Cognitive dissonance

У 1959 році американський психолог Леон Фестінгер, який двома роками раніше відкрив принцип “когнітивного дисонансу”, провів експеримент на доказ свого відкриття. Піддослідні дві години займалися абсолютно безглуздою роботою – розкладали котушки за кольором на таці, потім зсипали їх у коробку і потім – знову розкладали. Після закінчення роботи Фестінгер просив учасників експерименту вийти до інших випробовуваних, які чекали за дверима, і розповісти їм про те, якою корисною і цікавою була ця робота. За цю відверту брехню пропонували винагороду: першій групі – 1 долар, другій – 20 доларів.

Через два тижні випробовуваних запитували, наскільки насправді їм сподобалася ця безглузда робота. З’ясувалося, що в тих, хто отримав 1 долар, ентузіазм був набагато вищим (77% проти 21% у тих, хто отримав 20 доларів). Вони розповідали, як розкладання котушок розвиває моторику рук, допомагає зосередитися, вчить працювати в колективі. Фестінгер пояснив отримані результати тим, що людині завжди потрібне виправдання її дій. За 20 доларів можна і навіть приємно збрехати, а ось за 1 долар брехати принизливо і доводиться виправдовувати себе, що це була не зовсім брехня.

Фестінгер на цьому прикладі пояснював, як працює його теорія когнітивного дисонансу: “У голові в людини виявляється набір знань, що суперечать одне одному: “ця робота нудна”, “я чесна людина”, “я сказав, що ця робота цікава”, “я отримав за цю брехню дуже маленьку винагороду”. Щоб розв’язати протиріччя, потрібно щось у цьому наборі змінити. Як з’ясувалося, найпростіше було замінити “ця робота нудна” на “ця робота здалася мені захопливою” (лише 3% наймужніших людей замінили “я чесна людина” на “я брехун”), і тоді людина повернеться до стану гармонії”.