Щось / The Thing
(1982, США, бюджет $15 млн, 109 хв.)
Головне в колективі – залишатися людиною.
Хочете подивитися хороше кіно? Ні, не просто фільм, що залишає приємний післясмак. Кіно, яке запам’ятовується, сцени з якого ще не раз прокручуватимуться в голові, а під час перегляду вам буде по-справжньому страшно…
Чому люди ходять на фільми жахів? Мабуть, приємно сидіти в кіно з дівчиною й почуватися чоловіком. Особливо коли ліворуч дівчина, яка час від часу затуляє очі рукою (дівчата не можуть просто опустити повіки, їм обов’язково треба театрально прикрити очі долонею), а праворуч приятель, якому можна сказати, що зовсім не страшно й незрозуміло, чого ці боягузки так нервують. Навіть якщо самому страшно, просто примружуєшся, розслабляєшся й чекаєш, коли цей жах закінчиться, щоб потім сказати, що було зовсім «не страшно».
Чому люди ходять на фантастику? Мабуть, приємно сидіти в кіно з дівчиною й почуватися десь далеко звідси. Особливо коли ліворуч дівчина, яка час від часу перемикає увагу на тебе (якщо дівчині нудно, вона нікому не дасть нудьгувати), а праворуч приятель, якому можна сказати: ну й дурниць же понавигадували. Навіть якщо самому цікаво, після сеансу неодмінно треба сказати, що було зовсім «не цікаво».
Чи правильно взагалі визначати жанр фільму, якщо самі творці цього не зробили? Кажемо: «комедія», «фантастика», «бойовик», «історичний». Майже будь-яке недокументальне кіно – фантастика: іноді дивишся й хочеться вигукнути «так не буває!». А комедії? Чимало філософських картин про сенс буття, як-от «Догму», чомусь зараховують до комедій!
«Щось» – хороше кіно. Страшне. І, звісно, якщо сподіватися, що «так не буває», фантастичне.
1982 рік.
Американська антарктична станція. Сніг. Розмірений плин життя порушують колеги з норвезької станції, які на гелікоптері переслідують собаку, стріляючи в нього з гвинтівки. Один норвежець підривається на власній гранаті, іншого доводиться застрелити, бо, цілячись у собаку, він влучає американцеві в ногу. Якщо в нього настільки погано з влучністю, то ж може й вище поцілити?!
А собака, запитаєте? Собака вижив, а от чи виживуть полярники, а з ними й уся земна куля, тепер під питанням…
50 % успіху фільму жахів, та й будь-якого психологічного кіно, забезпечує звуковий супровід. Саме музика Енніо Морріконе створює у «Щось» неповторний ефект присутності. Звук так органічно доповнює картину загального жаху, що просто заплющити очі, коли стає страшно, і перечекати вже не вийде.
І найдивовижніше: коли бачиш титри й усвідомлюєш, що все вже позаду, розумієш, що фільм треба переглянути ще раз. Спрацьовує ефект американських гірок: і страшно, і хочеться ще.


Даа… В некоторые моменты волосы могут шевелиться и не только на голове :)
Это мой любимый фильм,сколько бы раз его не смотрела,мне всегда страшно!! Спасибо Константин,у тебя талант писать рецензии!!!
Доброго дня :) Славный фильм, давно я его смотрела, но последнее время не любитель страшненького :)
А вот по поводу причисления философских картин в рангу комедий, сказок – сказано в точку! Думаю, что здесь работа идет на зрителя – на комедию “пойдут”, да еще мощной рекламы добавить…
я вот тоже комедии люблю :)
“В джазе только девушки” например… :)