Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Richard Feynman – Surely You’re Joking, Mr. Feynman!

«Досягни того ж, чого й він … А до того часу тримай язик за зубами» вчить нас Гі де Мопассан. Людина не повинна критикувати інших в тій діяльності, якою сама не займається, вважав Марк Твен. А доктор Геббельс узагальнив цю думку словами: «Критик повинен бути готовий і здатний у будь-який момент і на першу вимогу зайняти місце критикованого їм і виконувати його справу продуктивно і компетентно».
Але в двадцятому сторіччі домогтися успіхів у всіх питаннях, за якими хотілося б висловити свою думку важко. Адже виходить що тільки повар може сказати дружині що в мами борщ смачніший. А в більшості випадків, за цією логікою, теза про щось не раціональне, натикається на аргумент «зроби краще, або мовчи».
На щастя, у нас є Річард Фейнман якій взяв зробив все краще і не промовчав, видавши книгу про роздуми людини, що пізнала світ на квантовому рівні.
В середньовіччі музикант міг працювати організатором вечірок, і навіть винаходити нові м’ясні страви, будучи вегетаріанцем, а увійти в історію як художник Леонардо да Вінчі.

Але якщо ви думаєте що сьогодні важко бути талановитим музикантом, композитором, художником, біологом, хіміком, співтворцем ядерної бомби, а також поціновувачем заборонених в деяких країнах речовин, галюцинацій і гарних дівчат – Містер Фейнман поділиться з вами секретом як це все поєднувати з Нобелівською премією по фізиці.
Як на мене, багато хто читає біографії мільйонерів щоб спробувати зрозуміти хід їх думок, і приходить до висновку що людям просто пощастило.

Richard Feynman at Caltech in 1959

Будучи одним із творців квантової механіки, наш герой чесно зізнається: «Якщо ви думаєте, що розумієте квантову механіку, значить ви її не розумієте», але дає дуже корисні поради, як дивитися на світ так, щоб порозумітися зі своєю совістю.
Електронні бібліотеки відносять текст цієї книги до рубрики анекдоти, хоча перед нами класичні мемуари. Ну не винен ж автор що він любить пожартувати? Іноді люди висловлюють дуже складні припущення і їм здається що все правильно, але на думку Фейнмона, це не так, – бо істина завжди виявляється простіше ніж можна було припустити. Що нам дійсно потрібно, – так це уява, але уява в надійному спеціальному одязі, що застосовується для контролю рухової активності пацієнтів психлікарень.
Математика, фізика, хімія, біологія – ці науки, які багатьох лякали в школі чи університеті під час лекцій Фейнмана стають зрозумілими, навіть якимись затишними і домашніми.
Напевно, в дитинстві кожен мріяв мати якусь супер-здатність: хлопчики бажали швидко бігати, або розбивати стіни одним влучним ударом, а дівчинки мріяли дізнатися секрети магічної здібності подобаються людям.
А чи багато хто з нас хотів бути геніальним? Фейнман повторює шлях Соломона, який бажаючи отримати задоволення від життя, просив у Бога не сили, а мудрості. А з нею в житті з’явилися гроші, слава і успіх, в тому числі успіх у протилежної статі.
Автор дає власну, дуже переконливу відповідь на питання «Хто більше захоплюється красою світу вчений чи художник?» пройшовши шлях від ученого до митця.
А суперечку з філософами Фейнман виграв майже заочно, показавши що до науки філософія, не має жодного відношення.
Також наш герой радить ніколи не звертатися до психіатрів, на його думку вони здебільшого мають психологічні девіації. Щоправда психіатри завдали удару у відповідь, надавши Фейнману довідку що його не можна допускати до служби в армії і взаємодії з військовими. Зроблю припущення, що Америку і світ врятувало те, що психіатри поспілкувалися з вченим вже після того як він допоміг зробити ядерну бомбу.
Також книга буде цікава, в першу, чергу педагогам та батькам.
За свою допитливість наш герой дякує в першу чергу батьку, який не прагнув дати прості відповіді на складні питання, а навпаки – закликав сина самому спробувати зрозуміти Світ у всьому його різноманітті.
Присвятивши багато років викладанню Фейнман був вражений наскільки вчителі замість того щоб навчити, імітують процес освіти, змушує студентів і школярів заучувати по тисячі визначень. В результаті ми отримуємо людей з гарною пам’яттю і повною відсутністю розуміння того, що вони так добре запам’ятали.
Для школяра, студента, дослідника – не може бути аргументом те що так вважає хтось. Якщо людина хоче в чомусь розібратися, треба навчити її науковому методу, критеріям що виробила наука, а не вбивати сліпу віру в авторитети.
Свого часу сам Ейнштейн приходив послухати студента Фейнмана. Славетному фізику була цікава думка молодого хлопця без наукових регалій, – бо справжній вчений тримає мозок відкритим до нового знання.
Ну і про свої помилки наш герой пише дуже відверто: «Оскільки я не знав, куди саме мене занесе в Південній Америці, я вирішив вивчити іспанську, так як в більшості південноамериканських країн говорять саме на цій мові.
Отже, коли настав час записуватися на курс, і ми стояли в коридорі, готові увійти в аудиторію, повз нас пройшла блондинка з пишними формами… Вона виглядала просто приголомшливо. Тоді я сказав собі: «Може бути, вона теж буде вивчати іспанську – це було б здорово!» Але ні, вона увійшла в аудиторію, де вивчалась португальська. Тоді я подумав, що я, чорт забирай, з тим же успіхом можу вивчати і португальську.
Я вже було пішов за нею, але тут властива мені англосаксонська розсудливість заявила: «Ні-ні, це не найвагоміша причина, щоб вибирати мову, який збираєшся вивчити». Тому я повернувся і, на превеликий жаль, записався на курс іспанської мови».
Через деякий час Фейнмана запросили приїхати до Бразилії в «Центр фізичних досліджень». Ось тепер йому довелося перетворювати свою іспанську в португальську.
Навіть генії помилятися, тому що намагаються думати раціонально, а не давати волю емоціям.
Але яким би, центром ухвалення рішень не користувалися ви при відповіді на питання: «Яку книгу читати наступної неділі?» – раджу зупинитися на цій.

