Кино, вино & Книги и кофе

Террі Пратчетт — Право на чари / Terry Pratchett — Equal rites

Аркканцлер был не из тех людей, кто получает удовольствие, обращаясь с женщинами бесцеремонно и грубо. Другими словами, он обращался бесцеремонно и грубо абсолютно со всеми, независимо от их пола, соблюдая, таким образом, равенство.
Терри Пратчетт, «Мрачный Жнец»

У 80-х роках минулого сторіччя деякі люди вважали, коли прибічників ідеї рівноправ’я чоловіків і жінок забезпечити не тільки фактичною рівністю, але і зафіксувати юридично ці самі «рівні права» то вони заспокоються. Террі Пратчетт навіть написав книжку «Право на чари» яка в оригіналі називається Equal rites — «рівні обряди», мабуть апелюючи до Equal rights — «рівні права».
Нажаль, виявилось що борці за права жінок роблять це не за для того щоб жінки отримали такі ж права як і чоловіки, а скоріше заради самого процесу війни. Гарантувати їм все нові і нові права, це як намагатися задовольнити апетити Гітлера віддавши йому Чехію. До цієї теми Пратчетт більше ніколи не повернеться, хоча ідеї толерантності і рівності всіх будуть звучати і в наступних книгах. Після цього роману Террі напише ще понад 40 книжок циклу «Дискосвіт», але головну героїню – Ескарину Сміт ми побачимо епізодично лише один раз. В останніх книжках автор прийде до думки, що єдиною можливістю забезпечити права всіх в тому числі меншин є диктатура. Розумний диктатор – єдиний вихід, адже сама ідея демократії слухати більшість, вже не передбачає виконувати вимоги меншості.
В романі саме жінки фактично керують Світом. Вони говорять чоловікам що робити, як і коли. І не важливо, дія відбувається в патріархальному селі Міцні горішки, шинку чи баржі. Без порад жінок – чоловіки немічні. Чоловіки навіть думки не мають  обмежувати жінок в будь чому, а особливо в праві керувати і приймати рішення. Але існує традиційний розподіл праці між чоловіками і жінками. Ніхто не вважає що робота по господарству легше ніж робота на кузні. Споконвіку дорослі і діти грали певній ролі. І якщо дівчина хоче грати «чоловічу» роль то людей це не стільки ображає, як дивує. Навіщо?
Раніше в «Дискосвіті» вважалось що чоловіки практикують магію побудовану на чарах та заклинаннях зібраних в старовинних інкунабулах. Чоловіків що пізнали магію називають чарівниками. Жінки ж практикують «природну» магію, використовуючи зілля, заговори та здоровий глузд. Таких жінок називають відьмами. Але якщо дівчинка хоче бути саме чарівником, а не відьмою що тоді робити? Єдине місце в Світі, де можна стати справжнім чарівником та отримати відповідну освіту — Незримий університет. І коли туди, вперше за сотні років, намагається поступити дівчина, то незважаючи ні на які звичаї та канони їй пропонують здати своєрідний іспит – показати що вона вміє.
Свобода вибору, навіть примарна, іноді вартує того що б випробувати вдачу. І коли все проти вас, і ваші шанси на перемогу один на мільйон – не хвилюйтеся, в дев’яти випадках із десяти у вас все вийде.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 5,00)
Загрузка...

Генрі Форд — Моє життя та робота / My Life & Work by Henry Ford in collaboration with Samuel Crowther

