Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Шкода коли дорожче і новіше гірше старого чи піратського

1. Ютюб
У мене є платна підписка на Ютюб Прайм. Плачу за всю сім’ю. Але користуюся піратською версією Ре-Венсед Ютюб.
Хто не в курсі. Версед (і пізніше Ре-Венсед) Ютюб – це піратська апка, яка виглядає ідентично до платного Ютюбу і якою користуються мільйони.
Але десь раз на 3 місяці, Ютюб оновлює свій код і піратська версія перестає працювати.
За 2-3 хакери знаходять рішення і у вас знову є піратський Ютюб без реклами.
Так от, раза три на рік, кілька днів я маю користуватися своєю офіційною платною версією Ютюб Прайм.
Нє, я розумію, що безкоштовна версія – це тортурне знущання з людей. Реклама – зло, яке лізе у всі щілини і забирає наші дорогоцінні секунди-хвилини-години-дні і певно навіть роки нашого життя.
Але скажіть мені, чому піратська версія більш функціональна, ніж платна?
Чому в піратській версії я можу ганяти відео на швидкості до х5, в той час як в платній – лише до х2?
Чому в піратській версії у мене більше варіантів, як має грати відео, коли телефон закритий?
Чому піратська версія пам’ятає мою останню швидкість, а платна при кожному закритті-відкритті скаче назад на х1 і мені треба вручну кожен раз замінювати назад на х2 чи х3, чи яка там мені швидкість потрібна?
Піратська версія вимагає лише два кліки змінити якість відео і автоматично запам’ятовує його, а в платній це треба змінювати при кожному відкритті.
Але саме головне, піратська версія не лише блокує рекламу, але і автоматично проскакує само-просування, згадки про спонсорів, заклики “поставити колокольчик” і лайкнути і іншу, фактично рекламу. Плюс піратська також блокує отой весь шум на екрані в кінці відео, як от “клікніть отут для…”.
Я чесний. Я плачу. Але користуюся піратською версією. І якщо вірити дискусіям на Реддіт, таких як я – сотні тисяч. Бо платна версія тупо гірша за піратську.
2. Сканер пальця.
На моєму попередньому (і все ще ідеально робочому, але тепер вже запасному) телефоні Samsung Galaxy Note 9 сканер пальця був на задній панелі телефону в зручному заглибленні. Працює ідеально зі 100-відсотковою точністю. Завжди, достаючи телефон з кишені, тисну пальцем на сканер ще в кишені, і за чверть секунди, поки дістану телефон, екран вже розблоковано.
Але мав залишок грошей на робочому рахунку, який “згорає” на кінець фіскального року, тому купив саму нову Galaxy Ultra. Як не як, старому телефону вже років 7, і хоч працює ідеально, батарейки вистачало на весь день, але думаю, може нова краща камера, може оті всі ШІ штучки – куплю.
Батерайка на новому, звичайно, вражає. Два дні гарантовано, три – легко, якщо не дуже багато Ютюбу дивитися. Решта – не сказав би, що аж якась помітна різниця.
Але ЧОМУ зіпсувався сканер пальця?
Тепер він на самому екрані і працює через раз. Навіть 2 з 5 разів.
Перше, оскільки нема заглиблення під палець, той сканер ще не завжди поцілиш.
Друге, навіть коли поцілиш, він часто не спрацює.
Після кількох місяців, я його просто перестав використовувати. Простіше вводити графічний пароль, або, якщо не ніч, він розпізнає лице.
Не біда. Але це треба глянути на екран, треба по екрану поводити.
Чому не можна, як колись, нормальний сканер на задній панелі, щоб відкривати ще поки телефон взагалі в кишені?
3. Кросівки.
Останні років 4 я бігаю в Brooks Levitate 4.
З того часу вийшло 5 і 6 покоління.
І вони набагато гірші за 4-те.
4-те було з дуже міцного матеріалу, який тримає ногу дуже надійно.
5-те і 6-те почали робити з еластичного матеріалу, в якому нога бовтається. Ще й з часом він більше розтягується. Тому якщо ще перші тисяч 100 кроків можна в них бігати, а потім стають як старий шкарпеток – розтягнутий і безформний.
Де логіка…. ?
Я купив собі три запасні пари 4-го покоління, думаю може ще кілька куплю, поки ще продають.
___
Нє, в більшості випадків, новіші, дорожчі речі якісніші і функціональніші, ніж попереднє покоління. Але часом бувають отакі от казуси….
Буду вдячний за більше прикладів.
Часом треба для лекцій.
(с) Vasyl Taras

