Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”

“- Кому це пам’ятник?
– Невідомому матросу Рабіновичу.
– Так а чому “невідомому”?
– Невідомо, чи був він матросом”

Цей анекдот я згадав, коли у стрічці почалися перепости про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”.
Судячи з доданих картинок – українські об’єктиви мають назви “Мир-20”, “Мир-10А”, “Мир-1В”, “Геліос-44-2”, “Юпітер-9” і “Таїр-11А”.
Трохи специфічні назви і незрозумілі індекси, так?
Тому давайте трохи покопаємося в цьому питанні. Тим більше що я трохи в курсі історії радянської фотооптики. Наскільки легко це знайти в Гуглі – хз, я просто це все знаю ще з догуглових часів і друкованих джерел.
Отже, об’єктиви Юпітер-9 і Геліос-44 ведуть свою історію аж з кінця 30-х років, коли доктор Рудольф, який працював у фірмі Carl Zeiss, підготував до серійного випуску об’єктиви Sonnar 85/2 і Biotar 58/2. Після Другої Світової війни цейссовські технології, верстати, запаси скла, готових і недозібраних об’єктивів, а також – провідні фахівці потрапили за репарацією в СРСР, у Підмосков’я, де в Красногорську і Литкарино з’явилися КМЗ (Красногорський механічний завод) і ЛЗОС (Литкаринський завод оптичного скла).
Відповідно, раптово і одночасно з’явилися нові радянські об’єктиви під назвою “ЗК” (4 моделі), “БК” і “БТК” (абсолютно ідентичні цейссовським Sonnar, Biogon і Biotar). Після того, як вичерпалися віджаті у німців запаси готових об’єктивів, лінз і шоттовського оптичного скла, у ГОМЗ адаптували об’єктиви під ті марки оптичного скла, які вийшло зварити в Литкарино на ЛЗОС. Так виникли нові масові радянські об’єктиви Юпітер (-3, -8, -9, -11 і -12) для далекомірних апаратів Київ (перелицьований цейссовський Contax) і Зоркий, а також – Геліос-44 для дзеркального апарата Зеніт. Назва “Геліос-44-2” з’явилася приблизно 1970 року, коли у фотоапаратах Зеніт-Е різьбове кріплення об’єктивів змінили з М39 на М42.
Об’єктиви Мир-1 і Таїр-11 ГОІ (Державний Оптичний інститут) розробив у 50-х роках, а презентував 1958 року на виставці в Брюсселі, де вони здобули ГранПрі.
Пізніше виробництво Мір-1 перенесли із Загорська (ЗОМЗ) до Вологди, на ВОМЗ (Вологодський оптико-механічний завод), і в назві об’єктива відбулася невелика зміна – його назвали “Мір-1В”.
Об’єктиви Мир-10 і Таїр-11 з часом обзавелися новою, вдосконаленою, оправою зі змінним хвостовиком системи “А”, що і відбилося в назві (“Мир-10А” і “Таїр-11А”).
І ось тепер – стежте за руками. Об’єктиви (розроблені Zeiss, ГОМЗ і КМЗ, і випущені на КМЗ, ЛЗОС і ВОМЗ) перебирають, юстують і пересаджують у нові спеціалізовані кіношні оправи. Причому – не змінюючи не тільки назв, а й індексів об’єктивів-донорів. Навіть з урахуванням того, що сенсу в індексах, що відображають особливості втраченої під час переробки оправи, не залишилося. Від слова “зовсім”.
Але тим не менш – всі ці літери і цифри збереглися в недоторканності, як відсилання до оригінальних об’єктивів-початківців.
До чого б це?
Напевно – все-таки до того, що українського в цих об’єктивах зовсім небагато. На жаль. Це не погано, і не добре. Українське виробництво фотографічної оптики, звісно, було в Києві, на “Арсеналі”. Але на місці Арсеналу вже давно бізнес-центр…
Можливо, є сенс не натягувати сову на глобус, а пишатися реальними українськими досягненнями, яких останнім часом більш ніж є?

