Институт медленного и болезненного выяснения самых что ни на есть очевидных вещей

Дидактичні засади організації навчально-виховного процесу вищого навчального закладу на сучасному етапі

Третьего дня нашел у себя материалы некого студента (или студентки). Публикую здесь, пусть приносят пользу первокурсникам.

1.1. Педагогічні технології навчання у вищій школі.
1.1.1. Традиційні технології навчання.
1.1.2. Інноваційні технології навчання.
1.2. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у вищому навчальному закладі.

1.1. Педагогічні технології навчання у вищій школі.

Сьогодні у педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології, від її вибору значною мірою залежить ефективність дидактичного процесу. Впровадження педагогічних технологій в практику освітньої системи потрібно для упорядкування навчального процесу та постановки чітких цілей та визначення шляхів їх досягнення, тобто для управління процесом навчання.

Технологічний підхід до навчання передбачає конструювання навчального процесу виходячи із освітніх цілей та змісту навчання.

Доцільно спочатку визначити поняття «технологія».

Технологія – це сукупність прийомів, що застосовуються в якій-небудь справі, майстерності, мистецтві (тлумачний словник)[1,2]

Аналіз зарубіжної та вітчизняної науково-педагогічної літератури дозволив зробити висновок, що педагогічна технологія тісно пов’язана із системним підходом до освіти та навчання, звертає увагу на різні елементи педагогіки вищої школи.

Значний внесок у розробку методології і теорії поняття педагогічної технології зроблений сучасними педагогами: О. Агапова, А. Андрєєв, Ю. Бабанський, В. Безпалько, Т. Габай, О. Довженко, О. Гребенюк, В. Давидов, М. Зіновкіна, І. Лернер, Б. Лихачов, М. Кларін, А. Матюшин, І. Мархель, В. Монахов, А. Савельєв, Г. Селевко, Н. Тализіна та іншими. Проблему педагогічної інноватики розглядали такі вчені як О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та інші.

Різні вчені дають свої поняття «педагогічної технології».

         Педагогічна технологія – сукупність засобів та методів відтворення теоретично обґрунтованих процесів навчання та виховання, що дозволяють успішно реалізовувати завдання освіти (В. Безпалько)[2,28].

         Педагогічна технологія – сукупність психолого-педагогічних настанов, що визначають спеціальний набір та компонування форм, методів, засобів, прийомів навчання, засобів виховання; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу (Б. Лихачов)[2,28].

         Педагогічна технологія – системна сукупність та порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних та методологічних засобів, що використовуються для досягнення освітньої мети (М. Кларін)[2,28].

         Педагогічна технологія – це модель спільної педагогічної діяльності, продумана в усіх деталях з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для студента і викладача (В. Монахов)[1,2].

         Педагогічна технологія — це системний метод створення, застосування, визначення всього процесу викладання  і засвоєння знань з використанням комп’ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО)[2,28].

         Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності)[2,30-31].

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок всіх його частин, цілісність.

Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного ціле покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб’єктами.

Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

Таким чином, педагогічна технологія навчання передбачає управління дидактичним процесом, що включає в себе організацію діяльності студента та контроль за його діяльністю.

1.1.1. Традиційні технології навчання.

На даному етапі розрізняють два напрямки розвитку освіти – традиційне та інноваційне. Більшість вищих навчальних закладів в цілому зберігають норми та стиль традиційного навчання. Традиційній освіті притаманна дисциплінарна модель. Інформація подається у готовій формі формалізованої системи знань, які необхідно зрозуміти, засвоїти та запам’ятати. Вони пропонуються у вигляді підручника чи додаткової літератури, збірника лабораторних робіт, при цьому основним засобом трансляції знань слугує текст. З іншого боку традиційні технології навчання стійкі, перевірені способи організації педагогічного процесу. Вони використовують аудиторну та позааудиторну форму навчання. В кожній із них, в свою чергу, застосовуються фронтальна, групова, бригадна та індивідуальна форми організації навчальної роботи із студентами.

Приведемо основні види традиційних технологій у вищих навчальних закладах: лекція, семінар, лабораторна робота, екскурсія, самостійна аудиторна робота, самостійна не аудиторна робота, конференція, консультація, практичне заняття, курсове проектування, дипломне проектування, усі види практик.

У вузі з традиційною системою навчання основною формою занять є лекція.