з facebook “Сергей Сергеевич”

Станіслав Лем вважав що «незбагненна нікчемність людського життя перед обличчям масового винищення не може бути передана засобами літератури, яка в центр оповідання ставить окремих людей або невеликі групи. Це все одно що намагатися зобразити Мерилін Монро за допомогою точного опису молекул, з яких складається її тіло. Це просто неможливо». Але люди яки пройшли через війну часто з ним не згодні. Наприклад, автор “Грязь [*khaki]” який до війни спробував себе в різних статусах, а на війні почав писати в Фейсбук про оточуючу дійсність мовою цієї дійсності.
Мовознавці досліджуючи зміни в українській мові будуть приємно враженні тим, як він збагатив літературну мову. Бо в окопі солдат відповідаючи на питання “що сталося?” замість літературного дієприслівникового зворота може і не літературно але дуже чітко підібрати дефініцію. Завдяки Конституції України, яка заборонила цензуру, ми маємо можливість насолодитися не літературною, але дуже щирою, мовою дісності.
Навряд чи в інші часи Сергій Сергійович з позивним «Сайгон» написав би книгу. Умберто Еко свого часу “написав роман тому, що… так захотілося”. Він вважав “це достатньою підставою, щоб сісти і почати розповідати. Людина від народження – тварина що розповідає». А ось Сергій Сергійович написав книгу бо «на війні у нас загострене почуття справедливості. Я зрозумів, що історія – це Вікіпедія. Будь-який герой України, заслужений або незаслужений, він залишиться Героєм України. Через 30 років помруть ті, хто знають, що він незаслужений, а героєм України він залишиться назавжди. І я вирішив написати про тих людей, про які ніхто не напише. Ну, так про кого писати, про Воркуту, який прикручували гіпсокартон в Києві, кинув нафіг шуруповерт, підписав контракт і сказав, що хоче служити в розвідці. Або про Келим а, який то там, то тут, то там, а тут він кулеметник. І я вирішив написати про них».

