Институт медленного и болезненного выяснения самых что ни на есть очевидных вещей

Олександр Терещенко «Життя після 16:30»

Екклезіяст пише: Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
Бо часу свого людина не знає… так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!…
Іноді здається що людина сама свій шлях, долю і будує майбутнє. Але іноді трапляються події що змінюють наше життя на до та після.
Ми багато говорили про книжки які описують життя «до», але жодного разу про те що буває в житті «після».
Олександр Терещенко, — в минулому, відеооператор однєї з миколаївських телекомпаній. Але коли настав 2014 рік він вирішив стати добровольцем на безіменній, поки що, війні. Під час виконання бойового завдання потрапив в Донецький аеропорт. В приміщення, де знаходився Терещенко з іншими захисниками, було кинуто гранату, яку Олександр намагався викинути…
Однак ця повість – не про подвиги, не про звитягу, не про війну, а про про зовсім інше…
Іноді можна зустріти у книгоманів запитання «яку мотиваційну книжку почитати». І не зважаючи на позицію багатьох вчених, що зовнішні джерела мотивації не дуже працюють, і жоден гуру не допоможе вам заправити своє ліжко, люди все рівно вірять в секретні знання мільйонерів, пікаперів чи людей які знайшли просвітлення. Іноді статечні люди побожно складаючи руки, звертаються до скам’янілих діячів культури з проханням «Поможи нам дать ладу» в любій країні.
Фахівці з області психології, особистісного росту, підприємці та бізнесмени діляться з вами у своїх книжках тонкощами успіху за зовсім невеличкі гроші. За декілька доларів вам обіцяють розповісти як заробити мільйони.
Можливо людям потрібна мотивація щоб почати щось змінювати у своєму житті.
Сьогодні ми поговоримо про книгу, яка на перший погляд зовсім не мотивує щось робити щось конкретне. Зазвичай у псевдонаукових психологічних бестселерах пишуть маячню накшталт:
«Створіть картинку приємного, щасливого майбутнього. Попросіть себе обов’язково виконати щось важливе. Сплануйте досягнення певної мети. Похваліть самого себе за те, що досягнув навіть незначного успіху».
Ця книга, як на мене, говорить інше, в тебе, да саме в тебе не може бути ніякого, виправдання для бездіяльності, лінощів чи образ на свою долю. Особливо не смій грішити на здоров’я та відсутність можливостей.
Якщо в тебе дві руки, та два ока – вітаю, ти вже виграв в лотереї життя. І вже маєш все для перемоги.
Не віриш? Твоє перше завдання: «застелити з ранку ліжко». Це зовсім не важко. Головний герой не має обох рук, а щоранку робить цю, звичну для багатьох справу. Якщо вийшло в нього, то в тебе не може бути аргументів, чому треба жалітися на життя.
«Життя після 16:30» — це книга не про війну, хоча і про війну теж, але війну поза фронтом.
– Чому я навмисно не писав про війну, і саме вибух цієї гранати, який, так би мовити, розколов моє життя навпіл. 16:30 – той час, який написали на мені моєю ж кров’ю, коли наклали на мене жгути. І після 16:30 пішов зовсім інший відлік, зовсім інше життя, і це я намагався показати в книзі. – говорить автор, — Це роздуми філософські, — продовжує Олександр, — як я намагаюсь справлятися і з тою же депресією, і з іншими своїми почуттями, коли ти не можеш щось робити руками, коли ти від когось залежиш. Тому така назва – «Життя після 16:30».
Френсіс Форд Кополла каже про героя свого фільму «Апокаліпсіс сьогодні»: міг стати генералом, але вирішив стати самим собою. Не знаю чи планував нашерой бути генералом, але себе він знайшов. Той бій в Донецькому аеропорті змінив не тільки фізичну оболонку нашого героя, скалічивши його тіла, не залишивши йому багато варіантів для роздумів: змінитися і вижити чи загинути.
Ця книга своєрідний щоденних, зібрання постів з Фейсбуку, 38 глав, які автор назвав «Маячня перша, друга, тридцять восьма».
Зазвичай в нашій передачі ми говоримо про книги які можна сміливо радити всім, звісно з поправкою на вік.
Сьогоднішня книга мабуть не для всіх. Дехто побачить в ній мотивацію і тягу до життя, хтось полюбляє історії тих хто був за межею і повернувся. А для когось вона може так і залишитись не зрозумілою. Щоб відчути біль та радість перемоги автора, треба мати певний, можливо навіть специфічний, життєвій досвід.
Сам автор теж не позиціонує свою роботу як книжка «для всіх», і з самого початку відверто попереджає:
«Єдиний сенс який я вбачаю в цій історії: якщо комусь, хто вже в десятий чи сотий раз повертається в «Попереднє меню», моя маячня на 1/1000 допоможе нарешті вибрати «Далі», — я буду щасливий більше, ніж від 10,000 «лайків» і стількох же схвальних коментів».
Шануймося!
https://youtu.be/ATSaUZ5XNMw

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 5,00)
Загрузка...