The Undoing / Знищення / Відіграти назад
побурчу….
Ну що це за детектив?…
Ну хто в детектив суне “за жизнь”?
Подивився міні-серіал The Undoing.
Починається так інтригуюче: Гарна сім’я. Чоловік лікар-онколог. Професіонал. Добрий. Дружній. Емпатичний. Дружина – успішна психіатриня. Розумна дитина. Є гроші.
Але вбивають знайому і чоловік, виявилося, був на місці злочину. Виявилося, мав роман з загиблою.
Все вказує на чоловіка-онколога, попри абсурдність звинувачення. Але докази всі проти нього. Невже? Та нє!
І трохи потроху з’являються деталі, які дають надію, що може не він.
Хочеться дивитися, щоб дізнатися, а хто ж?…
Ну от дійсно, чого ж він тоді там опинився?… І якщо не він, то хто?… Інтірєсно.
Хочеться додивися, щоб дізнатися, хто ж справжній вбивця.
Дізнатися, хто так хитро підставив онколога? Чоловік загиблої? Його син? Подружка родини? Дружина онколога? Ну дійсно цікаво, хто ж з них?
І тут в останній серії – БАМ!
Мєлодраму вам, а не детектив!
Арт вам, а не детектив!
Мильну опєру вам, а не детектив!
Філософію за жизнь вам, а не детектив!
Насправді, він і є вбивця. Просто за ширмою доброї людини ховався психопат. От воно як в житті буває.
______
Ні, мене совість не мучить, що я заспойлерив кіно. Бо якщо ви любителі детективів, то це кіно не для вас.
Я б був вдячний, якби кілька днів тому мені хтось сказав наперед, що це мильна мєлодрама буде, щоб я не витрачав кілька вечорів на цей арт. Бо хтось написав відгук про це кіно як про детектив і я повівся.
______
Поганим детектив може бути у багато способів. Ось приміром як тут.
А добрим – лише в один. А саме:
Нам показують ще на початку все, що треба знати, щоб зрозуміти, хто вбивця.
Але напряму, не кажуть, хто. І натякають на когось іншого.
Все кіно ми мучимося в здогадах, але до кінця не знаємо чи не віримо.
І на останніх хвилинах пазл складається і стає не лише ясно, хто ж вбивця, а хочеться стукнути себе по лобі з вигуком, “Ах ти ж! Як же я відразу не здогадався! Дійсно, ще ж на початку вся інформація була на екрані. А я й не звернув уваги, грішним ділом думав на лікаря. А виявилося, що це ХХХ… От же як гарно закрутили. Мав же здогадатися, мав! От молодці. Ліхо закрутили сюжет!”
А не оці всі сльозливі “Та нє, вбив він, як і відразу сказали. Ніяких пазлів і хитрих сюжетів. А шість годин ви витратили на мєлодраму про те, що люди бувають монстрами, а не на детектив”.
Короч, хочете детектив, дивіться Коломбо, а не оцей постмодерн. Або ось ще кілька детективів, де під кинець хочеться вигукнути “Так от хто злочинець! Як же я відразу не здогадався!” :
Fracture (2007)
Murder on The Orient Express (2017)
Snake Eyes (1998)
Searching (2018)
Double Jeopardy (1999)
Gone Baby Gone (2007)
Déjà Vu (2006)
Minority Report (2002)
The Fugitive (1993)
P.S. Саме образливе, що нагнітали добре і я продовжував дивитися. Але чекав хитрої розв*язки. Думав, може ота білявка-юристка, подружка. Бо десь в першій серії сказали, що в нього була якась інша коханка, але не сказали хто. Думав, може ота юристка все ще кохала і прирівнувала. Чи може в дружини якесь роздвоєння особистості. Чи взагалі батько, щоб підставити чоловіка-зрадника. Хотілося чогось такого хитрого, і так, щоб всі докази були на екрані, але я не помітив. А виявилося, що кіно не про розслідування кримінальних злочинів, а про темні сторони людської натури. Не детектив, а мєлодрама.
(с) Vasyl Taras