Лігу плющить

Якщо ви думаєте, що проблеми в університетського середовища США почалися після приходу Трампа, то ви помиляєтеся. Криза і занепад почалися набагато раніше. Певною мірою – це частина світової наукової та викладацької кризи, яка накрила нас на межі ХХ і ХХІ століття. У кожної країни були свої проблеми, але вони частина загальної. Джерело проблеми – гроші.
Загалом ми маємо три джерела грошей: політики, які хочуть сподобатися виборцям, бізнесмени-благодійники, які хочуть сподобатися акціонерам та споживачам, бізнесмени, які хочуть заробити грошей на наукових відкриттях. Усі три джерела є проблемою для науки в класичному її розумінні. Вони вбивають академічну свободу.
Академічна свобода – це ключовий елемент наукового прогресу. Це інженери-конструктори повинні працювати в ієрархічній дисциплінованій команді над поставленими конкретними техзадачами. Наука так не робиться., Вчений повинен мати свободу творчості. Наука – це творчий процес, який виростає із внутрішнього прагнення творця. Решта, це просто констатування спостережуваних фактів (принцип “міряй і не думай”) або інженерія, хоча вона теж часто вимагає індивідуальних творчих рішень.
У тоталітарних спільнотах дуже рідко робляться фундаментальні проривні відкриття людьми, які зрослися із ними. Саме тому коли, я вас спитаю про дисидентів серед радянських біологів, зламаних навіки лисенківщиною, ви будете довго ґвалтувати пошуковики. А коли про радянських фізиків, яким дали свободу заради перемоги у ядерній гонитві, то більшість назве пару імен без обдумання. Навіть у туполівській шарашці інженерам давали можливість відчувати таку свободу в межах їхнього ув’язнення. Це є причиною того, що тоталітарні держави здебільшого крадуть винаходи в ліберальних. СРСР, РФ, КНДР, КНР навіть зараз користуються більше краденим ніж своїм. І це при шалених капіталовкладеннях. Чому?, Тому, що така біологія наукової діяльності.
На кінець ХХ століття вчені почали різко втрачати академічну свободу. Політики перераховують гроші платників податків лише на користь своїм електоральним надбанням. Грантодавці від них не відстають – вони теж роблять це із популістичною метою. А бізнес хоче швидкий результат від прикладної науки, не вкладаючись в фундаментальну, яка є базовою для усілякої нової інженерії. Там, де це робиться, спостерігається найбільша маса академічної недоброчесності. Як ви думаєте, чому дослідження в фармакології найгірше відтворюються. Тому що бізнесу потрібні суперприбуткові ліки, а не дослідження ефективних ліків.
Гроші – причина того, чому керівництво наукових та освітніх установ, жорстко придушує усіляку наукову свободу заради зализування до блиску дистального кінця травної системи багатим та популярним грошодавцям. Як казала одна житомирська політикиня “Цена вопроса рупчик”.
Із американської “Ліги плюща” видавлювали вільнодумних вчених та професорів, і коли в топі була ультраліва повістка, і зараз коли вона ультраправа. Колись сказав “All lives matter.” і тебе вже ніде на професорську посаду не візьмуть, будь ти хоч мільйон раз нобеліський лауреат. Зараз скажи щось проти Трампа… Тож, із його приходом, нічого не змінилося. Перед ученими останні півстоліття завжди був вибір маневрувати і намагатися зробити, хоч щось, або виїжджати деінде. Хтось прогинався, хтось маневрував, а хтось мусив голосувати ногами.
Я часто бачу коментарі під новиною про виїзд єльських професорів, мовляв, нехай би залишалися і боролися за свої права та свободи. Коли “народ і партія єдіни”, то це буде лише сепуку. Любить наш народ забивати цвяхи мікроскопом. За такою логікою Альберт Ейнштейн, Енріко Фермі, Ліза Мейтнер, Отто Фріш, Ганс Бете, Едвард Теллер, Джон фон Нейман і Нільс Бор мали не утікати від нацистів, а ходити проти Гітлера на одиночні пікети? О, це був би ефективний протест найкоротшою дорогою в концтабірний крематорій. Америка найближчого майбутнього , сучасна Росія чи нацистська Німеччина минулого не відрізняються по суті. Ми теж однією ногою стоїмо в тоталітаризмі і хто знає, як воно буде, коли припиниться військовий стан та пройдуть певні політичні процеси.
Моя думка буде непопулярною для більшості читачів цього допису. Національної науки не існує. Наука – це загальнолюдська цінність і власність. Вчений – це надзвичайно дуже рідкісний соціально-психологічний збоченець, який може принести велику користь людству своєю працею і майже нічого за це не отримає. Ви багато заплатили Фарадею за електрику, Ейнштейну за GPS, а братам Кюрі за електронні годинники? Вчений працює на усі майбутні покоління людства. Саме тому, єдиним етичним кроком для нього є ось так працювати до останнього подиху. Якщо замість того, щоб виїхати і творити, він залишиться і буде намагатися виправити помилки свого малого соціуму, то він зрадить велику моральну мету заради малої. Якби Тімоті Снайдер залишися і “боровся”, то він здійснив би аморальний вчинок з огляду на усі майбутні людські покоління. Етичні цілі ієрархічні. Ви ж не назвете вчинок українського добровольця аморальним, якщо він знехтував інтересами своєї родини, заради інтересів держави чи нації? То чому єльських професорів, які вибрали працю заради усього майбутнього людства, замість боротьби за академічну свободу в окремій країні, ви вважаєте аморальними? Де логіка?
Трохи від себе. Я не вважаю себе вченим. Така українська ситуація. Я викладач із дослідницьким досвідом. Ось уже майже 23 роки я працюю в одному університеті. Незважаючи на мої скромні досягнення в науці, кожного року я отримую 2-3 пропозиції попрацювати деінде. Якщо ви думаєте, що я відмовляюся із патріотичних міркувань, то ви глибоко помиляєтеся. Причин дві. По перше, у мене проблеми із мовами, особливо із іноземними. Це особливість мого мозку. Я ніби то добре приховав свої вроджені логопедичні та лінгвістичні проблеми, але це лише маскування. Ціною неймовірних зусиль, це можна було б подолати, як я це зробив із українською, але…. Друга і головна причина – академічна свобода. Ніде, в жодному із закладів, куди мене запрошували, я не мав би такої академічної свободи, яку маю зараз. Це для мене найвища цінність. Так, є проблеми із фінансуванням, війна, засилля бюрократії – це проблеми. Але, їх можна подолати. За 22 з половиною роки, жоден керівник, жодного рівня мого університету не втручався в мою академічну свободу. Хочу досліджувати впливи шахедів на відновлення рослинності – будь ласка, захотів провести серію експериментів із використання місячного реголіту – без питань, “вплив ландшафтів на дезадаптацію” – СПФ до моїх послуг. Якщо я завтра захочу в себе в 318 лабораторії влаштувати куточок “Зони 51” , то отримаю повну підтримку від керівництва на усіх рівнях. Це дуже багато коштує. Свобода творчості найнеобхідніша в науці річ. І необхідна вона усьому людству на багато поколінь вперед.

(c) Іван Хомяк