(c) Sergey Dubiljer

За красу науки!

Один поет якось сказав: «Весь всесвіт у келиху вина». Напевно, ми ніколи не дізнаємося, в якому сенсі він це мав на увазі, адже поети пишуть не для того, щоб їх розуміли. Але це правда, що якщо ми подивимося на келих вина досить уважно, ми побачимо весь Всесвіт. Є речі, які вивчає фізика: звивиста рідина, яка випаровується залежно від вітру та погоди, відблиски у склі, а наша уява додає атоми. Скло – це дистиляція гірських порід Землі, і в його складі ми бачимо таємниці віку Всесвіту та еволюції зірок. Які дивні групи хімічних речовин містяться у вині? Як вони виникли? Є ферменти, ферменти, субстрати та продукти.

У вині можна знайти велике узагальнення: все життя є бродінням. Ніхто не може відкрити хімічний склад вина, не виявивши, як Луї Пастер, причину багатьох хвороб. Як яскраво виглядає бордо, що вдавлює своє існування в свідомість, яка за ним спостерігає! Якщо наш маленький розум для певної зручності ділить цей келих вина, цей всесвіт на частини — фізику, біологію, геологію, астрономію, психологію і так далі, — пам’ятайте, що природа цього не знає! Тож давайте зберемо все це разом, не забуваючи, зрештою, для чого це потрібно. Нехай він подарує нам ще одну останню насолоду: випий і забудь про все!
Згадується в Лекціях Фейнмана з фізики “Ставлення фізики до інших наук”

Уряд Шотландії відмовився розглядати законопроєкт про помилування жінок, звинувачених у чаклунстві

Уряд Шотландії відмовився від розгляду законопроєкту про помилування жінок, обвинувачених у чаклунстві в XVI-XVIII століттях, повідомляє британська газета The Times.
Також представник уряду наголосив, що влада наразі не планує ухвалювати закони “в цій галузі”.
Закон про чаклунство почав діяти в Шотландії 1563 року, а скасували його тільки 1736 року. Скільки шотландців за цей час стали жертвами звинувачень у чаклунстві, точно підрахувати неможливо. The Times пише, що близько чотирьох тисяч осіб було звинувачено в чаклунстві, більше половини з них у підсумку стратили. У більшості випадків обвинуваченими ставали жінки.

Link – https://www.thetimes.co.uk/article/law-to-pardon-witches-dropped-by-ministers-q7ghrx62t

Глобальні універсальні цінності для різних країн більше не працюють

Дослідження, яке пояснює ціле гроно політичних і соціально-культурних процесів одразу.

До висновку про непрацюючу ціннісну однаковість дійшли автори The Economist на основі звітів World Values Survey. Кожні п’ять років, починаючи з 1981 року, дослідники WVS катаються світом і опитують 130 тис. людей у 90 країнах на тему цінностей.

Тривалий час усі були впевнені, що, багатіючи, народи повсюдно зсуваються в бік меншої релігійності та більшої індивідуалізації. 40 років спостережень показують, що це не так.

Ліберальні індивідуалістичні суспільства (як у Західній Європі) стають ще більш ліберальними та індивідуалістичними.

Більш традиційні суспільства (православні, мусульманські та латиноамериканські країни) або не змінюються зовсім, або рухаються до більш традиційних цінностей. Розрив між п.1 і п.2 зростає.

Це виражається в показниках довіри до людей. Якщо в 1998 38% європейців-протестантів і 32% мусульман заявили, що людям можна довіряти, то до 2022 європейці довіряють людям майже поголовно, а частка тих, хто довіряє мусульманам, скоротилася до 15%.

Схоже відбувається і в рамках однієї релігії. Католики Європи і Латинської Америки в 1998 довіряли людям приблизно однаковою мірою. Тепер латиноамериканці довіряють незнайомцям утричі рідше за європейців.