А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!
Екклезіяст 12:12

Ви колись задумувалися які автори і тексти будуть відомі і за тисячу років, а кого ми забудемо одразу після прочитання? Це покаже тільки час. «Земля занепадає, діти не слухаються батьків, кожен хоче написати книгу». Погодьтеся дуже актуально. Птохотеп, перша половина третього тисячоліття до нашої ери. Є люди які вміють написати так, що їх думки здаються актуальними завжди. Ви не знайдете перевидань текстів більшості нобелівських лауреатів з літератури. Вони не цікаві сьогодні. Давньогрецький мислитель і засновник філософської школи імені самого себе Платон вивчається і сьогодні. Хоча на думку деяких експертів його ідеї безглуздо-утопічні, та і за життя у нього було достатньо критиків. Але треба віддати належне, його тексти цікавлять і в 21-му сторіччі.
В книзі «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі події розгортаються в далекому майбутньому, люди живуть в суспільстві споживання, яке відраховує нове літочислення з винаходу нашого сьогоднішнього героя — людини, яка є засновником культу споживання. Офіційна релігія світу Гакслі – погляди цього чоловіка, викладенні в книзі, про яку ми зараз поговоримо.
Нове сторіччя. Жінки вимагають збільшення своїх прав. Феміністки на кожному кроці. Мода на електромобілі захоплює світ, а нові технології обіцяють залишити без роботи тисячі людей. Світ змінився. У гаражах створюються все нові стартапи, а ЗМІ постійно говорять про Теслу. Так, на дворі початок 20 сторіччя. І ось 1922 року Форд видає автобіографію де пояснює своє бачення цього мінливого світу.
Минуло майже 100 років з моменту першого виходу цієї книги в Світ. Доречі, в Радянському Союзі її надрукували одразу після США. Сьогодні виходять нові і нові перевидання. Фото Генрі Форда було на столі Гітлера в мюнхенській резиденції. Він єдиний американець якого майбутній лідер Третього Рейху згадує як «велику людину» яка «все ще зберігає повну незалежність» від таємного світового уряду. На знак взаємоповаги американський бізнесмен надавав дуже серйозну фінансову підтримку партії Адольфа Алоїсовича.
Що ж це за книга? Це книга про майбутнє, про світ, що змінюється, і місце людини в ньому. Сьогодні ми з недовірою дивимося на роботів і штучний інтелект, машина все частіше замінює людину.
Сто років тому люди з острахом сприймали автоматизовані механізми. Конвеєр все більше автоматизував працю. За якими професіями майбутнє? Відповіді Форда не втратили актуальність. Процитую: «після 14-го року дуже багато людей отримали ново поживу для роздумів. Багато хто вперше почав думати. Вони розплющили очі й зрозуміли, в якому світі живуть.» Ну і прикладом того як не треба робити він наводить Росію. А українцям дає пораду: «як на мене, ми забагато уваги приділяємо реформаторам. Їх є два види. Обидва тільки заважають реформам».
Зроблю припущення що і в майбутньому ми побачимо нові перевидання цієї книги. Філософія Форда охоплює майже всі сфери життя, і під виглядом боротьби за все добре проти всього поганого іноді обмежує право людини бути ідіотом.
Публікації Форда, на думку багатьох вчених, дуже вплинули на молодих нацистів Німеччині та надихали радянських юнаків та дівчат до звершень індустріалізації. Сьогодні вони надихають бізнес-тренерів та інноваторів.
Це одна із не багатьох книг про бізнес яку можна порадити прочитати широкому загалу.
«Моє життя та робота» Генрі Форда. Спробуйте. Вам сподобається.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 5,00)
Загрузка...

