Институт медленного и болезненного выяснения самых что ни на есть очевидных вещей

Поняття ознаки результату творчої діяльності як об’єкта правової охорони

Публикую серию материалов, которые я готовил, будучи слушателем в университете

Становлення системи правової охорони результатів творчої діяльності
Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє себе із середовища, в якому живе.
Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідомлювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об’єкти, то існувала і їх охорона.

В законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової праці».
З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 p., випливало кілька важливих засад:
1) будь-який творчий результат визнавався об’єктом права власності;
2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону;
3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту;
4) вводилася обов’язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті.
Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов’язково має опиратися на досягнення науки.
Вважається що будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв’язання потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна.
Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо.
Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділяються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об’єднували і об’єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.
Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об’єкти літературно-художньої власності, об’єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід.

Автори — творці об’єктів права інтелектуальної власності
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» буде вживається в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об’єктів інтелектуальної власності.
Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» — «автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір» [1]. Нажаль в законі не конкретизується термін «творча праця».
Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об’єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Цивільна дієздатність не збігається зі здатністю людини до творчої діяльності, яку слід називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих ям інших досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.
Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об’єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише в осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За ЦК України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України).
Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Судова практика США. Концепція «мінімального елемента творчості»
Судова практика США свідчать про те, для надання авторсько-правової охорони не потрібно, щоб твір мав інтелектуальні або художні достоїнства. Достатньо, щоб автор утримувався від несумлінного копіювання і вклав в роботу мінімальний елемент творчості.
Концепція «мінімального елемента творчості» ( «minimal amount of creation») отримала широке розповсюдження в юридичній літературі і судовій практиці США.
У авторсько-правову охорону відмовляється «обірваним, окремим словам та виразам», а також «формам вираження, продиктованими виключно функціональними рішеннями». Так, в коментарі до Закону США 1976 р. говориться, що творче начало в назвах, гаслах, найменуваннях надто слабо виражено, щоб представляти їм авторсько-правову охорону».
Законодавство США і судова практика містить більш певні норми про форму вираження твору. Згідно з нормою абзацу 8 розділу 8 статті 1 Конституції США Конгрес уповноважений приймати закони, що охороняють «письмові твори» (writings) авторів. Верховний Суд США, розтлумачив поняття «письмовий твір», визначив його як «матеріальне відтворення» результату творчої діяльності автора. Згідно з термінологією Закону США 1976 р. (ст. 101) твір не підпадає під авторсько-правовий захист до тих пір, поки воно не буде виражено в «відчутній формі» (tangible medium of expression).

Вітчизняний досвід визначення творчості
Першим серед вітчизняних юристів визначення творчості дав В.Я. Іонас. Він представляв творчість як «продуктивне мислення», тобто відтворення «неготових» думок без застосування правил логіки [3].
На підставі наведеного визначення було запропоновано, відповідно, розрізняти:
1) «твори творчі», що є результатом продуктивного мислення;
2) «твори нетворчі», які створюються шляхом відтворення готових думок за правилами логіки.
В якості прикладу «нетворчого твору», створеного за правилами логіки, можна навести хронологічний збірку віршів, елементи якого буде взаємно розташовані за принципом часу написання. Очевидно, що автор такого збірника під час його складання буде керуватися лише формальними принципами.
Оскільки відтворення автором «неготових», тобто не існуючих перш думок завжди припускається невідомість отриманого результату, В.Я. Іонасом було введено поняття «новизни» творчості. Крім того, на думку дослідника необхідно розрізняти суб’єктивну і об’єктивну новизну.
Суть цих двох понять, які використовуються юристами до сих пір, полягає в суб’єктивній (авторським) і об’єктивному (третіх осіб) відношенні до результатів творчості. В першому випадку мається на увазі невідомість майбутнього результату для самого автора, у другому — не тільки для автора, але й для інших осіб.
Таким чином, можна зробити висновок, що з точки зору В.Я. Іонаса, під творчістю слід розуміти діяльність людини ( «продуктивне мислення»), результат якої заздалегідь не відомий не тільки самому авторові, а й третім особам.
Разом з тим легко бачити, що положення робіт В.Я. Іонаса не можуть бути застосовані на практиці беззастережно. Наприклад, в літературі існує проблема так званих «творчих повторень». Поет Анатолій Маріенгоф згадував:
«Я сошью себе черные штаны из бархата голоса моего «, — написав Маяковський.
Поняття не маючи про це чудове, образне речення, Вадим Шершеневіч, трохи пізніше надрукував: » Я сошью себе полосатые штаны из бархата голоса моего «. Такі катастрофічні повторення в літературі не рідкість. Варто було Маяковським лише побачити на трибуні нашого Шершеневіча, як він вставав посередині залу і зично оголошував:
— А Шершеневич у меня штаны украл! [4].
Наведений приклад наочно демонструє, що дві творчі особистості, працюючи паралельно, незалежно один від одного, можуть прийти до однакових результатів (у даному випадку — це образ «штани з оксамиту голоса»), який буде наслідком «продуктивного мислення», тобто об’єктивно новим.
З урахуванням проблеми «творчих повторень» був запропонований такий ознака об’єкта авторського права, як оригінальність. Оригінальним, на думку фахівців, є ті об’єктивно нові творчі результати, які унікальні і не повторюються при паралельному творчість.
У авторському право зарубіжних країн оригінальність є обов’язковою ознакою твори, закріпленим законодавчо. Так, в Законі Сполучених Штатів Америки «Про авторське право» (Copyright Law) прямо говориться, що правовий захист надається тільки «оригінальним авторським робіт» (п. «а» ст. 102.).
Твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору. Тобто твір має бути оригінальним, відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього положення випливає одна з основних особливостей літературної діяльності — у творі захищається його форма, а не зміст. Це означає, що коли в опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу настільки повно, що цим винаходом може скористатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде порушенням права на твір.
В українському законодавстві, такий термін як «оригінальність» зустрічається в Законі України «Про авторське право і суміжні права» Стаття 10: «Об’єкти, що не охороняються: … що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду)».
В цілому ж можна запропонувати наступне правове визначення творчої діяльності: творчою визнається діяльність автора, яка спрямована на створення творів науки, літератури і мистецтва за умови, що:
1) результат цієї діяльності є об’єктивно новим, тобто невідомий заздалегідь ні самому авторові, ні іншим особам;
2) результат цієї діяльності є оригінальним, тобто дозволяє говорити про наявність індивідуальності автора.
Індивідуальність автора обумовлена особливостями його світогляду, ідеології, морально-естетичних якостей.
Таке визначення відрізняється від існуючих до сих пор тим, що:
1) поняття творчої діяльності не зводиться тільки до «продуктивного мислення»;
2) оригінальність виділяється в якості самостійного ознаки саме творчої діяльності, а не твори. Причому зміст оригінальності як ознаки творчої діяльності відрізняється від поняття оригінальності як ознаки об’єкта авторського права.
Відповідно, про таку ознаку як «творчий характер», ми можемо говорити лише в тому випадку, якщо його створення було результатом творчої діяльності.

