Аватар / Avatar
(2009, США, бюджет – 237 млн дол., 161 хв.)
Чоловік став на ноги, змінивши орієнтацію.
Короткий зміст фільму
Позавчора зібралися на перегляд художнього фільму «Аватар», прийшли до кінотеатру, а в касі запропонували сеанс на першу годину ночі (!). Коли попросили щось раніше, пояснили, що на найближчі дні, для яких уже є розклад сеансів, залишилися квитки лише на десяту ранку та першу ночі. І люди, які стояли за мною в черзі, таки забрали останні квитки на нічний сеанс.
Сонячна система. Земля.
Минуло 150 років. У Венесуелі та Нігерії до влади прийшли демократичні уряди.
Альфа Центавра. Пандора.
Травень 2154 року. Корпорація вирішує розгорнути на Пандорі видобуток дорогого мінералу анобтаніуму. Корінним мешканцям Пандори – на’ві (триметровим гуманоїдам, дуже схожим на людей, тільки синім і з хвостами) – пропонують взаємовигідний обмін. Їхню землю пропонують обміняти, наприклад, на долари, технології, освіту чи медицину. Проблема в тому, що вони, як індіанці, живуть общинами й погано розуміють принади цивілізації.
Для розв’язання проблем, що виникли, на Пандору відряджають науковців і військових. Перші мають спробувати домовитися мирно, а коли в них не вийде (треба ж було для годиться спробувати), другі наведуть лад і організують видобуток мінералу.
Джейк Саллі – військовий «у запасі». Після поранення у Венесуелі він може пересуватися лише в колісному кріслі й заощаджувати гроші на операцію. Його брат-науковець мав летіти на Пандору, але гопники є навіть у XXII столітті, тож він гине за нез’ясованих обставин.
Тепер Джейкові пропонують стати аватаром. Це такий штучно вирощений на’ві, у якому поєднано ДНК людини та корінних мешканців Пандори. Дистанційно керувати аватаром силою думки може лише генетично сумісна з ним людина. Вирощувати його довго й дорого, а з аватаром, створеним для брата Джейка, тепер два варіанти: або здати його в утиль, або спробувати посадити Саллі в операторське крісло, яке Кемерон побачив у першій «Матриці». Щоправда, крісло виявилося запатентованим, а ліцензія на його використання коштує дорожче за нового аватара, тож довелося робити операторське ліжко, більше схоже на саркофаг.
Джейк, який як-не-як військовий (а військовий, як відомо, не може бути «колишнім», адже травм, завданих мозку під час служби в армії, медицина поки що не лікує), переходить у підпорядкування цивільним науковцям. Місцеву академію наук очолює якась Грейс, причому незрозуміло, ім’я це чи прізвище, але все прояснюється, коли стає відомо, що до заміжжя її звали Сіґурні Вівер, яка хоч і ботанік, але з Чужим розправилася практично самотужки.
Тепер наш піхотинець у подобі аватара має спробувати втертися в довіру до місцевих, зрозуміти, де в них слабкі місця, щоб під час переговорів було на що натиснути.
Військові під умілим керівництвом полковника Майлза Кворіча виявилися «несправжніми». Чи то вони вже колишні військові, чи то армія до 2154 року почала надавати платні послуги – незрозуміло. Але підпорядковуються вони корпорації, точніше – її місцевому представникові, якого всі ці складнощі вже дістали. Тому він викликає Сіґурні й повідомляє: «Ви так чудово справляєтеся зі своїми обов’язками, що я навіть не знаю, що б ми робили без вас. Але завтра ми з полковником і десантниками все-таки спробуємо…»
Але всі забули, що переліт із Землі на Пандору триває майже шість років. Хоч хлопці практично весь цей час спали, сама думка про те, що з жінкою в тебе був «контакт» шість років тому, пригнічує. Так і на місцевих триметрових синіх красунь почнеш задивлятися. До того ж у реальному житті Джейк не може ходити, а його аватар – синюшний триметровий красень. Як тут не зав’язатися міжвидовому роману?
Підіб’ємо проміжні підсумки. Історію «Аватара» можна назвати ностальгією за неіснуючим світоустроєм. І Джеймсу Кемерону ця кіноісторія вдалася. Звісно, акторська гра – на четвірку за п’ятибальною системою. Це не той фільм, який переглядатимеш, щоб усоте насолодитися грою улюблених акторів. Але світ Пандори, ця картинка, яку ти бачиш протягом 90 % сеансу в кінотеатрі з підтримкою 3D, заслуговує на найвищий бал. Якщо переглядати цей фільм удома, треба просто вимкнути мозок, прийняти 50 грамів коньяку для розширення колірного спектра й думати, що дивишся документальний фільм про тварин, які вимерли в джунглях Амазонки, коли нафтові компанії, видобуваючи там сировину, знищували незайманий ліс дощенту.
По поводу актёрской игры и спецэффектов согласна. Единственное, что меня поразило, как человека, нелюбящего фантастику, что в процессе наблюдения за непонятными синими существами, понимаешь истинный смысл человечности. И так и хочется спросить у рядом сидящего: “Ты тоже хочешь быть аватаром, а не человеком?”
Тебе не кажется. что если аватары до сих пор бегают в набедренных повязках, то с их развитием что-то не так?
Отлично написанная рецензия, подсоленная юмором, приперченная сарказмом, который появился у атора в результате переедания нашими земными горестными событиями (см. начало рецензии).
Читаешь – душа болит. Смотришь фильм с прозрачными ассоциациями и земными проекциями – душа болит…
А кому-то, может все, что происходит на нашем, многострадальном, земном шарике – пофиг. И “АВАТАР” для него – развлекалка-стрелялка с фантой и поп-корном