Тексти пісень стають простішими

“Ви не просто старієте. Згідно з дослідженням, опублікованим у четвер, тексти пісень дійсно стають простішими і більш повторюваними.
За останні 40 років тексти пісень також стали злішими і більш самозакоханими, що підтверджує думку роздратованих музичних фанатів, які старіють з кожним роком.
Команда європейських дослідників проаналізувала слова в більш ніж 12 000 англомовних пісень у жанрах реп, кантрі, поп, R&B і рок з 1980 по 2020 рік.”

(c) The Guardian – Song lyrics getting simpler, more repetitive, angry and self-obsessed – stud

Запитали, що таке температура?

Спросили, что такое температура. Вопрос резонный, потому что в стандартных курсах физики (не только школьных, но и университетских) говорят какую-то чушь (или ничего не говорят, что предпочтительнее). Видимо, правильно вводить температуру так.
1. Определение: тела находятся в тепловом равновесии, если при приведении их в контакт стационарное состояние, существовавшее до контакта, остается стационарным (чуть менее формально: нет перетекания тепла от одного тела к другому).
2. Нулевое начало термодинамики (вводится как обобщение экспериментальных данных): отношение «находиться в тепловом равновесии» транзитивно.
3. Поскольку оно также очевидно рефлексивно и симметрично, тела разбиваются на классы эквивалентности этим отношением. Температура есть вещественное число, «нумерующее» эти классы.
4. Если при тепловом контакте тел 1 и 2 тепло переходит от тела 1 к телу 2, температура тела 1 выше чем у тела 2.
«Тепло» в термодинамике понятие первичное и не определяется.
С феноменологией все. Переход к микроскопике можно делать двумя способами.
5а. Вводя обратную температуру как множитель Лагранжа, обеспечивающий заданную энергию при максимизации энтропии.
5б. Начинать со слабонеидеального газа и доказывать, что средняя кинетическая энергия поступательного движения молекул обладает свойствами 1-4.
Это трудно. Нестрого обсуждается в Фейнмановских лекциях, а больше, кажется, нигде.
Неудивительно, что «никто» «ничего» и не понимает. Сложное понятие потому что.
А энтропия еще сложнее.
Вот так и живем.

Professor Mikhail Katsnelson

Фрэнк Герберт – Дюна

Frank Herbert – Dune

Dune…Шекспіра не можна визнати не тільки великим, геніальним, але навіть найпосереднішим автором…
Граф Лев Миколайович Толстой, “Про Шекспіра і про драму”, 1904 р.

Третього дня взяв почитати шеститомник Франкліна Герберта “Хроніки Дюни”. Але після прочитання першої книги вирішив зупинитися. Причин було дві. Перша – виявилося, що роман уже читав, а друга полягала в тому, що сьогодні мав Вікіпедію, отже, на відміну від тих часів, коли читав роман уперше, маю змогу подивитись, чим усе закінчилося.

Історія Арракіса нагадує Середньовічну Європу. Сюжет про помсту юного герцога, у якого вбили батька і забрали трон, банальний і, напевно, сягає давньоскандинавської “Саги про Гамлета”, якщо не раніше.

Отже, на умовній планеті-пустелі Арракіс триває боротьба за органічне добриво, яке складається з екскрементів – спайс, і в рамках ротації одне олігархічне угруповання (зване в книзі Будинком Атрейдесів) під керівництвом герцога Літо взяло владу у свої руки, змінивши інше (Дім Харконненів – барона Володимира). Питається, навіщо таким поважним людям гній? Виявляється продукт життєдіяльності місцевих черв’яків можна використовувати як заспокійливий при кашлі, так само його можна вживати в їжу (має приємний аромат кориці), а в малих дозах він тонізує організм. У німецьких аптеках його можна було вільно купити до 1971 року. Але оскільки черв’яки виробляли продукт строго в обмежених кількостях, він став дефіцитом.

