Крикуни / Screamers

КрикуниЗемля. 50-ті роки XX століття. Війна вже закінчилася. Забуті в джунглях японські війська ведуть свою боротьбу, боротьбу з невидимим супротивником, і прагнуть навіть не перемогти, а просто вижити.

Сіріус-6Б. 2078 рік. Альянс і Новий економічний блок нібито вже уклали мир і підраховують збитки від бойових дій. Планета майже спорожніла. Уцілілі солдати сховалися в бункерах і чекають.

Для остаточного розв’язання сіріуського питання свого часу в надра планети запустили мобільних автономних роботів. Їхня головна зброя – не пилки та здатність оглушувати супротивника високочастотними звуками, як спершу гадали люди, а вміння навчатися. «Останній крик, який ви почуєте, буде вашим власним…» – кажуть про роботів солдати, називаючи їх «крикунами».

Полковник Джозеф Гендрікссон – наш чоловік, хоч і військовий, але навіть службою хорошу людину так просто не зіпсуєш. Він командує збройними силами Альянсу на Сіріусі.

Позавчора на обрії з’являється гонець, який, вочевидь, несе важливу депешу. Чому важливу? Та тому, що яка притомна людина висуне носа з бункера, коли надворі повно крикунів? Або псих, або новенький, або війна закінчилася? А гонець таки вирушає сам-один через терра інкогніта й, ризикуючи життям, доставляє депешу. Щоправда, на останніх метрах перед бункером Альянсу крикуни реабілітуються й відрізають поштареві руки-ноги. Але суті це не змінює. Посилку доставлено.

Узагалі, коли роками сидиш посеред пустелі, у бункері з купкою відданих тобі людей, і нічого не відбувається, будь-яка новина – вже подія, а тут зранку поштар, а ввечері біля бункера зазнає катастрофи військово-транспортний шатл Альянсу. Вижила лише одна людина.

Схоже, війна закінчилася.

ScreamersТреба б повідомити хлопцям із НЕБ, що пора ховати гармати, і запросити їх разом посмажити шашлики. Оскільки мобільний зв’язок у військових контрактний, а Міністерство оборони добре фінансує лише всілякі зв’язки генералітету, то навіть у двадцять першому столітті іноді доводиться ходити пішки, щоб повідомити новини. Але є одна проблема: нейтральна територія між колишніми «ворогами». Щоправда, тепер вона, схоже, вже не нейтральна, а цілком підконтрольна крикунам.

Підсумуємо: фільм цікавий, суто для хлопчиків, які подорослішали. Якщо вам сподобався «Той, хто біжить по лезу» і ви любите на дозвіллі поміркувати над питанням «Хто свій, а хто чужий?», то це Кіно для вас. Любителям бойовиків і драм залишимо «вино й доміно». Хоча шекспірівські пристрасті за бажання можна розгледіти й у такому постапокаліптичному світі. Адже в роз’їденому наркотиками мозку Філіпа Діка часом народжуються цілком гамлетівські питання. Хіба це не мета?

One comment

  • Оксана Бучукури

    Смотрела оба фильма, понравились)… “Бегущий по лезвию”, вообще шикарен)…Для тех, кто любит фильмы с нестандартным сюжетом, непредсказуемой развязкой….думаю, стоит посмотреть)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення кількості спаму. Дізнайтеся, як обробляються дані коментарів.