Медовий місяць у Карфагені : вибрані вірші та симфонії
В книзі “Не намагайтеся позбутися книжок” Умберто Еко згадував одного італійського автора афоризмів, який зауважив що не можна бути великим болгарським поетом. Сама по собі думка ця начебто пройнята презирством до малих націй. Ймовірно, він хотів висловити одну з наступних ідей – або обидві разом (замість Болгарії він міг би назвати будь-яку з маленьких країн):
- навіть якщо великий поет і був, його мова недостатньо відома, а значить, наші з ним дороги ніколи перетнуться. Тож якщо “великий” означає “відомий”, то можна бути гарним поетом і не бути знаменитим. Коли Умберто Еко був у Грузії, йому сказали, що грузинська національна поема “Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі – це найбільший поетичний шедевр людства. Еко погодився, як і годиться чемному гостю, але покинувши Грузію, згодом зауважив що вона не мала такого резонансу, як п’єси Шекспіра…
- щоб сформувати поета, який може писати не тільки любовну лірику, а й громадянську, щоб навчитися мислити у всесвітньому масштабі, необхідно пожити в країні, яка опинилася в центрі великих історичних подій.
Україні пощастило на поетів, і подій світового масштабу у нас вистачає… Дмитро Дмитрович Кремінь – історик, філософ, мудрець і поет. А в нашій історії, якщо це справжній поет, то він майже завжди ще й Пророк – згадаймо шевченкове «І мертвим і живим і ненарожденним»:
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли…
Погодьтеся, деяких дарунків від братів ми не чекали. Дмитро Дмитрович в своєму вірші пророче попереджає:
Перші особи живуть на портреті
В різних народів, народностей, рас…
Тільки у нас уже першими треті,
Гамлета вбито — гряде Фортінбрас…
Тихо у Каневі плаче Тарас
Кожним месією, кожним засланцем.
Переболіти іще нам не раз.
Ну а перкладати Креміня, це завжди загадка для філолога, своєрідний квест. Один приклад, в «Тендрівських мустангів Одіссея»:
Світанки схарапуджені встають.
А на Кінбурні знову склянки б’ють.
Бити склянки можна як в прямому, так і переносному сенсі, тобто відміряти час. «In Kinburn, some people break bottles», тобто б’ють скло, говорять нам перекладачі, втрачаючи сенс який на англійській називається Ship’s bell, тобто корабельний дзвін. Можливо “The vestal Kinburn Spit in shards of hourglass from ship bell strikes”?
Тому до “проблемних” авторів, накшталт вищезгаданного Еко та Террі Пратчетта, перекладачі яких пишуть листи та ессе з теми: «не знаю як це взагалі перекласти можна», можемо сміливо додати Дмитра Дмитровича.
Поезія Креміня це дуже часто умбертоековщина в самому кращому розумінні цього слова.
«В фіналі еллінської драми «Бог з машини» одне повелів». «Бог з машини» – це відсилка до прийому в античній драматургії, що означає несподіваний поворот у фабулі завдяки втручанню сторонніх могутніших сил чи обставин. Фраза бере свої витоки у театрі Стародавньої Греції, де для виходу богів на сцену застосовувалися механічні пристрої. Перевести її дослівно – безумовно буде помилкою. Тому що перекладати Креміня, потрібна, мабуть не одна вища освіта потрібна.
У вірші «Втрачений манускрипт» Дмитро Дмитрович говорить про те, що для поневолення народу треба знищити літопис його історії: «спалити рукопис. Довести, Що нас на світі й Не було ». І закінчує фразою:
А Галя сіє чорнобривці
Посеред лютої зими,
І плачуть птахи – самовбівці,
Щоб ми зосталися. Людьми …
Чомусь, по наївності багато хто думає, що фінал життєстверджуючий, адже Галя навіть взимку сіє чорнобривці. Але в приватній бесіді автор мені пояснив, що його героїня просто збожеволіла …
Тому раджу почитати «Медовий місяць в Карфагені» одного з найбільших геніїв сучасності.