Усе, що сталося, для місцевого населення мало б нагадати гру в поганого і хорошого поліцейського. Але щось пішло не так, і поганий поліцейський убив хорошого. Все б нічого, але син хорошого поліцейського вирішив помститися за батька дідові. Усі події розгорнуться в першій книжці, і судячи з епіграфів до кожного розділу, завершитися все весіллям.

Окремо треба відзначити глибоке опрацювання характерів героїв роману. Герцог Лето – благородний правитель, люблячий і вірний чоловік, турботливий батько, людина слова. Барон Володимир Харконнен – підлий гомосексуаліст-збоченець. Для нього зрада – це питання відповідного часу. Вчасно зрадити – це означає передбачити. Як ми бачимо, складні й неординарні персонажі.

arnold-schwarzeneggerСтисло рецензію на цикл подібних сюжетів дав український художник Лесь Подерев’янський у своїй двохактовій п’єсі “Гамлєт, або Феномен датського кацапізму”: Входить Зігмунд Фрейд. Його окуляри таємничо блищать в темноті.
Гамлєт (потихеньку починає тверезитись). Ітоги подвєдьом… Усюди смерть, розруха. Не буду більше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатіва? Ех, … Данія! ****єц всім сподіванням…
Тихо грає музика… Зігмунд Фрейд підходить до Гамлєта, коле його шприцем … і уводить до божевільного дому.

Ви запитаєте навіщо було ще писати 5 томів продовження, три томи передмови і так далі? Відповідь проста – бажання роздобути більше портретів одного дипломата, вченого і масона за сумісництвом.

Про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”

“- Кому це пам’ятник?
– Невідомому матросу Рабіновичу.
– Так а чому “невідомому”?
– Невідомо, чи був він матросом”

Цей анекдот я згадав, коли у стрічці почалися перепости про знамениті українські об’єктиви, якими зняли фільм “Дюна”.
Судячи з доданих картинок – українські об’єктиви мають назви “Мир-20”, “Мир-10А”, “Мир-1В”, “Геліос-44-2”, “Юпітер-9” і “Таїр-11А”.
Трохи специфічні назви і незрозумілі індекси, так?
Тому давайте трохи покопаємося в цьому питанні. Тим більше що я трохи в курсі історії радянської фотооптики. Наскільки легко це знайти в Гуглі – хз, я просто це все знаю ще з догуглових часів і друкованих джерел.
Отже, об’єктиви Юпітер-9 і Геліос-44 ведуть свою історію аж з кінця 30-х років, коли доктор Рудольф, який працював у фірмі Carl Zeiss, підготував до серійного випуску об’єктиви Sonnar 85/2 і Biotar 58/2. Після Другої Світової війни цейссовські технології, верстати, запаси скла, готових і недозібраних об’єктивів, а також – провідні фахівці потрапили за репарацією в СРСР, у Підмосков’я, де в Красногорську і Литкарино з’явилися КМЗ (Красногорський механічний завод) і ЛЗОС (Литкаринський завод оптичного скла).
Відповідно, раптово і одночасно з’явилися нові радянські об’єктиви під назвою “ЗК” (4 моделі), “БК” і “БТК” (абсолютно ідентичні цейссовським Sonnar, Biogon і Biotar). Після того, як вичерпалися віджаті у німців запаси готових об’єктивів, лінз і шоттовського оптичного скла, у ГОМЗ адаптували об’єктиви під ті марки оптичного скла, які вийшло зварити в Литкарино на ЛЗОС. Так виникли нові масові радянські об’єктиви Юпітер (-3, -8, -9, -11 і -12) для далекомірних апаратів Київ (перелицьований цейссовський Contax) і Зоркий, а також – Геліос-44 для дзеркального апарата Зеніт. Назва “Геліос-44-2” з’явилася приблизно 1970 року, коли у фотоапаратах Зеніт-Е різьбове кріплення об’єктивів змінили з М39 на М42.
Об’єктиви Мир-1 і Таїр-11 ГОІ (Державний Оптичний інститут) розробив у 50-х роках, а презентував 1958 року на виставці в Брюсселі, де вони здобули ГранПрі.
Пізніше виробництво Мір-1 перенесли із Загорська (ЗОМЗ) до Вологди, на ВОМЗ (Вологодський оптико-механічний завод), і в назві об’єктива відбулася невелика зміна – його назвали “Мір-1В”.
Об’єктиви Мир-10 і Таїр-11 з часом обзавелися новою, вдосконаленою, оправою зі змінним хвостовиком системи “А”, що і відбилося в назві (“Мир-10А” і “Таїр-11А”).
І ось тепер – стежте за руками. Об’єктиви (розроблені Zeiss, ГОМЗ і КМЗ, і випущені на КМЗ, ЛЗОС і ВОМЗ) перебирають, юстують і пересаджують у нові спеціалізовані кіношні оправи. Причому – не змінюючи не тільки назв, а й індексів об’єктивів-донорів. Навіть з урахуванням того, що сенсу в індексах, що відображають особливості втраченої під час переробки оправи, не залишилося. Від слова “зовсім”.
Але тим не менш – всі ці літери і цифри збереглися в недоторканності, як відсилання до оригінальних об’єктивів-початківців.
До чого б це?
Напевно – все-таки до того, що українського в цих об’єктивах зовсім небагато. На жаль. Це не погано, і не добре. Українське виробництво фотографічної оптики, звісно, було в Києві, на “Арсеналі”. Але на місці Арсеналу вже давно бізнес-центр…
Можливо, є сенс не натягувати сову на глобус, а пишатися реальними українськими досягненнями, яких останнім часом більш ніж є?

