“Малюнок” старої радянської оптики
Фотографія, як і багато інших галузей людської діяльності, пов’язаних із поняттям “творчість”, сповнена легенд і міфів. Один із міфів, живучість якого може зрівнятися хіба що тільки з його абсурдністю, це “чудовий малюнок старої радянської оптики”. У кожній фотографічній тусовці, на кожному містечковому форумі обов’язково знайдуться ті, хто буде з піною у рота розповідати, наскільки прекрасним є малюнок радянського “Геліоса-44” або подібних до нього пристроїв, народжених у надрах Литкаринського заводу оптичного скла.
Напевно, тут необхідно пояснити, що власне такий параметр, як “малюнок”, у фотографічних об’єктивах взагалі-то не з’являється сам по собі. Оптичний малюнок, якщо знайти йому аналогію в автомобілі, це керованість. І поява хорошої керованості абсолютно неможлива без довгої і наполегливої роботи над конструкцією підвіски.
Таким чином, як у випадку з автомобілем, так і у випадку з об’єктивом, наявність оптичного малюнка або хорошої керованості абсолютно завжди є результатом довгої та наполегливої роботи великої команди висококваліфікованих і добре оплачуваних фахівців. Ви можете собі таке уявити в СРСР? У військовій промисловості, звісно, так, але в цивільній – мої тапки лопнули від сміху!
Отже, стверджувати, що у “Геліоса-44” є чудовий оптичний малюнок, це абсолютно те ж саме, що стверджувати, що “ВАЗ-2103” 1985 року випуску прекрасно тримає дорогу, дивовижно кермується, і цілком може брати участь у кільцевих автоперегонах.
З питанням наявності/відсутності малюнка будемо вважати розібралися. Але залишається питання, звідки ж тоді береться міф про наявність у СРСРівських об’єктивів хорошого оптичного малюнка? Мені здається, причин тут дві. Перша з’являється від елементарної некомпетентності.
Якийсь юзер, який купив цифрозеркалку і має пристрасть до експериментів, одного разу виявляє у себе на горищі дідусевий Зеніт, на якому встановлений великий металевий об’єктив, який заклично вабить фіолетовою глибиною великих лінз. Юзер вражений, адже нічого крім EF-S 18-55mm f/3.5-5.6 він до цього моменту і в очі не бачив. Він вирішує схрестити бульдога з носорогом, і спрямовує стопи свої в магазин, де купує перехідник.
Спроби робити знімки конструкцією, що вийшла, спочатку зазнають невдачі, апарат, не маючи можливості встановити електронний зв’язок з об’єктивом, відмовляється працювати в єдиному відомому користувачеві автоматичному режимі, але незабаром кмітливість фотолюбителя та куріння мануала з інтернетами підказують використання режиму “А”, і питання отримання правильної експозиції нарешті вирішене. Керування діафрагмою в перехіднику зрозуміло відсутнє, і користувач фотографує на повністю відкритій дірці, яка, між іншим, становить у “Геліоса-44” цілком некислі 2.0. Після бюджетного зума це виглядає як одкровення, юзер вперше отримує знімок з маленькою глибиною різкості, і зрозуміло вирішує, що це він – оптичний малюнок! Після цього він скрізь постить фотки свого кота, у якого у фокусі тільки кінчики вусів, і направо і наліво розповідає про те, який у старих об’єктивів чудовий оптичний малюнок. Цю людину можна зрозуміти, вона погано розбирається у фотографії, і щиро помиляється.
Тепер друга причина: підтримання міфу. Здійснюється воно таким підвидом людей, яких особисто я називаю “старими мудаками”. Це такі мужики, їм зазвичай добре за п’ятдесят, і вони мудаки. Визначити такого нескладно, по-перше, все, що він говорить, він говорить дуже вагомо, з таким виглядом, немов усе сказане є безсумнівною незаперечною істиною. По-друге, він із великою готовністю підхоплює будь-які розмови на тему “Ось раніше було…”. Часто одягнений у жилет із безліччю кишеньок. Нерідко носить вуса. По суті ніщеброд, нерідко пенсіонер, і фапає на старі совкові об’єктиви, бо інших не може собі дозволити. Палко звеличує їхні неймовірні переваги в кожній розмові.
Унаслідок того, що ще з часів занять фотографією в Палаці піонерів цей старий мудак уміє відрізняти витримку від діафрагми, в очах сучасного фотолюбителя, який розпочав свій шлях із цифродзеркалки і режиму “Р”, старий мудак має великий авторитет, а його манера говорити справляє найсильніше враження. І коли він, чухаючи пузо, вимовляє щось на кшталт – Так-а-а-а-а, старі об’єктиви мали такий малюнок, що сучасним пластмасовим і не снилося! – його слухають, відкривши рота.
Але основна причина, через яку він так звеличує радянські об’єктиви, полягає в тому, що він сам ними приторговує на місцевій барахолці, причому, звісно, за абсолютно негуманними цінами.
На цьому перелік причин виникнення настільки поширеної і настільки незаслуженої слави СРСРівської оптики можна вважати закінченим. Хіба що, напевно, все ж потрібно зробити невеликий відступ. Як говорив мій знайомий, прекрасна людина і хороший фотомайстер Борис Вікторович Єжов:
“Візьми десять Ніккорів, постав поруч – не знайдеш двох різних.
Візьми десять Геліосів, постав поруч – не знайдеш двох однакових”.
Причина такого явления заключается в том, что в Японии имеются культура производства, и контроль качества, а вот в СССР ни первого, ни второго и в помине не было. Таким образом, любой конкретный образец того же Гелиоса может оказаться как и вполне приличным объективом, так и отвратительным дерьмом, из которого выпадают линзы. И не нужно думать, что приобретя сие чудо отечественной оптики, вы можете наудачу вдруг получить действительно прекрасный объектив. Нет, чудес не бывает, и как был этот Гелиос сделан по схеме Планара тридцатых годов, так он довоенной конструкцией и останется.
Ну и в завершение, если вдруг кто-то спросит — Так что же такое этот пресловутый/вожделенный/неуловимый “оптический рисунок”, и где его искать? — я отвечу: в дорогих дискретниках. Только там можно встретить действительно красивое боке, когда объектив передаёт объекты, находящиеся в зоне нерезкости, в виде пятен с мягко размытыми краями. Таких объективов немного, но они есть. Не нужно ждать красивого рисунка от Кэноновского штатника 50/f1.8, а вот 35/f1.4 например вполне может удовлетворить. Вот в качестве примера снимок моей руки. На мой взгляд, вся прелесть оптического рисунка тридцатьпятого объектива на этой фотографии очевидна.
