Фрэнк Герберт – Дюна

Frank Herbert – Dune

…Шекспіра не можна визнати не тільки великим, геніальним, але навіть найпосереднішим автором…
Граф Лев Миколайович Толстой, “Про Шекспіра і про драму”, 1904 р.

Третього дня взяв почитати шеститомник Франкліна Герберта “Хроніки Дюни”. Але після прочитання першої книги вирішив зупинитися. Причин було дві. Перша – виявилося, що роман уже читав, а друга полягала в тому, що сьогодні мав Вікіпедію, отже, на відміну від тих часів, коли читав роман уперше, маю змогу подивитись, чим усе закінчилося.

Історія Арракіса нагадує Середньовічну Європу. Сюжет про помсту юного герцога, у якого вбили батька і забрали трон, банальний і, напевно, сягає давньоскандинавської “Саги про Гамлета”, якщо не раніше.

Отже, на умовній планеті-пустелі Арракіс триває боротьба за органічне добриво, яке складається з екскрементів – спайс, і в рамках ротації одне олігархічне угруповання (зване в книзі Будинком Атрейдесів) під керівництвом герцога Літо взяло владу у свої руки, змінивши інше (Дім Харконненів – барона Володимира). Питається, навіщо таким поважним людям гній? Виявляється продукт життєдіяльності місцевих черв’яків можна використовувати як заспокійливий при кашлі, так само його можна вживати в їжу (має приємний аромат кориці), а в малих дозах він тонізує організм. У німецьких аптеках його можна було вільно купити до 1971 року. Але оскільки черв’яки виробляли продукт строго в обмежених кількостях, він став дефіцитом.

Усе, що сталося, для місцевого населення мало б нагадати гру в поганого і хорошого поліцейського. Але щось пішло не так, і поганий поліцейський убив хорошого. Все б нічого, але син хорошого поліцейського вирішив помститися за батька дідові. Усі події розгорнуться в першій книжці, і судячи з епіграфів до кожного розділу, завершитися все весіллям.

Окремо треба відзначити глибоке опрацювання характерів героїв роману. Герцог Лето – благородний правитель, люблячий і вірний чоловік, турботливий батько, людина слова. Барон Володимир Харконнен – підлий гомосексуаліст-збоченець. Для нього зрада – це питання відповідного часу. Вчасно зрадити – це означає передбачити. Як ми бачимо, складні й неординарні персонажі.

Стисло рецензію на цикл подібних сюжетів дав український художник Лесь Подерев’янський у своїй двохактовій п’єсі “Гамлєт, або Феномен датського кацапізму”: Входить Зігмунд Фрейд. Його окуляри таємничо блищать в темноті.
Гамлєт (потихеньку починає тверезитись). Ітоги подвєдьом… Усюди смерть, розруха. Не буду більше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатіва? Ех, … Данія! ****єц всім сподіванням…
Тихо грає музика… Зігмунд Фрейд підходить до Гамлєта, коле його шприцем … і уводить до божевільного дому.

Ви запитаєте навіщо було ще писати 5 томів продовження, три томи передмови і так далі? Відповідь проста – бажання роздобути більше портретів одного дипломата, вченого і масона за сумісництвом.