Результат творчої діяльності як об’єкта правової охорони
Питання охорони результату творчої діяльності авторським правом залежить від наявності в ньому ознак творчості (власне, це стосується усіх об’єктів, перелічених у Законі).
Ключовим поняттям у законодавстві про авторське право є термін «твір» – продукт творчої діяльності людини; наслідок літературної, наукової, музичної творчості людини. Право інтелектуальної власності, відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Інтелектуальною діяльністю, в свою чергу, є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну) тощо.
Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, а твори, для того, щоб вважатися об’єктами авторського права, повинні бути оригінальними результатами творчої праці їх авторів. Авторське право бере під свою охорону авторство незалежно від достоїнства твору, тобто незалежно від того, наскільки істотними є ознаки творчості у творі.
Охороні за Законом «Про авторське право і суміжні права» підлягають всі твори, зазначені у частині першій статті 8 «Об’єкти авторського права», як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)
Таким чином, наявність ознаки творчості набуває значення конститутивного юридичного факту, яким зумовлюється охороноздатність та правооб’єктність твору. Тож, для віднесення того чи іншого твору, до об’єктів авторського права, необхідно встановити у них наявність ознак творчості.
Ознаки творчості є об’єктивною категорією, тож, використовуючи відповідний науковий інструментарій, встановити їх повинна експертиза.
Твір стає об’єктом авторського права з моменту його вираження в об’єктивні формі. Слід зазначити межі авторсько-правової охорони – авторське право захищає саме форму, а не зміст творів. Це положення закріплено у частині третій статті 8 Закону: „Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”.
Законодавство, пов’язує виникнення прав інтелектуальної власності на твори з творчим, інтелектуальним видом діяльності, що спричинила появу цих об’єктів. Якщо оцінювати результати діяльності особи за допомогою критеріїв, прийнятих в психології, то твори можуть бути результатом продуктивного (творчого) мислення або репродуктивного (нетворчого) мислення.
До останніх, прикладом, відносяться твори, створення яких не вимагає «оригінального генерування» ідей: об’єктивно виражені повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації (пункт „а” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”); розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних (пункт „е” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).
Підбиваючи висновки, ще раз наголошую на тому, що не кожне твір автоматично охороняється авторським правом, а лише ті твори (їх елементи), які є результатом творчої діяльності автора.

Список використаних джерел
1. Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64
2. General Guide to the Copyright Act of 1976. P. 3:7.
3. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. — М.: Юридическая литература, 1963. С. 20.
4. Мой век, мои друзья и подруги: Воспоминания Мариенгофа, Шершеневича, Грузинова: Сборник. — М.: Московский рабочий, 1990. С. 131-132.