Про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”

“- Кому це пам’ятник?
– Невідомому матросу Рабіновичу.
– Так а чому “невідомому”?
– Невідомо, чи був він матросом”

Цей анекдот я згадав, коли у стрічці почалися перепости про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”.
Судячи з доданих картинок – українські об’єктиви мають назви “Мир-20”, “Мир-10А”, “Мир-1В”, “Геліос-44-2”, “Юпітер-9” і “Таїр-11А”.
Трохи специфічні назви і незрозумілі індекси, так?
Тому давайте трохи покопаємося в цьому питанні. Тим більше що я трохи в курсі історії радянської фотооптики. Наскільки легко це знайти в Гуглі – хз, я просто це все знаю ще з догуглових часів і друкованих джерел.
Отже, об’єктиви Юпітер-9 і Геліос-44 ведуть свою історію аж з кінця 30-х років, коли доктор Рудольф, який працював у фірмі Carl Zeiss, підготував до серійного випуску об’єктиви Sonnar 85/2 і Biotar 58/2. Після Другої Світової війни цейссовські технології, верстати, запаси скла, готових і недозібраних об’єктивів, а також – провідні фахівці потрапили за репарацією в СРСР, у Підмосков’я, де в Красногорську і Литкарино з’явилися КМЗ (Красногорський механічний завод) і ЛЗОС (Литкаринський завод оптичного скла).
Відповідно, раптово і одночасно з’явилися нові радянські об’єктиви під назвою “ЗК” (4 моделі), “БК” і “БТК” (абсолютно ідентичні цейссовським Sonnar, Biogon і Biotar). Після того, як вичерпалися віджаті у німців запаси готових об’єктивів, лінз і шоттовського оптичного скла, у ГОМЗ адаптували об’єктиви під ті марки оптичного скла, які вийшло зварити в Литкарино на ЛЗОС. Так виникли нові масові радянські об’єктиви Юпітер (-3, -8, -9, -11 і -12) для далекомірних апаратів Київ (перелицьований цейссовський Contax) і Зоркий, а також – Геліос-44 для дзеркального апарата Зеніт. Назва “Геліос-44-2” з’явилася приблизно 1970 року, коли у фотоапаратах Зеніт-Е різьбове кріплення об’єктивів змінили з М39 на М42.
Об’єктиви Мир-1 і Таїр-11 ГОІ (Державний Оптичний інститут) розробив у 50-х роках, а презентував 1958 року на виставці в Брюсселі, де вони здобули ГранПрі.
Пізніше виробництво Мір-1 перенесли із Загорська (ЗОМЗ) до Вологди, на ВОМЗ (Вологодський оптико-механічний завод), і в назві об’єктива відбулася невелика зміна – його назвали “Мір-1В”.
Об’єктиви Мир-10 і Таїр-11 з часом обзавелися новою, вдосконаленою, оправою зі змінним хвостовиком системи “А”, що і відбилося в назві (“Мир-10А” і “Таїр-11А”).
І ось тепер – стежте за руками. Об’єктиви (розроблені Zeiss, ГОМЗ і КМЗ, і випущені на КМЗ, ЛЗОС і ВОМЗ) перебирають, юстують і пересаджують у нові спеціалізовані кіношні оправи. Причому – не змінюючи не тільки назв, а й індексів об’єктивів-донорів. Навіть з урахуванням того, що сенсу в індексах, що відображають особливості втраченої під час переробки оправи, не залишилося. Від слова “зовсім”.
Але тим не менш – всі ці літери і цифри збереглися в недоторканності, як відсилання до оригінальних об’єктивів-початківців.
До чого б це?
Напевно – все-таки до того, що українського в цих об’єктивах зовсім небагато. На жаль. Це не погано, і не добре. Українське виробництво фотографічної оптики, звісно, було в Києві, на “Арсеналі”. Але на місці Арсеналу вже давно бізнес-центр…
Можливо, є сенс не натягувати сову на глобус, а пишатися реальними українськими досягненнями, яких останнім часом більш ніж є?

(c) Sergey Dubiljer