Нассім Талеб – Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті

Nassim Taleb – The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable

Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
Екклезіяст 9:11

У світі існує багато літературних критиків та професіональних філологів, які знають про літературу все, окрім одного – як отримати від неї задоволення. Вони розділяють книги за жанром, тематикою і літературним напрямом. Дискутують чи цей текст – постмодернізм?
Думаю читачі іноді формують для себе власні класифікації. Наприклад, чи сподобалась книга? Чи пораджу її друзям?

В той же час багато авторів не турбуються про проблематику класифікацій їхніх книжок. Головне – щоб читачу сподобався результат їхньої праці. Так один італійський письменник зібрав свої наукові статті і видав під загальною назвою. Цю книжку прочитало більше людей, ніж результати робіт деяких академій наук.
Коли до одного відомого англійця звернулися з проханням написати книгу про його світобачення, він порадив видавництву видати в одній книзі свої газетні публікації за останні десять років. Майже в кожній країні, де виходив переклад цієї книги, вона ставала бестселером і продавалась мільйонними накладами. Вітчизняні видавці чекали понад десять років, щоб змінивши назву та обкладинку таки видати цю книгу. Тираж в три тисячі примірників розпродають і досі.
Нассім Талеб написав книгу, яку можна віднести до епістемології або філософії. Мабуть, це не суто класичний науковий текст, але проблематика, що була піднята автором, призвела до формування наукової теорії названої на честь книги. Лондонська Таймс назвала її однією з 12 найвпливовіших книг з часів Другої Світової війни. За 4 роки з моменту першої публікації було продано понад 3 мільйони примірників. На сьогодні існують переклади 32 мовами світу.
До речі про науку. Наприклад, граматику – як систему мови. Талеб в своїй книзі говорить що її винайшли люди, в яких нема більш цікавого заняття ніж намагатися сформулювати обмеження для живої мови. Ця книга про обмеженість і безмежність.

До відкриття Австралії у Старому Світі вважали що всі лебеді білі. Тисячолітній досвід спостережень за цими чудовими птахами це підтверджував. Чи можна було припустити вченому орнітологу, що лебеді бувають чорні, якщо за 1000 років вони не бачили жодного? Можливо, природа не допускає появу таких птахів? І уявіть собі їхнє здивування, коли з Австралії був привезений чорний птах!
Книга про інше. Вона показує наскільки обмеженою урок нам дає досвід і спостереження. Постає питання про цінності наших наукових теорій, якщо один-єдиний факт може зруйнувати тисячі років спостережень за мільйонами білих птахів. Але для повноти картини вченим не вистачало хоча б одного чорного.
Ця книжка про те, що ми сліпі, коли йдеться про випадковість, особливо про масштабну. Автор йде далі і каже, що читаючи газети та дивлячись телебачення – ми ще гірше розуміємо події, що відбувається у Світі.
Якщо аналітики не здатні передбачити аномалії, як вони можуть прогнозувати подальший хід історії? Наші прогностичні помилки в політиці чи економіці настільки великі, що переглядаючи історію прогнозів виникає питання – навіщо взагалі ми слухаємо цих людей? На думку Талеба, люди занадто зосереджуються на відомому. Ми схильні копирсатися в дрібницях, замість того щоб розглядати загальну картину.

Ми не вчимося, що ми не вчимося. Ми не вчимо правила, а лише запам’ятовуємо факти.
Є твердження – хто не знає минулого, той не має майбутнього. Але французи добре вивчили історію і збудували лінію укріплень – “Лінію Мажино”. Це їм не допомогло. Гітлер просто обійшов їх.
У своїй книзі автор висуває твердження, що уявлення багатьох людей про світ хибні. Світом керує не об’єктивний історичний процес, як нам переконливо доводили в школі, а крайнощі, невідоме й малоймовірне. І незважаючи на подальший прогрес, появу суперкомп’ютерів, штучного інтелекту і аналітиків, які отримують за свої поради мільйони, – майбутнє ставатиме все менш передбачуваним, тоді як людська природа і соціальні науки ніби змовилися приховати цю обставину.

А якщо ви з цим не згодні, то на думку автора, ми здебільшого вчимося у тих з ким не погоджуємось. Тому нас не будуть переконувати фактами, що підтверджують думку автора. Скоріше зруйнують наші ілюзії та уявлення. До речі, друга частина книги побудована на лекціях, що Талеб читав у університеті. На мою думку, не погано було б щоб хоча б частина науковців готувала лекції такого рівня.
Автор не переконує у своїй правоті. Він просто трохи по іншому ставить питання, що нам здаються відомими. Багато історичних картин отримають зовсім інше забарвлення.

Ця книга для людей, які хочуть і вміють думати. Навіть якщо ви повністю не погодитесь з автором, зроблю припущення, що ви будете більш детально обґрунтовувати власні прогнози на майбутнє.

P.S. Видатний фізик-теоретик Михайло Кацнельсон, на своїй сторінці у фейсбуці так прокоментував думки Талеба:
“Известная книжка Талеба про черных лебедей вызвала сильное раздражение (честно говоря, дочитать не смог), но это мои проблемы. Сейчас про черных лебедей говорят вообще все. Поскольку Талеб писал свою книгу во славу мировой науки и лично товарища Мандельброта (“все есть фрактал”), а разбирался в этой самой науке, судя по всему, не шибко, позвольте сделать некоторые пояснения о связи фракталов с черными лебедями.
Ключевая концепция здесь – это self-organized criticality (SOC). В слабо устойчивых системах (представьте себе попросту кучу песка, или, к примеру, риса) случаются обвалы (лавины). Маленькие случаются часто, большие редко. Между характерным временем ожидания лавины и ее размером есть степенная зависимость. В каждый момент времени ландшафт такой системы самоподобен, то есть, фрактален. Лавины сходят все время, но ничего при этом не меняется – кроме изменения положения конкретных песчинок. Лавина – это талебовский черный лебедь; вся фишка как раз в том, что, по большому счету, при этом ничего не происходит. Вот расхожая цитата (не помню, из кого), что в России за десять лет меняется все, а за триста – ничего – это как раз прекрасное описание SOC. На масштабе десяти лет мы говорим про перемещение конкретных песчинок, а на масштабе трехсот лет – о том, как выглядит вся куча. Правильно ли это описание применительно к России – этот вопрос к беспризорным детям, которых я в настоящий момент представляю, отношения не имеет.
А реальная новизна возникает не так. Скоро мы окончательно поймем – как, и тогда непременно всем-всем-всем расскажем.”
11.04.2018