Академічна лекція будується на принципах системності, інформативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов’язані між собою структурно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Принцип наочності реалізується засобами візуалізації (технічні засоби навчання, роздатковий матеріал, схеми, презентації тощо). Лекція має читатися зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз’яснюються, не варто перенасичувати лекцію «наукоподібними» термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. textum — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим. Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв’язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбиття підсумків — загальний висновок.

        Кожна лекція виконує певну функцію.

Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з літературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими школами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.

Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання — взаємопов’язані процеси. Розумовий розвиток — передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку. У процесі отримання інформації значна її кількість «випадає» з пам’яті. І це — закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був певний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.

Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнавальну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв’язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.

Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямування для організації усіх ланок своєї діяльності.

На кожній лекції педагог має дбати про створення оптимальних умов для реалізації зазначених функцій.

В залежності від ролі в організації навчального процесу можна виділити такі основні різновиди лекцій.

Вступна лекція є початковим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисципліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду — зацікавити студентів змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного піднесення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.

Мотиваційна лекція передбачає збудження інтересу у студентів, створення стимулу для усієї подальшої діяльності.

Підготовча лекція – підготовка студентів до більш складних розумових процесів, закладка основ використання інших методів та форм навчання.

Інтегруюча лекція представляє науку в системі і розвитку як логічне ціле; вихід до подальшого теоретичного аналізу за межами початкового розуміння.

Установча – орієнтація студентів до джерел інформації, вказівка для самостійної роботи та практичні рекомендації, виділення найбільш важливих і важких частин матеріалу.

Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача вищого навчального закладу займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, «буденна» робота викладача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.

Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв’язок між ними, окреслити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвідченим, ерудованим викладачам.

У практиці вищої школи розповсюдженими є і такі види лекцій, як: лекція-бесіда або діалог з аудиторією. Вона передбачає безпосередній контакт викладача з аудиторією. Її перевага полягає в тому, що вона дозволяє  прикути увагу слухачів до найбільш важливих питань з теми, визначити зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням особливостей аудиторії.

Лекція-дискусія. Викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами. Це пожвавлює навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність аудиторії, дозволяє викладачу керувати колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки і помилкові думки деяких студентів.

Лекція-консультація. Така лекція проводиться з практичних тем або з тем з практичною спрямованістю. Лектор викладає основні моменти, а потім студенти задають питання. В кінці лекції викладач підводить підсумки.

Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі можливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань сприятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту.

Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал та ін.

Необхідно виділити низку загально дидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п’яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

        Лекція, як дидактичне дійство, повинна мати логічно вмотивовану структуру. Викладаючи зміст лекції, лектор відповідно до означеного плану має поетапно називати питання, що розглядаються, чітко розкривати їх зміст, після завершення робити короткі висновки і, забезпечуючи логічний зв’язок, переходити до наступного питання. Це допомагає студентам краще усвідомлювати зміст навчального матеріалу кожного питання, бачити структуру лекції в цілому.

А.Фурман пропонує проблемно-модульну організацію лекційного матеріалу: кожний навчальний модуль, незалежно від кількості годин, має диференціюватися на три типи лекцій – науково-інформаційну, науково-проектну та світоглядно-рефлексивну [Фурман]. Спинимось на цьому детальніше.

Проблемно-модульна лекція – це організоване спілкування лектора зі студентською аудиторією (50 і більше осіб), у процесі цього створюється сприятливий соціально-психологічний клімат у ході спільного розв’язання суспільної або наукової проблеми, також здійснюється діловий, інформаційний та психологічний обмін знаннями, вміннями, нормами та цінностями між студентами і викладачами. У ході проблемно-модульної лекції формується мотивація освітньої діяльності як основа розвивальної взаємодії.

Науково-інформаційна лекція покликана висвітлити прогресивні способи добування й використання теоретичних знань з конкретної проблемної теми курсу. Головна мета цієї лекції – виявити і довести фундаментальні залежності, що організуються в розумовій діяльності людини у вигляді теорій, законів, понять, наукових фактів. Лекція будується на пошуковій взаємодії – це постановка запитань, суперечка або діалог. І завершується вона розв’язанням пропонованого припущення, версії, гіпотези реальних соціальних, наукових та особистісних проблем. На цій лекції має місце домінування наукових знань та пізнавальних умінь над соціально-культурними нормами і цінностями.

