Ера постправди / The Post-Truth Era

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!…
Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому…
(Екклезіяст 1:9-11)

Поговоримо про сценарії майбутнього. Розглянемо методи прогнозування, яких існує безліч. Виділяють інтуїтивні і формалізовані методи. Формалізовані, в свою чергу, поділяють на предметні і часових рядів. Формалізовані методи прогнозування часових рядів також можна розділити – на статистичні і структурних моделей. І всі ці методи – в кінцевому підсумку – не працюють. Як стверджує мій знайомий Michael Klimarev, це пов’язано тим, що майбутнє просто не визначено і завжди може трапитися щось з ряду геть, що вплине на кінцевий результат набагато сильніше, ніж усталені тренди зі статистичною обробкою.

На мою думку ми можемо вести мову тільки про напрями руху (тренди), але в жодному разі це не дає нам уявлення по те, куди ж ми дістанемося.
1. Постправда (післяправда?).
В кінці 1986 року, коли стало відомо, що деякі члени адміністрації США організували таємні поставки зброї до Ірану, порушуючи тим самим збройне ембарго проти цієї країни. Проведене розслідування ж показало, що гроші, отримані від продажу зброї, йшли на фінансування армії Нікарагуа повстанців-контрас в обхід заборони конгресу щодо їх фінансування.
25 листопада 1986 року президент США Р. Рейган оголосив про створення комісії для розслідування обставин справи «Іран-контрас».
Розслідування тривало шість з половиною років, а його вартість до кінця липня 1993 року склала 35 млн доларів. У грудні 1992 року президент США Дж. Буш підписав указ про амністію для учасників скандалу.
1992 року сценарист Стів Тесіч, висловлюючись про Ірангейт і війну в Перській затоці: «Будучи вільними людьми, ми абсолютно вільно вирішили, що хочемо жити в постправдивому світі».
Нова генерація політиків бреше не менш.

На пострадянському просторі ситуація не краща. Сергій Курьохін в 1991 році стверджував, що «Ленін – це гриб». В ті часи це вражало, а сьогодні сприймається лише як кумедний розіграш.
Засновники передачі з серйозним виглядом подали як істину якийсь міф, згідно з яким Ленін у великих кількостях вживав галюциногенні гриби і сам в результаті перетворився на гриб. Ця свідомо абсурдна теза не подавалася глядачеві одразу – замість цього створювалася ілюзія якогось логічного міркування з цитатами із різноманітних джерел, наприклад, фразу з листа Леніна Плеханову: «Вчора об’ївся грибів, відчував себе дивовижно».
У сюжеті стверджувалося, що Ленін насправді був не тільки грибом, а також і радіохвилею.
«Тобто людина стає і грибом, і радіохвилею в єдиному образі, розумієте? І зараз я вам скажу те, що найголовніше, до чого я все це веду. А те, що у мене є абсолютно неспростовні докази, що вся Жовтнева революція творилася людьми, які багато років споживали відповідні гриби. І гриби ці в процесі споживання, витісняли в цих людях їх особистість і перетворювали їх на гриби… Більше того, він був не тільки грибом, він був ще й радіохвилею. Розумієте?»

А тим часом в Оклахомі тільки одна дитина з п’яти (у віці від 6 до 12 років) може зрозуміти по годиннику зі стрілкою – котра година. Всі діти звикли до годинника з цифрами. В крайньому випадку можна запитати про час у Siri (джерело).

Але є й інша сторона медалі. Умберто Еко згадує: “Один товариш розповідав мені, що йому якось довелося разом з колегою-філософом викликати таксі до філії Прінстонського університету в Нью-Йорку. Шофер, за словами мого друга, – такий собі ведмідь, обличчя не видно через копну довгого волосся. Він заговорює з ними, щоб розібратися, кого він везе. Ті пояснюють, що викладають в Прінстоні. Але шофер хоче знати більше. І тоді колега з деяким роздратуванням каже, що займається проблемами трансцендентальної перцепції епох (філософський принцип, розвинений німецьким філософом Е. Гуссерлем (1859-1938). Згідно з цим принципом, необхідно утримуватися від суджень про предмет, заснованих на «наївному» погляді на світ ) … і тут шофер його перебиває: «Ви маєте на увазі Гуссерля». Раніше таксист, знаючий твори Гуссерля, був рідкісним екземпляром. Сьогодні ви можете зустріти таксиста, який ввімкне вам класичну музику і буде розпитувати про вашу останню книжку з семіотики. В цьому немає нічого сюрреалістичного.”

Процитую одного молодого бібліотекаря, який в своєму есе так охарактеризував нову епоху: «Більшість, крім гіків і нердів, не те щоб не пам’ятали, вони навіть не знали, хто створив Мережу в її сучасному вигляді. Тім і Роберт не тільки не стали мільйонерами, вони не стали іменами загальними, хоч і зловили безтурботне людство в мережу Всесвітньої павутини.
Отримавши доступ до інформації всіх бібліотек світу, люди не відчували потреби в знаннях, і анітрохи не раділи, що відповідь на будь-яке питання – чи то висота Евересту або ім’я Цезаря! – могли отримати миттєво. Отримавши у володіння інформацію, людство поступово втрачало контроль над світом.»

Сьогодні світом правлять емоції. Поет Дмитро Кремінь говорить нам про те, що б не відбувалося в житті чоловіка, але пам’ятати він буде тільки очі коханої дівчини.

Кінбурн і Гілея. Еллада й Едем.
Тут пахне і морем, і лісом…
Спочатку – залізом, а ділі – вогнем.
Вогнем і залізом.
Без золота Ольвія тут золота.
Рука на рамені.
Чому ж мені сяють в сльозах крізь літа
Ці очі зелені?
Дмитро Кремінь