Прощання з морем

Зелений ліхтарик засвітить на Флотський бульвар.
Вітрила платанів, і вальсу забутого звуки…
Століття минуло, а тіні безтінних примар
З-під трав і граніту до тебе простягують руки.
Останні світлини вклади в допотопний альбом,
І кітель, і кортик із міста святого Миколи.
Останній кораблик сурмить під Інгульским мостом,
Аби не вернутись у продану гавань ніколи.
Збираються тіні, як відмі на Лисій Горі.
Морський офіцерик цілує ще рученьки дамі…
Та це із містерій: червоні горять ліхтарі,
І наші богіні знаходять причал в Амстердамі.
Зелений ліхтарик на Флотськім бульварі тремтить.
І профіль “Варяга”, і профіль козацької “чайки”.
І бронзове серце вночі адміралу щемить,
Ще мить – і відлине останній кораблик. Прощайте!
Нічне моє місто, причал офіцерів і дам,
Вітрильна столиця, де й ми вже, як хвилі, говорим.
Ти плачеш? Ти думав: навіки прощався з життям.
Зберіг тебе янгол. Ти тільки прощаєшся з морем…
Зберіг тебе янгол. А бронзове серце щемить,
За тих, що у морі колись під “ура” помирали.
…Прощай, моє море,
Чи ти ще озвешся на мить
У вулицях міста, де плачуть старі адмірали?
Дмитро Кремінь
Світлини – Слава Посєдай