Науково-проектна лекція, вказує А.Фурман, спрямована на розкриття нормотворчої функції, подання наукової інформації у прийнятих соціальних формах-взірцях, це – інструкції, програми, методики, технології, правила. Мета цієї лекції – залучення студентів до соціального нормотворення, навчання їх теорії і практики наукового проектування.

Світоглядно-рефлексивна лекція – розширення світобачення студентів, прискорення їх духовного розвитку та виявлення шляхів громадського і професійного самоствердження. Мета лекції – ціннісно-естетичне наповнення, розгортання процесів критичної і творчої рефлексії здобутого, збагачення чуттєво-естетичної сфери та моральне зростання у довірливих взаємостосунках з викладачем. Але для того, щоб процес розвивальної взаємодії між викладачем та студентами був довершеним, А.Фурман пропорційно розподіляє програмний зміст кожного навчального модуля на сім етапів проблемно-модульних лекцій та практичних занять: 1) установчо-мотиваційний, 2) теоретико-пошуковий, 3) консультативно-смисловий, 4) соціально-адаптивний, 5) системно-довідковий, 6) корекційно-рефлексивний та 7) культурно підсумковий. Ці етапи мають місце і в інших формах організації навчання, а саме: семінарах, навчальних конференціях, навчальних симпозіумах, диспутах тощо.

    Отже, суть процесу навчання при використанні лекції заклечається в тому, що навчальний матеріал подається так, що він сприймається студентами переважно через слуховий канал: вухо – мозок. А це не дуже добре, так як люди краще запам’ятовують матеріал через зорову пам’ять. Тому вдосконалення лекції є актуальною проблемою сьогодення

    1.1.2. Інноваційні технології навчання.

Модернізація системи освіти пов’язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології».

Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація».

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу.

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.

Так, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці – це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а  й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти[3,23].

Розрізняють поняття  новація, або новий спосіб та інновація, нововведення. Новація – це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація – процес його освоєння.

Одні науковці (В Сластьонін, Л. Подимова) вважають інновації комплексним процесом створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень. [3,23]. Інші заперечують, що інновації не можуть зводитись до створення засобів. Так, І. Підласий вважає, що інновації – це ідеї , і процеси, і засоби, і результати, взяті в якості якісного вдосконалення педагогічної системи[3,23].

Розбіжності у тлумаченні поняття спричинені неоднаковим баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інноваціями можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості.

Інноваційні технології навчання дозволяють підняти на новий ступень підготовку майбутніх фахівців, дозволяють зробити освіту безперервним процесом протягом усього життя, розвинути творчі здібності студентів, підвищити ефективність навчально-виховного процесу, студенти мають вільний доступ до знань та засвоюють їх у процесі проектування, моделювання, конструювання чи дослідження. Структура їх подання повинна бути такою, щоб можна було простежити історію походження цього знання та ін. Готове знання існує поряд із знаннями, що синтезують самі студенти. Їх зміст може співпадати і відрізнятися.

До інноваційних технологій належать технології активного навчання, дидактична гра, технологія модульного навчання, проблемне навчання, дистанційне навчання.

Особливу роль у становленні інноваційних технологій навчання відіграє комп’ютерне моделювання процесів різного ступеня важкості та проблемне навчання. Заміна пасивного сприйняття навчального матеріалу, представленого у вигляді словесних описів чи математичних моделей, інтерактивними маніпуляціями з імітаційними комп’ютерними моделями об’єктів чи процесів, що вивчаються, сприяє активізації пізнання за рахунок формування більш глибоких представлень. У той же час застосування комп’ютерного моделювання не вичерпує всього різноманіття форм практичних робіт, що застосовуються в навчальному процесі[Т.В.].

У зв’язку з цим, комп’ютер стає не тільки об’єктом для вивчення але й засобом навчання. Комп’ютери можуть використовуватися як засіб навчання при звичайному навчанні, замінюючи або доповнюючи окремі етапи навчання. Одним з напрямків впровадження інноваційних технологій у навчальний процес є широке використання у педагогічній практиці електронних підручників, навчальних комп’ютерних програм, тренажерів, комп’ютерних тестів, мережних дистанційних курсів, мультимедійних кейсів та інших програмних засобів. Ефективність даних програм залежить від того, які технології, методи й методики будуть у них реалізовані та як ці технології будуть враховувати індивідуальні особливості учнів.

