Наше розділення оточуючих на «своїх» і «чужих» глибоке й інстинктивне. Якщо людина протягом 0,1 с бачить за якимось ознаками «чужого», то все відбувається автоматично. Раніше ніж включаться вищі відділи мозку (за 0,2 с), що послуговуються вихованням, спрацьовує (за 0,07-0,08 с) мигдалевидне тіло, яке генерує страх та агресію і та частина гіпокампу, яка відповідає за почуття огиди. Ознаками «чужого” можуть будь які відмінності. Наприклад, це почуття виникає щодо представників інших рас. При цьому, людина може не палити хрести і не носити костюми іспанської інквізиції, а бути активним прихильником BLM. До речі, расове несприйняття стихає, якщо на людині бейсболка або футболка «своєї» команди. Отже, існує вроджена й набута системи маркерів, які ділять оточуючих на «своїх» і «чужих».
Сказати, що це добре або погано – згрішити проти істини. Все залежить від конкретних соціальних обставин. Так само наївністю чи свідомою маніпуляцією буде твердження, що це можна змінити за допомогою виховання. Вихованням ми зможемо зробити лише дві речі: зміцнити силу волі (привчити послуговуватися прифронтальною корою наперекір поривам «нижніх» відділів мозку) та виробити правила поведінки, на які буде направлена ця сила волі. І тут ми маємо визнати, що із фізіологічних та соціальних причин здатність різних людей активізувати прифронтальну кору (вмикати силу волі) неоднакова. Є ті, хто має можливість включати силу волі (сеченівське гальмування) і ті, кому це робити дуже важко. Стверджувати, що це виключно недоліки виховання або виключно фізіологія, теж невірно. В кожному окремому випадку – це певна пропорція фізіологічного та соціального. Тут важлива точна діагностика і відповідний до неї баланс між психотерапією та фармацевтикою.
Але є ще один цікавий момент. Схильність до загальної любові, альтруїзму, та гострого почуття справедливості – наслідок впливу окситоцину. Тут знову протистояння цього нейрогормону і прифронтальної кори. Людина із низьким вмістом окситоцину може діяти «соціально», за допомогою сили волі, втілюючи ідеї, отримані під час виховання. Вона може жертвувати своїми інтересами, турбуватися про дітей, підтримувати близьких. Так не від серця, так не щиро, так лише після роздумів, але усвідомлено. Так само людина із високим вмістом окситоцину може частково стримувати себе від різних «альтруїстичних безумств», що шкодять їй та оточуючим. Отже, люди діляться на альтруїстів та егоїстів відповідно до свого ендокринного статусу та здатності прифронтальної кори контролювати несвідомі пориви.
Але в окситоцині є ще одна, «темна» сторона. Із зростанням його концентрації, дискримінація на «свій» і «чужий» підвищується. Тобто, чим більше в людині щирого альтруїзму, тим більше ненависті до тих, хто не має відповідних «своїх» маркерів. Дуже часто активні борці проти насильства та дискримінації схильні до саме насильства і дискримінації. Вони хочуть хейтерити хейтерів, булити булерів і не тільки. Достатньо не відповідати якомусь встановленому в середовищі «своїх» параметру, або поставити під сумнів якийсь догмат і ти отримаєш за усі гріхи людства. Саме в цьому ховається причина перетворення лівацьких систем «боротьби за справедливість» на нелюдські, тоталітарні, агресивні спільноти. Тут нічого соціального – чиста фізіологія.
Оминайте альтруїстів і активних борців за справедливість – timeo Danaos et dona ferentes.
(c) Іван Хомяк