Рестлер / The Wrestler
(2008, США, Франція, бюджет – 6 млн дол., 109 хв.)
– Привіт! Ледь тебе впізнав. Ти така… чистенька.
– Чистенька?
– У сенсі гарна.
Як відомо, великий спорт шкідливіший для здоров’я за алкоголь і телевізор. Якщо вечорами сидите за комп’ютером або їсте перед телевізором, то до п’ятдесяти років матимете проблеми із зором і зайвою вагою. Але це дрібниці порівняно з тим, що було б, якби в дитинстві слухали маму й серйозно взялися до спорту.
Ренді «Баран» Робінсон і в п’ятдесят професійний реслер. Крім спорту, алкоголю й жінок, він у житті нічого іншого не знав. У нього проблеми із зором, слухом, спиною та серцем. Його аналізи – мрія призовника. Знеболювальних ковтає не менше, ніж свого часу Майкл Джексон.
Ні грошей, ні зв’язків, ні близьких друзів. Із близьких людей у Ренді хіба що донька, з якою він роками не бачився, та миленька стриптизерка, у якої приватний танець коштує 60 доларів. Грошей і за житло не завжди вистачає заплатити, тож танці тільки на свята. Роккі Бальбоа відпочиває!
6 квітня 1989 року відбувся знаменитий поєдинок між Ренді «Бараном» і Аятоллою. Двадцять тисяч глядачів у залі й іще півтора мільйона біля телевізорів, затамувавши подих, чекали на фірмовий «таран» Ренді. Двадцять років потому Робінсон мусить виступати на невеликих майданчиках, щоб заробити на життя. Правила змінилися, і тепер реслерам-ветеранам, щоб заробити бодай щось, уже замало як слід відлупцювати один одного. Глядач хоче крові… Тож у хід ідуть скло, усе, що колеться й ріже, та колючий дріт!
У справжніх реслерів правило просте. Якщо здоров’я заважає битися, то хай йому грець, тому здоров’ю. Навіть інфаркт Ренді не зупинить. До двадцятиріччя першого бою заплановано матч-реванш з Аятоллою. Цей поєдинок має нагадати всім, що є ще порох у порохівницях. Коли спортсменові час зав’язувати, вирішує публіка. Принаймні так вважає Ренді.
Два слова про реслінг. Тут іще до початку поєдинку відомо, хто переможе. Основні прийоми відрепетирувані, ходи продумані. А зал усе одно стежить за дійством, затамувавши подих. Чому?
Сучасному спорту бракує видовищності. Під час Олімпіади глядач дивиться на прапори й секундомір на екрані та вболіває за «наших». Який сенс у стометрівці, якщо спортсмен готується чотири роки, щоб пробігти її за десять секунд? Перемкнеш канал, щоб не дивитися рекламу, і можеш пропустити всі десять секунд…
А бокс? Двоє важковаговиків шість раундів тримають один одного в клінчі, аж поки хтось випадково не відкриється, і бій закінчено. Легковаговиків узагалі неможливо дивитися. Сто двадцять ударів за хвилину й жодного видимого ефекту.
«Формула-1». Організатори недарма раз у раз намагаються сповільнити боліди. Навіщо? Щоб було більше обгонів. Стартував Шумахер із поул-позиції й усі сімдесят кіл проїхав першим. Де видовищність? А в ті рідкісні моменти, коли він стартує не з першого місця, можна й сімдесят кіл чекати обгону, стежачи за боротьбою. Бо цікаво, чи зможе!
А в реслінгу два здоровила гамселять один одного столами, стільцями й драбинами. Боєць вагою сто п’ятдесят кілограмів хвацько вистрибує на канати, щоб за секунду вже летіти на суперника. Обмін ударами, кидки й захвати – аж дух перехоплює. Хочемо добрячої бійки? От і маємо її сповна.
Ну а Міккі Рурк просто створений для цієї ролі. Наче розповідає нам історію власного життя. Наприкінці вісімдесятих був на вершині слави, а в дев’яностих примудрився все втратити, прогуляти й пропити. Узявся до професійного боксу й від 1991 до 1994 року провів вісім боїв, із яких шість виграв, а два звів унічию. Та під сорок із боксом зазвичай уже зав’язують.
«Рестлер» – спроба повернутися у велике кіно, і спроба, на щастя для нас, глядачів, вдала. За бюджету в шість мільйонів доларів фільм зібрав у світовому прокаті понад сорок чотири. Талант не проп’єш. Тож коли Міккі називає це кіно найкращим у своєму житті, здається, він не лукавить. Дивишся фільм і мимоволі ставиш себе на місце Ренді. Його життя міг прожити будь-хто з нас. Свій вибір він зробив. Чи мав рацію? Вирішуйте самі.

На Рурка без слёз смотреть невозможно
На свои 58 он хорошо выглядит :)
Написано именно так, чтоб захотелось и фильм посмотреть и не слишком много по содержанию, плюс немного о спорте и капля размышлений, для тех кто хочет подумать над смыслом жизни… Вкусно написано :)
В спорте знают только победителей, и как было сказано главным героем фильма “Однажды в Ирландии”, что никто кроме википедии не знает что он был 4-м на Олимпиаде 1988 года. Рэнди был чемпионом, ну и что? С его образом жизни после 40 он уже без денег и здоровья.
Важно не только то в чем ты сейчас успешен, ни и то что будет с тобой завтра. А Рестлер ты или Марадонна – никакой разницы.
я Рурка люблю з Дикої орхідеї а рестлера дивитися не буду, бо не люблю про спорт, бо не люблю як бються і не хочу памятати рурка таким от стареньким і некрасивим))))
ліпше при слові Рурк згадуватиму красунчика і серцеїда)
А це власно біографічна картина, в тому розумінні що Рурк грає себе. Там немає спорту, там є життя. Картина сильна, про того героя, якого він бачить в зеркалі, а не того якого в ньому бачать оточуючи.