням. Якщо було завдання повернутися в світ геймдеву з черговим, після Козаків та Сталкера революційним продуктом – завдання не виконане. І це прикро.

П.П.С. І я нічого не зрозумів про жінок. Чому їх немає в першому Сталкері, я розумію – не було ресурсу їх малювати. Якби їх не було в другому, я б зрозумів – перейобувати ідеологію першої частини уже некомільфо, будемо давити на те, що Зона не пропускає жінок.

Але вони є! Але їх чи то четверо на всю Зону! Чому? Тому що це така халтура, чи є ще якась більш приємна відповідь?

Тренінги з расово-гендерної різноманітності, рівності та інклюзивності можуть призвести до зростання ненависті та нетерпимості

Наукове дослідження, проведене в США, засвідчило, що корпоративні тренінги з расово-гендерної різноманітності, рівності та інклюзивності (DEI) можуть призвести до зростання ненависті та нетерпимості.
«Факти, представлені в цих дослідженнях, показують, що настанови DEI, начебто спрямовані на протидію упередженості та упередженням, насправді можуть породжувати схильність сприймати будь-яку поведінку або дію як ворожу або агресивну, посилювати расові забобони, упереджене ставлення, авторитарні заходи та підтримку репресій за відсутності доказів провини, що заслуговує на покарання».
Instructing Animosity: How DEI Pedagogy Produces the Hostile Attribution Bias

Поезія, створена штучним інтелектом, не відрізняється від поезії, написаної людиною, і оцінюється більш прихильно

– Люди не здатні відрізнити поезію створену людиною від написаної нейронкою.
– У сліпому тесті, люди частіше обирають і вище оцінюють поезію, створену АІ.

Джерело – https://www.nature.com/articles/s41598-024-76900-1
PDF

Досвід психіатрів-аутистів у визнанні себе та інших аутистами

Лікарі-психіатри-аутисти, незважаючи на отримані ними медичні знання, так само, як і їхні пацієнти, стикаються з численними труднощами у визнанні того, що вони самі аутисти.
Деякі лікарі-психіатри були ідентифіковані як «аутисти» своїми власними пацієнтами.
Деякі з них усвідомили свій аутизм після того, як у них самих народилися діти-аутисти.
Тільки після цього визнання, лікарі психіатри-аутисти набули здатності розпізнавати аутистичні риси у своїх колег, особливо у тих, які спеціалізуються на роботі з аутистами і з СДУГ.
Наявний у них, як у аутистів, дефіцит самоусвідомлення, соціального пізнання перешкоджає точній та об’єктивній діагностиці аутичних рис у їхніх пацієнтів.
Тобто, щодо аутизму лікарі психіатри-аутисти двічі сліпі. Вони не бачать його в собі і заперечують аутистичні риси у своїх клієнтів.
Джерело – Published online by Cambridge University Press: 30 October 2024
PDF

Дослідження ефективності акупунктури

Рандомізоване контрольоване дослідження ефективності акупунктури для лікування хронічного болю в шиї проводилося в Китаї.

Дослідники прийшли до висновку, що вплив на високочутливі точки практично не відрізнявся від впливу на низькочутливі акупунктурні точки; полегшення симптомів на клінічно значущому рівні не було зареєстровано.

Джерело – https://www.acpjournals.org/doi/10.7326/M23-2425

Чи можуть імена формувати зовнішність?

Відомо що люди здатні правильно визначати імена інших людей по їх зовнішності набагато частіше, ніж це відбувалося б при випадковому вгадуванні.
Нове дослідження показало, що такий ефект працює для дорослих, але не для дітей.

Джерело – https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2405334121

1 2 3 55