Коротко про етику (українському мордокнижжю присвячується)

В етиці (науці про мораль) я бачу три основних проблеми:
1) Що може і що не може розглядатися із позиції моралі?
2) Хто може і хто не може робити моральні судження?
3) Що робити в ситуації етичної дилеми (невизначеності)?
Для будь якої речі у Всесвіті головним законом є виживання. Способів вижити є дуже багато. Хтось прагне індивідуальної стійкості, хтось бере кількістю, хтось гнучкістю, а хтось співпрацею. Для складної співпраці потрібні правила, які регулюють відносини (напр. між людьми в суспільстві). Це і є сфера дії етики. Частина із цих правил успадковується генетично, а частину ми набуваємо в процесі життя. Набуті правила часом встають в конфронтацію із успадкованими. Оце змагання прифронтальної кори із рештою мозку і є моральним вибором. До цього слід додати, що у різних людей різний соціальний досвід. Тож, часом більш загальні моральні закони можуть конфліктувати із своїми аналогами в меншій групі. Наприклад, дитина вихована в середовищі злодіїв, матиме мораль, яка відрізнятиметься від тієї, що є в «великому» світі. А ще додам, з різних причин, в тому числі генетичних, фізіологічних чи психологічних у деяких людей поріг фронтальної кори низький. Вони фізіологічно не здатні опиратися інстинктивним поривам. Гени пальцем не поправиш. Не ставте клептократа завскладом, соціопата вихователем, а клоуна президентом – не буде проблем із мораллю та безпекою. Там, де можна лікувати – лікуймо, де коригувати – коригуймо, але не можна сліпого призначати водієм автобуса, лише із страху бути звинуваченим у дискримінації.
Оскільки, мораль – це спосіб соціуму адаптуватися до умов середовища, то його зміни призводять до зміни моралі. Немає єдиної і універсальної моралі для усього світу на усі часи. Релігія і політика стверджує протилежне, але вони брешуть. Тому, аналізуючи вчинки, які відбуваються десь і колись, ми маємо оцінювати, як це сприяє виживанню або прогресу соціуму, а не наскільки це відповідає нашому місцю, часу чи світогляду. Це є перша моральна дилема. А ще, вплив поведінки людини на процвітання соціуму може носити як прямий так і опосередкований (відтермінований) характер. Часто ми не можемо оцінити моральність, тому що час іще не настав. Це є друга моральна дилема.
Третя моральна дилема взуває перші дві – розділення сфери особистого і суспільного. Особисте не підлягає розгляду із позиції етики, але суспільство настільки динамічне і складне, що провести межу майже не можливо. Лозунг «моє діло – моє тіло» – це пояс Кайдашихи. Спробуйте визначити де закінчується моє, а де починається суспільне. Ось вам простий приклад. Вулицею ізраїльського містечка, жінка тягне вередуючу дитину. Її терпець увірвався і дитина відхвачує по попі. До неї підскакує перехожа:
– Яке ви маєте право бити дитину?!
– Яке ваше діло?! Це моя дитина!
– Ви вдарили не вашу дитину, ви вдарили громадянина Ізраїлю!
Я не запитую вас про те, чи можна вдарити дитину. Я запитую про те, чи має суспільство втручатися в відносини мами і дитини? Як і коли? Що таке дитина? Це з точки зору біології напівавтономна брунька материнського організму. Згадайте скільки років мами кажуть «ми покушали», «ми покакали». «Її тіло – її діло?». «А ви її носили, а ви її родили, а ви її ростили?» – скажуть матері. Де провести межу між правом матері на дитину і правом суспільства на свого громадянина?
Зменшимо градус – поговоримо про секс. Наскільки суспільство може втручатися в статеві стосунки? Не поспішайте казати ні на скільки, бо є зґвалтування і розбещення. Для себе я вибрав три правила: «секс має бути добровільним, усвідомленим і безпечним». Та чи мої правила є універсаліями? А як щодо полігамії, дошлюбного сексу і подружньої зради? Є загальноприйняті норми але між загальноприйнятим та істинним прірва розміром у Всесвіт. Часто цими трьома правилами не обійтися. Тож чи є за їх межами об’єкти етики?
А тепер знову підвищимо градус дискусії – поговоримо про борщ. То квасолю кидати чи ні? З одного боку, що б не їла людина – це не є соціальною проблемою. Навіть, якщо вона їсть кажанів чи інших людей. Головне, щоб вона не полювала на людей заради їжі і щоб кажани не були в ЧКУ. Із іншого боку поява кошерної їжі – це був один із способів врятувати ізраїльський народ від знищення через релігійну і культурну асиміляцію. То чи можуть бути моральні табу щодо їжі?
Перейдемо до другого питання – хто має право робити моральні судження? Оскільки, я і так написав багато букв, то скажу коротко – усі. Кожен член суспільства має право (а можливо і обов’язок) на етичний аналіз відносин між іншими членами в зрізі впливу на виживання цього суспільства. Ви ж не скажете, що я не маю права засуджувати вбивцю, тільки тому, що я не вбивав, або, що мене не вбили? То чому в інших випадках можна запроваджувати дискримінацію за віком, освітою, статтю, життєвим досвідом чи політичними переконаннями. Кожен має право аналізувати всіх і бути проаналізованим усіма. Але..
Але розв’язання моральних дилем завжди носитиме ймовірнісний характер. Відповідь залежатиме від часу, місця і обставин, але ніколи не буде точною. Соціальна наука має стати справжньою наукою і об’єктивно, без хайпу і бажання сподобатися натовпу навіжених мавп, розглядати відносини між людьми в розрізі їхнього впливу на виживання суспільства. Вона має уточняти межі між особистим та суспільним, визначати сферу відмежування моралі, будувати прогнози… Опираючись на вищесказане, я вважаю аморальною тенденцію українського мордокнижжя виключати прифронтальну кору і, видушуючи гормони до останньої краплинки, вести смертельний бій за межу, яку апріорі не можна встановити. Учіться в нас екосистемологів: між екосистемами завжди є екотон – зона, де ще не почалася одна із них та не закінчилася інша.
(c) Іван Хомяк