Комп’ютерні технології можуть бути покладені в основу педагогічної технології, що визначає суть процесу навчання – дистанційного навчання. У будь якому разі використання комп’ютерів змінюють зміст, особливості, функції та характер навчально-виховного процесу. Одна з основних переваг комп’ютерного навчання – можливість індивідуалізації навчання: вибір змісту, методів, темпу навчання для кожного учня залежно від його здібностей. Але технології такого навчання поки що не розроблені, або розроблені недостатньо. Тому нові технології з використання комп’ютерів потребують подальшого детального обґрунтування з метою їх впровадження та отримання очікуваних запрограмованих результатів.

Комп’ютерне навчання включає два направлення: перше – використання інноваційних технологій під час занять; друге – дистанційне навчання. Проблеми комп’ютерного навчання розглянуто у роботах Машбіця Є.І. [1]. Він обґрунтував необхідність індивідуалізації комп’ютерного навчання. Проблеми методів навчання на заняттях розглянуто та обґрунтовано Алексюком А.М, Лернером І.Я. у роботах [2; 3]. Вони розділяють методи навчання, виходячи з характеру навчально-пізнавальної діяльності учнів, на пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемні, евристичні, дослідницькі. Сучасні продуктивні методи навчання, що основані на евристиках, розглянуто у роботі Хуторського А.В. [4]. Окремі технології, методики комп’ютерного навчання викладені в публікаціях [5–7].

Проблемне навчання – це така система методів, при якій слухачі одержують знання не шляхом запам’ятовування і завчання їх у готовому вигляді, а в результаті розумової діяльності з рішення проблем і проблемних задач, побудованих на основі змісту досліджуваного матеріалу.

За А.Матюшкіним, проблемне навчання полягає в постійному створенні перед учнями на заняттях проблемних ситуацій (проблемних завдань) і вирішенні їх при максимальній самостійності і під направляючим керівництвом викладача.

Сьогодні педагогіка пропонує викладачу вибір таких рішень, які найбільше відповідають стилю його роботи. Даний підхід, має на наш погляд, деякі вади: вибір ґрунтується на досвіді та інтуїції вчителя; відсутні механізми врахування факторів, що впливають на ефективність методу; в умовах традиційного групового навчання фактично неможливо використовувати індивідуальні методи навчання. Тому існуюча система не відповідає вимогам гуманізації навчально-виховного процесу: учні, для яких обрані вчителем методи навчання виявляються неефективними, не встигають і, як наслідок, не повністю реалізують свої можливості. Крім цього, в результаті низької оцінки знань цих учнів у них з’являється зневіра у власні сили, що спричиняється до вироблення неправильних установок на подальші періоди навчання.

Педагогічні технології вибору метода розглянуто Підласим І.П. у роботі [8], у якій зазначено чинники, що впливають на ефективність обраного методу навчання: мета навчання, очікуваний рівень навчання, рівень мотивації, реалізація дидактичних принципів, обсяг і складність матеріалу, активність, інтерес, вік. Також на ефективність методу впливають такі чинники: працездатність, рівень підготовленості студентів, час навчання, організаційні умови навчання, тип і структура заняття, міжособистісні стосунки викладача й студента, кількість учнів у класі, підготовленість учителя та деякі інші умови.

Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв’язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання.

1.2. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у вищому навчальному закладі.

Розвиток сучасного суспільства, його глобальна інформатизація і трансформація, зміна форм господарювання, впровадження сучасних інтенсивних методів виробництва потребують розробки принципово нових і адекватних часу підходів до підготовки фахівця. Такі підходи тісно пов’язані з інформаційно-комунікаційними технологіями.

Під інформаційно-комунікаційними технологіями розуміють сукупність методів та технічних засобів, які використовуються для збирання, створення, організації, зберігання, опрацювання, передавання, подання й використання інформації [ ].