Релігійність стрибає від країни до країни – раніше було рівніше. У 1981 тільки 47% американців вважали себе нерелігійними, зараз їхня кількість майже зрівнялася зі шведською – 61%. У православних, латиноамериканських та ісламських країнах значного зростання атеїзму не відбулося, а десь навпаки зростає.

https://www.economist.com/interactive/international/2023/08/03/western-values-are-steadily-diverging-from-the-rest-of-the-world

Freud and his Cigars / Фрейд і його сигари

“Куріння – одне з найбільших і найдешевших задоволень у житті, і якщо ви заздалегідь вирішили не курити, я можу тільки поспівчувати вам”.
Зиґмунд Фройд

Ці слова Зиґмунд Фройд сказав своєму племіннику Гаррі, коли той у віці 17 років відмовився від пропозиції дядька закурити сигару. Фройд почав курити, коли йому було двадцять чотири, за прикладом свого батька, який курив до самої смерті у вісімдесят один рік. Ернест Джонс, друг, колега і біограф Фройда, припустив, що куріння Фройда слід називати залежністю, а не звичкою.
Джерело – https://www.freud.org.uk/2020/04/22/freud-and-his-cigars/

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні

1 Одного разу в класі гончарної майстерності вчитель розбив учнів на дві групи.

2. одній він дав завдання ліпити горщики “на вагу”. П’ятірку отримає той, хто виліпить 50 фунтів горщиків, четвірку – хто виліпить 40 фунтів горщиків і так далі.

3. У другої групи було завдання виліпити один горщик, але якісний. Оцінку вони отримували за якістю виліпленого горщика.

4. На підбитті підсумків з’ясувалася кумедна річ. Найякісніші горщики серед усіх учнів вийшли не в тієї групи, яка працювала на якість, а в тієї групи, яка працювала на кількість. Вони намагалися зробити побільше і вчилися в процесі на своїх помилках. Ті ж, хто дбав про якість, провели багато часу в теоретизуванні на тему того, що ж таке “досконалий” горщик, але результат вийшов у них так собі.

5. Виходить щось хороше у тих, хто почав робити і продовжує робити. А не в тих, хто вічно обговорює плани захоплення світу.

Приклад взято з книги “Art & Fear” by David Bayles and Ted Orland.

Історія, яку, нібито, любив розповідати друзям Капабланка

Одного разу я брав участь у турнірі в Німеччині, коли до мене підійшов чоловік. Вирішивши, що йому потрібен лише автограф, я потягнувся за ручкою, але тут чоловік зробив вражаючу заяву… “Я вирішив шахи!” Я став розсудливо відступати, на випадок, якщо чоловік був настільки ж небезпечний, наскільки і божевільний, але він продовжив: “Закладаємося на 50 марок, що якщо ви підете зі мною в мій готельний номер, я зможу це довести”. Що ж, 50 марок є 50 марок, тож я вирішив бути поблажливим і провів чоловіка до його номера.

Опинившись у номері, він сів за шахову дошку. “Я все зрозумів, білі ставлять мат на 12 ходу незалежно ні від чого”. Я грав чорними, можливо, надто обережно, але виявив, на свій жах, що білі фігури координуються якось дивно, і що я отримаю мат на 12 ходу!

Я спробував знову, розігравши цього разу зовсім інший дебют, з якого в принципі неможливо було потрапити в таке становище, але після серії ходів, які мали дуже дивний вигляд, я знову виявив свого короля оточеним, і мат мав припасти на 12 хід. Я попросив чоловіка почекати, а сам збігав вниз і покликав Еммануеля Ласкера, який був чемпіоном світу до мене.

Він був налаштований вкрай скептично, але погодився хоча б прийти і зіграти. Дорогою ми натрапили на Альохіна, який був поточним чемпіоном світу, і ось усі троє ми повернулися в той номер.

