Два Папы / The Two Popes
“Говорять, що святий Франциск, коли Господь наказав йому відновити церкву, узявся за цеглу та шпатлівку”.
Ця біографічна драма (заснована на реальних подіях) від стріммінгу Netflix 2019 року, зрежисована Фернанду Мейреллішем, може здатись трохи повільною і довгою, але цінителі абсолютно точно відзначать її тонкий гумор, іронічність і глибину, коли у натяках та підказках приховано багато сенсів та філософських роздумів. Споглядати, а особливо слухати і переживати цей кінофільм – справжнє задоволення для мене (мій особистий, суб’єктивний рейтинг цій стрічці 9 з 10).
“Два Папи” – це надзвичайно сентиментальна історія зустрічі двох старих, але сильних людей у 2012 році: дійсного на той час Папи Бенедикта XVI (роль виконує Ентоні Гопкінс) та його наступника, кардинала Хорхе Маріо Бергольйо, у майбутньому Папи Франциска (Джонатан Прайс). Основна дія відбувається протягом двох днів. І протягом цього часу ми дізнаємось про план Бенедикта XVI зректися папського престолу.
У стрічці очільник католицької церки розкривається як звичайна людина: стара, стомлена, хвора, яка любить серіал “Рекс” і може зіграти шансоньєтку з репертуару австрійського кабаре на своєму фортепіано, але при цьому надзвичайно самотня. Папа – не безгрішний поводир християнської пастви, як і Ісус згадується у якості людини, а не Бога. Надзвичайно сміливий крок для такої теми.
Провідний конфлікт у фільмі – це відображення основного протистояння у католицькій церкві останніх десятиліть (а можливо, і століть) – зустрічі старого і нового, статичності і руху, консерватизму і новаторства, гордині і відкритості.
Я дійсно все життя захоплююсь постатю Папи Римського і завжди з увагою та цікавістю знайомлюсь з усіма новинами, пов’язаними з ним. І стрічка показує велику кількість подробиць та акцентів про життя понтифіка. Раджу вам дізнатись, наприклад, чому ж, на думку Папи Бенедикта XVI, німецькі жарти не бувають смішними. ))))
Рекомендую також звернути увагу на цікаві прийоми роботи з камерою та монтажем звуку. Ці деталі сприяють розумінню сюжету.
Фільм закінчується цитатою з проповіді Франциска щодо кризи духовності у сучасному світі та проблеми біженців, яка неймовірним чином перекликається з моїм вчорашнім постом-зверненням на тему байдужості. Процитую фільм нижче: “Ми спостерігаємо глобалізацію байдужості. Культура конфлікту змушує нас думати винятково про себе самих. Ми живемо усередині мильних бульбашок. Вони усім хороші, але недовговічні. Ми звикли бачити, як страждають інші. “Мене це не стосується”. Ніхто в нашому світі не відчуває особистої відповідальності. Хто відповідальний за пролиту кров наших братів та сестер? … “Я тут ні до чого. Винен хтось інший. Але точно не я”. Та якщо ніхто не винен, це значить, що винуваті всі”.
Тож повторно закликаю вас не бути байдужими. А також бажаю переглядати багато цікавого та якісного кіно у новому році!