з facebook “Сергей Сергеевич”

Сайгон пояснює що це «книга військових оповідань, про яку ви просили». І вона не — класичний щоденник: дата, місце, подія – це філософія війни. Можливо окопна, але дуже аутентична.
Авторство стародавнього китайського трактату Мистецтво війни приписується генералу й стратегу Сунь Цзи. Кажуть що під час навчання військовій справі в деяких арміях світу використовуються цитати з неї.
Можемо констатувати що у 2018 році в Україні з’явилася її адаптована версія.
Мемуари Сергія Сергійовича – це філософська робота яка передає тези китайського генерала словами звичайного учасника антитерористичної операції. Хоча може і не зовсім звичайного, зауважу що саме ця книга стоїть на книжковій полиці у президента України.
Порівняйте, Сунь-Цзи казав: “Війна – справа державної важливості. Не можливо до кінця не розібратися в цьому предметі”. А Сайгон в свою чергу пише: “Готовим до війни буть нєльзя. Треба вчитись на війні”, а далі пояснює що “прочитане може створити враження що війна переважно складається з… спокійних моментів і чаювання але це війна в будь-який момент може пролунати постріл довжиною у все твоє нікчемне життя може перший може єдиний для того хто його зробив може а може останній а може… коротше коли почався бій я люблю стрілковий на коротку. Кулемет на кулемет.
Це шоу інтелектуалів ціною в життя”.
Їдемо далі, Сунь-Цзи вважає: “У стані єдності взагалі немає місця страху”. Порівняйте з поясненням Сергія:
“Смерть стала не страшною, ні я не був безстрашним і не поспішав здохнути і під час прийняття рішень важливо в кінцевому рахунку чи боїшся ти померти Коли людина втомлюється боятися страх перед смертю розсіюється. Ні не всі напевно перестають але у багатьох вийшло. Під час війни Сайгона з Серьогою війна в голові перемогла, і за військовою звичкою спалила за собою мости”.
Сунь-Цзи радить: “У місці смерті – воюй!”. Сайгон згадує: “Побачивши спалахи на позиціях ворога я зібрав залишки мужності встав з окопу і спокійним голосом наказав Лому відпрацювати півкоробу патронів кулемета. Бо цигарки спокійно палити не дають. Щоб стріляти Лому теж треба було випрямитися на пів тулуба висунувшись з окопу. Він відкрив вогонь а я стояв поруч кулемет нас швидко спалили і останні 6 секунд стояти було дурістю. Але ми стояли. Пів коробу патронів було достатньо щоб вирішити що він не новий кулеметник а мій кулеметник”.
Сунь Цзи визнає що «всім відомо, що я зробив, аби перемогти, але ніхто не знає, які методи та стратегії я застосував». Читаючи Сагона який майже не називає конкретних дат, все ж можна зрозуміти що він розкриває одну з військових таємниць, і ділиться рецептом, що дозволяє нашим солдатам бути в постійній бойовій готовності – це вживання розчинної кави та нескіченне паління цигарок. Коли читаєш цю книгу, то присмак хімічної речовини під назвою «Три в одному» майже відчувається на смак.
Сайгон пояснює нам не тільки думки Сунь Цзи, але і максими Наполеона. “З часів Карла Великого піхота завжди була погана”, – говорить славетний корсиканець. А потім додає: “у моїй армії не було французького солдата, який не вважав би себе здатним протистояти ворогові і перемогти”. Сайгон лаконічніший: “Піхота… вона піхота. Просто ми тут працюємо… так Вася-піхотний, і ти можеш тут працювати. Переводись, і будемо разом”.
Сайгон написав тому що, по-перше сам бажав цього, написав як вважав за потрібне і переконаний тисячі читачів вдячні йому за це. Умберто Еко вважав що «автору слід було б померти, закінчивши книгу. Щоб не ставати на шляху тексту». Але Сайгон разом зі своїми побратимами вижив, і зберіг для нас історію про справжніх Героїв.
Дуже емоційна книга для повнолітніх, яка як на мене може викликати тільки дві реакції: дуже сподобається, або це не ваша література.