Ласкер не ризикував, але грав настільки обережно, наскільки це взагалі можливо, і, тим не менш, після химерної серії маневрів, яка мала безглуздий вигляд, виявив себе затиснутим у матовій сітці, з якої не було виходу. Альохін теж спробував, але знову ж таки не досяг успіху.

Це був якийсь кошмар! Ось вони ми, найкращі гравці у світі, люди, які присвятили все своє життя грі, і ось тепер усе скінчено! Турніри, змагання, все – шахи вирішено, білі перемагають…

Тут один із друзів Капабланки втручається, зі словами: “Зачекайте хвилинку, я ніколи ні про що таке не чув! І що сталося далі?”

– Як що, ми його вбили, звісно!

Як Уряд за підтримки науки зробив американців товстими

Державна централізація шкодить не тільки в економіці, а й узагалі в усіх сферах. На прикладі дієтології. До 50-их років м’ясо, яйця, молоко і сир вважалися в США здоровою їжею. Але потім лікар із Міннесоти Ансель Кіс висунув гіпотезу, ніби насичені тваринні жири є причиною серцево-судинних захворювань. Гіпотеза швидко завоювала популярність, запустивши американський хрестовий похід проти насичених жирів. Уряд складав гайдлайни зі здорового харчування, а сам Кіс став настільки впливовою фігурою, що з ним боялися сперечатися.

Через роки з’ясовується, що ця політика принесла більше шкоди, ніж користі, і взагалі була заснована на хибному підході до досліджень (коли кореляцію приймали за причинно-наслідковий зв’язок). Таким чином, навіть якщо державна політика спирається на останні наукові дані – вона цілком може виявитися хибною і завдати шкоди, оскільки помилковими виявляться самі дані (наука – це взагалі шлях проб і помилок). Єдиний спосіб застрахуватися – уникати централізованих рішень. Якщо щось здається корисним – не варто поспішати і намагатися долучити до цього всіх.

Cognitive dissonance

У 1959 році американський психолог Леон Фестінгер, який двома роками раніше відкрив принцип “когнітивного дисонансу”, провів експеримент на доказ свого відкриття. Піддослідні дві години займалися абсолютно безглуздою роботою – розкладали котушки за кольором на таці, потім зсипали їх у коробку і потім – знову розкладали. Після закінчення роботи Фестінгер просив учасників експерименту вийти до інших випробовуваних, які чекали за дверима, і розповісти їм про те, якою корисною і цікавою була ця робота. За цю відверту брехню пропонували винагороду: першій групі – 1 долар, другій – 20 доларів.

Через два тижні випробовуваних запитували, наскільки насправді їм сподобалася ця безглузда робота. З’ясувалося, що в тих, хто отримав 1 долар, ентузіазм був набагато вищим (77% проти 21% у тих, хто отримав 20 доларів). Вони розповідали, як розкладання котушок розвиває моторику рук, допомагає зосередитися, вчить працювати в колективі. Фестінгер пояснив отримані результати тим, що людині завжди потрібне виправдання її дій. За 20 доларів можна і навіть приємно збрехати, а ось за 1 долар брехати принизливо і доводиться виправдовувати себе, що це була не зовсім брехня.

Фестінгер на цьому прикладі пояснював, як працює його теорія когнітивного дисонансу: “У голові в людини виявляється набір знань, що суперечать одне одному: “ця робота нудна”, “я чесна людина”, “я сказав, що ця робота цікава”, “я отримав за цю брехню дуже маленьку винагороду”. Щоб розв’язати протиріччя, потрібно щось у цьому наборі змінити. Як з’ясувалося, найпростіше було замінити “ця робота нудна” на “ця робота здалася мені захопливою” (лише 3% наймужніших людей замінили “я чесна людина” на “я брехун”), і тоді людина повернеться до стану гармонії”.

1 2 3 15