(c) Sergey Dubiljer

За красу науки!

Один поет якось сказав: «Весь всесвіт у келиху вина». Напевно, ми ніколи не дізнаємося, в якому сенсі він це мав на увазі, адже поети пишуть не для того, щоб їх розуміли. Але це правда, що якщо ми подивимося на келих вина досить уважно, ми побачимо весь Всесвіт. Є речі, які вивчає фізика: звивиста рідина, яка випаровується залежно від вітру та погоди, відблиски у склі, а наша уява додає атоми. Скло – це дистиляція гірських порід Землі, і в його складі ми бачимо таємниці віку Всесвіту та еволюції зірок. Які дивні групи хімічних речовин містяться у вині? Як вони виникли? Є ферменти, ферменти, субстрати та продукти.

У вині можна знайти велике узагальнення: все життя є бродінням. Ніхто не може відкрити хімічний склад вина, не виявивши, як Луї Пастер, причину багатьох хвороб. Як яскраво виглядає бордо, що вдавлює своє існування в свідомість, яка за ним спостерігає! Якщо наш маленький розум для певної зручності ділить цей келих вина, цей всесвіт на частини — фізику, біологію, геологію, астрономію, психологію і так далі, — пам’ятайте, що природа цього не знає! Тож давайте зберемо все це разом, не забуваючи, зрештою, для чого це потрібно. Нехай він подарує нам ще одну останню насолоду: випий і забудь про все!
Згадується в Лекціях Фейнмана з фізики “Ставлення фізики до інших наук”

Покращення чого допомагає нам не забути для чого?

За даними нового когортного дослідження, прийом препарату для лікування порушень ерекції (наприклад, Віагри або Сіалісу) зменшує ризик розвитку хвороби Альцгеймера.