1 GHz

Приближается 2000 год, похоже Закон Мура будет работать и в XXI веке. Удивительно, разве можно было представить что когда-либо компьютерный процессор сможет работать с частотой в 1 гигагерц? Трудно поверить, правда? 1 миллиард тактов за секунду это фантастика!
Итак, раскрывая свежий номер компьютерного журнала мы читаем анонс нового процессора от компании Intel под торговой маркой Pentium 3. Сегодня нам уже доступны процессоры с частотой в 733 мегагерц. И такие анонсы выходят каждый квартал. Инженеры Intel наверное день и ночь ведут борьбу за то чтобы таки достичь мегагерц. И у них получается, смотрите сами: 650, 667, 700, а сегодня уже 733! Прогресс не остановить, и надо отдать должное мужественным людям ведь понятно что простому пользователю не нужны такие мощные компьютеры, но для Intel главное прогресс, как только у них появляется более мощный процессор и они тут же выводит его на рынок, а не берегут до лучших времен. Компания желает дать пользователям самое лучшее, последнее, инновационное. Мы знаем что они не остановится ни перед какими трудностями и каждые пол-года у нас будет новый процессор. Я знаю что будет в новом журнале – победа! Победа науки и инженерной мысли и мудрого руководства компании Intel.
Ну что это? Как это так? 6 марта 2000 года компания AMD предоставляет процессор Athlon который работает на частоте 1 гигагерц! Не может быть! Нет, всё нормально, уже 8 марта компания Intel, всего за 2 дня смогла разработать, протестировать и анонсировать процессор с частотой 1 гигагерц. Победа!
Фух, а вот и свежий анонс, наверное это было какое-то недоразумение, и вот мы уже 20 марта читаем… Еще один процессор? Молодцы в Intel, так держать! И какая же у него частота? На сколько он быстрее? Открываем новость, и … очередная инновация – процессор с частотой 866 Mhz. Только непонятно если у них уже есть процессы на 1000 MHz, почему они только сейчас смогли и запустить в производство 866? Неужели у них и раньше «на полке» был более мощный процессор, а они просто продавали старые пользуясь своим монопольным положением? Не может быть этого, Intel не такой. Просто они сразу после 800 MHz разработали 1000 MHz, а только потом смогли его замедлить до 866-ти. Они боялись дать нам слишком мощные ПК.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (2 оценок, 4,50)
Загрузка...

Нассім Талеб — Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті / Nassim Taleb — The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable

Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
Екклезіяст 9:11

У світі існує багато літературних критиків та професіональних філологів, які знають про літературу все, окрім одного – як отримати від неї задоволення. Вони розділяють книги за жанром, тематикою і літературним напрямом. Дискутують чи цей текст – постмодернізм?
Думаю читачі іноді формують для себе власні класифікації. Наприклад, чи сподобалась книга? Чи пораджу її друзям?
В той же час багато авторів не турбуються про проблематику класифікацій їхніх книжок. Головне – щоб читачу сподобався результат їхньої праці. Так один італійський письменник зібрав свої наукові статті і видав під загальною назвою. Цю книжку прочитало більше людей, ніж результати робіт деяких академій наук.
Коли до одного відомого англійця звернулися з проханням написати книгу про його світобачення, він порадив видавництву видати в одній книзі свої газетні публікації за останні десять років. Майже в кожній країні, де виходив переклад цієї книги, вона ставала бестселером і продавалась мільйонними накладами. Вітчизняні видавці чекали понад десять років, щоб змінивши назву та обкладинку таки видати цю книгу. Тираж в три тисячі примірників розпродають і досі.
Нассім Талеб написав книгу, яку можна віднести до епістемології або філософії. Мабуть, це не суто класичний науковий текст, але проблематика, що була піднята автором, призвела до формування наукової теорії названої на честь книги. Лондонська Таймс назвала її однією з 12 найвпливовіших книг з часів Другої Світової війни. За 4 роки з моменту першої публікації було продано понад 3 мільйони примірників. На сьогодні існують переклади 32 мовами світу.
До речі про науку. Наприклад, граматику – як систему мови. Талеб в своїй книзі говорить що її винайшли люди, в яких нема більш цікавого заняття ніж намагатися сформулювати обмеження для живої мови. Ця книга про обмеженість і безмежність.
До відкриття Австралії у Старому Світі вважали що всі лебеді білі. Тисячолітній досвід спостережень за цими чудовими птахами це підтверджував. Чи можна було припустити вченому орнітологу, що лебеді бувають чорні, якщо за 1000 років вони не бачили жодного? Можливо, природа не допускає появу таких птахів? І уявіть собі їхнє здивування, коли з Австралії був привезений чорний птах!
Книга про інше. Вона показує наскільки обмеженою урок нам дає досвід і спостереження. Постає питання про цінності наших наукових теорій, якщо один-єдиний факт може зруйнувати тисячі років спостережень за мільйонами білих птахів. Але для повноти картини вченим не вистачало хоча б одного чорного.
Ця книжка про те, що ми сліпі, коли йдеться про випадковість, особливо про масштабну. Автор йде далі і каже, що читаючи газети та дивлячись телебачення – ми ще гірше розуміємо події, що відбувається у Світі.
Якщо аналітики не здатні передбачити аномалії, як вони можуть прогнозувати подальший хід історії? Наші прогностичні помилки в політиці чи економіці настільки великі, що переглядаючи історію прогнозів виникає питання – навіщо взагалі ми слухаємо цих людей? На думку Талеба, люди занадто зосереджуються на відомому. Ми схильні копирсатися в дрібницях, замість того щоб розглядати загальну картину.
Ми не вчимося, що ми не вчимося. Ми не вчимо правила, а лише запам’ятовуємо факти.
Є твердження – хто не знає минулого, той не має майбутнього. Але французи добре вивчили історію і збудували лінію укріплень. Це їм не допомогло. Гітлер просто обійшов їх.
У своїй книзі автор висуває твердження, що уявлення багатьох людей про світ хибні. Світом керує не об’єктивний історичний процес, як нам переконливо доводили в школі, а крайнощі, невідоме й малоймовірне. І незважаючи на подальший прогрес, появу суперкомп’ютерів, штучного інтелекту і аналітиків, які отримують за свої поради мільйони, – майбутнє ставатиме все менш передбачуваним, тоді як людська природа і соціальні науки ніби змовилися приховати цю обставину.
А якщо ви з цим не згодні, то на думку автора, ми здебільшого вчимося у тих з ким не погоджуємось. Тому нас не будуть переконувати фактами, що підтверджують думку автора. Скоріше зруйнують наші ілюзії та уявлення. До речі, друга частина книги побудована на лекціях, що Талеб читав у університеті. На мою думку, не погано було б щоб хоча б частина науковців готувала лекції такого рівня.
Автор не переконує у своїй правоті. Він просто трохи по іншому ставить питання, що нам здаються відомими. Багато історичних картин отримають зовсім інше забарвлення.
Ця книга для людей, які хочуть і вміють думати. Навіть якщо ви повністю не погодитесь з автором, зроблю припущення, що ви будете більш детально обґрунтовувати власні прогнози на майбутнє.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (2 оценок, 5,00)
Загрузка...

