“Летючий корабель” як ідеологічна відповідь Григорію Сковороді

Пригадав радянський мультик 1979 року “Летючий корабель”.
У Радянському Союзі ідея «спорідненої праці» Григорія Сковороди була явно під підозрою. Адже як це – працювати за покликанням? Де класова боротьба? Ось і в мультфільмі «Летючий корабель» ми бачимо класичну ідеологічну розстановку: два парубки, одна дівчина. Наче класичний любовний трикутник, але все складніше.
У мультфільмі можна побачити не лише ідеологічну відповідь Григорію Сковороді, а й несподівану феміністичну оптику. Адже хто насправді керує подіями? Чоловіки? Аж ніяк.
Забава – не просто царівна, а рушійна сила сюжету. З одного боку вона хоче просто «любові» але чітко формулює вимогу: корабель. Ніщо інше її не цікавить. Навіть яхта не підходить, бо це буржуазна забаганка, а не серйозний засіб пересування.
Іван і Полкан – дві сторони одного чоловічого світу, які лише змагаються за право бути обраним. Самостійно вони нічого не вирішують – вони просто виконують бажання жінки.
Полкан – негативний персонаж, заробляє гроші (хоча можливо він корупціонер), щоб купити корабель. Гроші в казках завжди виглядають сумнівно.
Іван – позитивний герой, чесний трудівник. Він не будує кораблі, він чистить труби, але… Забаві схоже не треба прочищати труби, тому він береться за кораблебудування! І це сприймається як природний розвиток подій. Бо, згідно з радянською логікою, що труби чистити, що державою керувати та кораблики запускати – це все може кожна кухарка!
Гроші чи праця? Тут все стає зовсім цікаво. Полкан – заробляє гроші, аби мати вибір, але це засуджується. Іван – змінює професію, бо «так треба», і це вітається. Бо головне не що ти робиш найкраще, а що від тебе вимагається.
Але всі питання зникають у фіналі. Бо що ще треба трубочисту, коли в нього є Забава? Радянська мораль проста: любов і труд побудують летючий корабель, а капіталізм – згине від заздрощів зі всіма своїми грошима!