Дмитро Кремінь. Хроніка (редакція 14)
Підкладали у багаття хмизу.
Грілися в наметах до зорі…
-Тільки ми! – кричали ті,що знизу,-
Будемо найкращими вгорі!
А коли вже сіли в кабінети,
То повстанців наче й не було.
Тільки братовбивчої вендети
Мчали дні, скривавлені зело.
Стаємо – обличчям до безодні.
Наша кров проллялась,не вода.
Плаче мати по небесній сотні,
В небесі йде сотня молода.
Тільки знову чую гасло свіже:
– Браття! Піднесіть нас догори!
В небеса, де брата брат заріже.
Ти, маленький місяцю,гори…