Вважаєтья що інтелект і таланти людей мають вигляд стандартного нормального розподілу (Гауса) – великий пласт посередині, зменшення по краях. При цьому розподіл багатства відбувається за “законом Парето” – 80% ресурсів опиняються в руках 20%.
Американські науковці побудували симуляцію (https://arxiv.org/abs/1802.07068), у якій фігурували 1000 умовних учасників із рівною кількістю ресурсів. Тільки ввели ще фактор випадковості – везіння. І – вуаля – у результаті все прийшло до розподілу 80/20. Наскільки такі моделі відображають реальність – питання, звісно, спірне. Однак це підтверджує те, що й так очевидно – удача часто виявляється важливішою за особисті якості.
Уявлення про вільний ринок, як про меритократичну систему, де нагору піднімаються працьовиті та талановиті “атланти”, – одна з найшкідливіших ідей, що завдала великої шкоди прихильникам ринку (спасибі Айн Ренд). Адже на практиці ми часто спостерігаємо зворотне – багатство валиться на голови людей анітрохи не більш працьовитих і талановитих, ніж інші. Можна намагатися пояснювати очевидне лібертаріанським варіантом “виверту істинного шотландця” – мовляв, так виходить тільки в “кумівському” та іншому “неправильному” капіталізмі. Але навіщо? Адже при відмові від дурної ідеї меритократії ринок не втрачає своєї справжньої цінності.
Просто замість Айн Ренд потрібно читати Фрідріха Гаєка. Гаєк якраз визнає важливість випадковості та везіння, але бачить у цьому саму суть ринку. Суть у тому, що ми нічого не знаємо наперед. Які технології виявляться затребуваними? Які товари потрібні суспільству? Які приховані потреби існують? Усе це можна дізнатися лише дослідним шляхом, на практиці. Підприємці – це люди, які метушаться в темряві і намагаються вгадати (і часто йдуть при цьому на ризик). Той, хто вгадує – отримує нагороду. Він не кращий і не гірший за інших, він просто вгадав. Один вклався в Google, інший в Yahoo. Біткоїн виявився потрібен, окуляри доповненої реальності – ні. І хто ж міг знати наперед?
Визнання влади випадковості позбавляє противників “перерозподілу” головного морального аргументу (“хто домігся – той їсть”). Але надлишковий перерозподіл веде до того, що підприємництво перестає обіцяти нагороду. А це рівноцінно зупинці прогресу, припиненню соціальної творчості. Тому-то ринок схожий не на “Атлант розправив плечі”, а скоріше на “Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі”, де низка випадковостей складається в спонтанний порядок, але спроби “зламати систему” закінчуються погано.
За матеріалами ТГ-каналу “Киты плывут на вписку с ЛСД“