Листоноша / The Postman

(1997, США, бюджет – 80 000 000 дол., касові збори у США – 17 626 234 дол.)

C’est la cour qui fait le roi.

Три дні дивився фільм про пошту у США. Фільм настільки довгий (три години, або, якщо точніше, 177 хвилин), що довелося дивитися його за три заходи. Але це анітрохи не псує враження. Цей фільм – як англійський гумор: тонкий та іронічний. Іноді, щоб його зрозуміти, треба зробити паузу.
Земля, 2013 рік. Війна не змінила Землю, вона змінила людей. Ті, хто вижив, гуртуються в невеликих поселеннях і намагаються налагодити повоєнний побут.
Дивно, але банд розбійників і мародерів не видно. Усі кримінальні, сумнівні й узагалі всілякі особистості збираються під проводом «генерала». Причому роблять вони це не завжди з власної волі. «Генерала» так і звуть – генерал Бетлехем (General Bethlehem), що в перекладі означає «Вифлеєм» і наштовхує на думку, що звуть його зовсім не так, а згодом глядачам стане зрозуміло, що його взагалі не звуть, він сам приходить. Армія Бетлехема збирає данину й поповнює свої лави рекрутами, тероризуючи всі навколишні поселення.
Кевін Костнер – мандрівник, актор-одинак, який працює в парі з мулом і дає вистави в тих самих поселеннях, де стягує побори Бетлехем.
І ось після радісної зустрічі Кевін (який у першій частині фільму безіменний) волею долі потрапляє до війська.

Після вишколу йому видають червоний кітель (відмітну ознаку справжніх бійців) і доручають патрулювати околиці військової частини. Під час одного з таких патрулювань наш герой дезертирує (тобто самовільно залишає частину).. Операція «Перехоплення», як завжди, результатів не дає. Мабуть, розробляють її у США ті самі фахівці, що й у нас.
І ось наш СЗЧшник вирішує, що час змінити військову форму на щось цивільніше, наприклад на однострій листоноші.
Як відомо, сумка для листоноші, як і жезл для даішника, – основне джерело доходу. Ось і вирушає листоноша розносити адресатам листи, надіслані 15 років тому, керуючись гаслом «краще пізно, ніж ніколи».
Адже коли ти принесеш листа людям, у яких немає ні телевізора, ні інтернету, тебе негайно нагодують, напоять, помиють і спати вкладуть. А в повоєнні роки це неабияк важливо.
Залишається відповісти на запитання: «Звідки листи?» І сходу вигадати: «З поштового відділення». Новий президент Сполучених Штатів Америки (зі столицею в Міннеаполісі) Річард Старкі насамперед після війни взявся відновлювати бібліотеки й поштові відділення. Спочатку вирішили доставляти стару довоєнну пошту, яку зберігали в підземних поштових бункерах. Потім, коли зможуть надрукувати марки й долари, за які ці марки можна буде купити, почнуть доставляти нові листи. А поки що за доставку листів можна розраховуватися натурою – сальцем і маслицем.
І ось після доставки пошти нашому листоноші пропонують зробити благородну справу – стати донором… допомогти завагітніти юній бездітній дівчині. Вона три роки намагається зробити це з чоловіком, і ніяк. От їм і спало на думку змінити не позу, а партнера. Листоноша – людина нова, у селищі його не знають. Ідеальний кандидат на роль донора. Справа, звісно, важка й відповідальна, але людям треба допомагати.
І все було б добре, якби короля не творив його двір. Людям справді потрібен Листоноша. І питання поштового зв’язку стоїть дуже гостро. Мав рацію Річард Старкі, що почав із пошти. І якщо в Києві нарешті прийшов до влади тямущий президент, то пів справи вже зроблено. З’являється нова надія на краще життя. А як відомо, за «Новою надією» йде «Імперія завдає удару у відповідь».
До лав листонош вступають добровольці. Вони розносять пошту, поки Листоноша рятує дівчину, заради якої став донором. Проблема в тому, що вона припала до вподоби генералові, і він теж згоден стати донором, але в нього, на відміну від Листоноші, донорський орган не працює. Під час генеральського набігу на село дівчина тікає до Листоноші. Він якраз опинився в селі, яке грабують. Дівчина виявилася непростою – з характером. Заради такої можна й треба здійснювати подвиги. Нехай і не відразу. Почати можна з малого. Спершу просто підвестися з ліжка з простреленим шлунком (бандитська куля). Потім разом вирушити на пошуки кращого життя.
Тим часом генерал вирішує покарати дівчину, Листоношу, а заодно й усю Поштову службу США методом поштучного відстрілу листонош.
Третя година фільму закінчується, як і належить трилогії, частиною «Повернення джедая», якого, як відомо, звуть просто – Листоноша.

Підсумовую. Фільм пафосний, патріотичний, довгий і… цікавий. Ось так і треба знімати патріотичне кіно. Хочеться відзначити роботу оператора. Фільм знято так, ніби камера підглядає за героями. Ракурси вибрано так, що виникає відчуття, ніби ти став мимовільним свідком драми, яка вплине на долі людей. Ти опинився в потрібному місці в потрібний час, і саме від тебе залежить доля країни. Ніхто не прийде й не налагодить життя за тебе. Але все залежить не лише від тебе. Треба переконати сусіда, що частина майбутнього залежить і від нього. І лише разом, коли кожен добре робить свою справу, можна досягти світлого майбутнього – може, й не для себе, але для своїх дітей точно.