На думку О.Співаковського [ ] використання нових інформаційних технологій навчання у педагогічному вищому навчальному закладі, крім сприяння досягненню основних, запланованих цілей навчання у конкретній предметній галузі, сприяє досягненню і додаткових цілей навчання: формуванню позитивного ставлення до нових інформаційних технологій навчання, переконаності в ефективності цих технологій навчання, практичному засвоєнню методів навчання в умовах нових інформаційних технологій навчання. Студенти долають психологічний бар’єр між традиційними формами, методами й засобами навчання і навчанням із застосуванням комп’ютерних засобів

На думку М.Голованя [3], інформаційно-комунікаційні технології навчання мають якісні відмінності від традиційних технологій. Засоби інформаційно-комунікаційних технологій не є простим придатком до існуючих методичних систем навчання, вони вносять суттєві корективи в усі компоненти методичної системи (мету, зміст, методи, засоби та організаційні форми навчання). Інформаційно-комунікаційні технології навчання мають також суттєві відмінності між собою, зумовлені тим, що в їх основу закладено різні теоретичні засади, а також тим, що за допомогою таких технологій реалізуються різні функції навчання, і реалізуються вони по-різному.

Використання комп’ютерних засобів навчання дозволяє збільшити обсяг аудіовізуальної інформації для засвоєння студентами, що у свою чергу сприяє розвитку їхнього мислення, формує систему розумових дій, здатність до самостійної творчої роботи.

При визначенні ефективності будь-якої методики навчання необхідно враховувати особливості психічних процесів кожного студента, а саме: особливості мислення, властивості пам’яті, окремих аналізаторів (слух, зір), а також характер і волю. Без урахування зазначених факторів неможливо досягнути засвоєння студентами навчального матеріалу у повному обсязі. За допомогою комп’ютера педагог має можливість матеріалізувати деякі абстрактні властивості реальних об’єктів, чим сприяє підвищенню доступності навчального матеріалу для засвоєння студентами. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі виступає своєрідним каталізатором, який призводить до якісних змін системи освіти в цілому, у тому числі і в змісті навчання. За допомогою комп’ютера вдається зробити доступним багато з того, що протягом тривалого часу вважалося недоступним унаслідок своєї абстрактності. Зокрема, з’являється можливість наочно представити студентам навчальний матеріал, який охоплює різні сфери життя та діяльності людини. Тому, визначаючи вимоги до інформаційно-комунікаційних технологій потрібно звернути увагу на комплексність та універсальність пропонованих програмних засобів, що дозволить значно розширити коло розв’язуваних дидактичних та методичних завдань.

Проаналізувавши наукову, методичну, психолого-педагогічну літературу, досвід провідних педагогічних вищих навчальних закладів України з проблеми використання інформаційно-комунікаційних технологій у фахівців, сформулюємо низку вимог до інформаційно-комунікаційних технологій: 1) комплексність та універсальність; 2) простий, люб’язний, україномовний інтерфейс; 3) адекватність математичного програмного забезпечення змісту та специфіці математичної підготовки вчителів фізики у педагогічному вищому навчальному закладі; 4) простота і надійність у використанні, сумісність із периферійними пристроями з метою надання звукового супроводу, можливості друку тощо; 5) компонентність у реалізації основних функцій (компонента, за означенням О.Співаковського [ ], – це абстрактна одиниця, яка може використовуватися при виконанні певної визначеної роботи, тобто мати визначені обов’язки. Компонента повинна мати невеликий набір чітко визначених пунктів і бути пов’язаною з іншими компонентами настільки слабко, наскільки це можливо); 6) програмний продукт має містити увесь спектр понять, операцій і функцій, вільне оперування якими передбачено змістом навчальної дисципліни; 7) використання програмного продукту не повинне передбачати наявності у користувача ґрунтовних знань з програмування та володіння ним термінологією, не характерною для педагогічної сфери діяльності людини.

Зазначимо також про доцільність надання переваг вітчизняним програмним продуктам з метою уникнення правових протиріч із законодавством України щодо визнання авторських прав на інтелектуальну власність.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільних та економічних відносин інформаційно-комунікаційні технології в повній мірі можна вважати невід’ємною частиною навчального процесу. Комп’ютер поступово перетворюється на своєрідний вимірювач ефективності обраних навчальних стратегій. Оскільки вже сьогодні певний базовий рівень інформаційної культури вимагається від кожного члена суспільства, то вміння використовувати засоби інформаційно-комунікаційних технологій набуває виняткового значення щодо політехнізації навчання та загальної підготовки студентів до майбутньої діяльності.

Впровадження комп’ютера у навчальний процес педагогічного вищого навчального закладу не повинне спрямовуватись на поступове обмеження впливу й ролі викладача, його місця і значення у підготовці висококваліфікованих педагогічних кадрів. Педагог був і залишається ключовою ланкою навчально-педагогічного процесу, і останній завжди буде йому підпорядкованим і ним керованим.