За даними – https://www.neurology.org/doi/10.1212/WNL.0000000000209131

The Undoing / Знищення / Відіграти назад

побурчу….
Ну що це за детектив?…
Ну хто в детектив суне “за жизнь”?
Подивився міні-серіал The Undoing.
Починається так інтригуюче: Гарна сім’я. Чоловік лікар-онколог. Професіонал. Добрий. Дружній. Емпатичний. Дружина – успішна психіатриня. Розумна дитина. Є гроші.
Але вбивають знайому і чоловік, виявилося, був на місці злочину. Виявилося, мав роман з загиблою.
Все вказує на чоловіка-онколога, попри абсурдність звинувачення. Але докази всі проти нього. Невже? Та нє!
І трохи потроху з’являються деталі, які дають надію, що може не він.
Хочеться дивитися, щоб дізнатися, а хто ж?…
Ну от дійсно, чого ж він тоді там опинився?… І якщо не він, то хто?… Інтірєсно.
Хочеться додивися, щоб дізнатися, хто ж справжній вбивця.
Дізнатися, хто так хитро підставив онколога? Чоловік загиблої? Його син? Подружка родини? Дружина онколога? Ну дійсно цікаво, хто ж з них?
І тут в останній серії – БАМ!
Мєлодраму вам, а не детектив!
Арт вам, а не детектив!
Мильну опєру вам, а не детектив!
Філософію за жизнь вам, а не детектив!
Насправді, він і є вбивця. Просто за ширмою доброї людини ховався психопат. От воно як в житті буває.
______
Ні, мене совість не мучить, що я заспойлерив кіно. Бо якщо ви любителі детективів, то це кіно не для вас.
Я б був вдячний, якби кілька днів тому мені хтось сказав наперед, що це мильна мєлодрама буде, щоб я не витрачав кілька вечорів на цей арт. Бо хтось написав відгук про це кіно як про детектив і я повівся.
______
Поганим детектив може бути у багато способів. Ось приміром як тут.
А добрим – лише в один. А саме:
Нам показують ще на початку все, що треба знати, щоб зрозуміти, хто вбивця.
Але напряму, не кажуть, хто. І натякають на когось іншого.
Все кіно ми мучимося в здогадах, але до кінця не знаємо чи не віримо.
І на останніх хвилинах пазл складається і стає не лише ясно, хто ж вбивця, а хочеться стукнути себе по лобі з вигуком, “Ах ти ж! Як же я відразу не здогадався! Дійсно, ще ж на початку вся інформація була на екрані. А я й не звернув уваги, грішним ділом думав на лікаря. А виявилося, що це ХХХ… От же як гарно закрутили. Мав же здогадатися, мав! От молодці. Ліхо закрутили сюжет!”
А не оці всі сльозливі “Та нє, вбив він, як і відразу сказали. Ніяких пазлів і хитрих сюжетів. А шість годин ви витратили на мєлодраму про те, що люди бувають монстрами, а не на детектив”.
Короч, хочете детектив, дивіться Коломбо, а не оцей постмодерн. Або ось ще кілька детективів, де під кинець хочеться вигукнути “Так от хто злочинець! Як же я відразу не здогадався!” :
Fracture (2007)
Murder on The Orient Express (2017)
Snake Eyes (1998)
Searching (2018)
Double Jeopardy (1999)
Gone Baby Gone (2007)
Déjà Vu (2006)
Minority Report (2002)
The Fugitive (1993)

P.S. Саме образливе, що нагнітали добре і я продовжував дивитися. Але чекав хитрої розв*язки. Думав, може ота білявка-юристка, подружка. Бо десь в першій серії сказали, що в нього була якась інша коханка, але не сказали хто. Думав, може ота юристка все ще кохала і прирівнувала. Чи може в дружини якесь роздвоєння особистості. Чи взагалі батько, щоб підставити чоловіка-зрадника. Хотілося чогось такого хитрого, і так, щоб всі докази були на екрані, але я не помітив. А виявилося, що кіно не про розслідування кримінальних злочинів, а про темні сторони людської натури. Не детектив, а мєлодрама.

(с) Vasyl Taras

Побудував свою кампанію на розкол суспільства

В New York Times про цього кандидата в Президенти США писали: «В той же час, XXX, відступає все далі і далі на периферію американської політики, побудував свою кампанію на розкол суспільства, класичної війни і навіть навколо натяків на расизм. Його політика і світобачення застряли в минулому».
А хто цей расист-невдаха якого так полюбляли деякі українці?

Про користь сидіння за комп’ютером

Надмірний перегляд телевізора був пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку деменції, депресії та хвороби Паркінсона, водночас використання комп’ютера 30 хвилин на день пов’язане з нижчим ризиком розвитку цих розладів.

Джерело (PDF) – https://ijbnpa.biomedcentral.com/articles/10.1186/s12966-023-01531-0

1 2 3 53