Веб 2.0, 3.0… n.0 мертв, и нет ничего нового под солнцем

«Будущее теперь уже не то, что раньше»
Йоги Берра

Номерной Веб мертв, но с Интернетом все в порядке. Сегодня как никогда, мы имеем хорошую физическую связность, протокол IPv6, массовое внедрение https, шифрование трафика становиться нормой. Интернет разрабатывался с запасом прочности, и сеть должна была пережить ядерный удар, поэтому попытки блокировать информацию или обречены (как в России) или обходятся власти очень дорого (как в Китае). Скорость доступа за последние десять лет выросла на порядок. Мой провайдер продавал за 500 гривен 0,5 Мбит/с в 2006-м. Сегодня за те же деньги получаю 100 Мбит/с (при том что в 2006-м году этот было 100 долларов, а сегодня $20). Справедливости ради, отмечу что провайдер все эти 10 лет не менял оборудование, и все манипуляции происходили программно. Еще 10 лет у меня была техническая возможность пользоваться всеми благами быстрого веба, но рыночная экономика позволяет продавать товар так дорого, насколько готов за него платить клиент (не будем вспоминать Джобса). Чего бы там не думал старина Бернс-Ли, но увеличение скорости доступа в Сеть не ускорило обмен знаниями. Просто теперь мы смотрим девушек и кошечек в HD-качестве (а качаем в 4к). Правило 34 работает, что бы не говорили с высоких трибун дряхлеющие академики.
Когда в середине нулевых появилась концепция Веб 2.0, многие критиковали не концепцию, а скорее определение, делая акцент на том что Тим О’Рейлли не говорит о качественных изменениях и продолжает использовать технологии и концепции старого доброго Веба, а определение 2.0 скорее попытка обобщить тренды.
Предположу, что и сторонники и противники сходились во мнении что веб движеться в правильном направлении, становясь лучше, а как его правильно периодизировать и называть – предмет дискуссии.
Мне кажется, что неправы были все, и в итоге мы получили «ні мертвий, ні живий» а «ненарожденний».
Примеры Веб 2.0 технологий, которые были предвестниками светлого будущего, за более чем 10 лет не изменились. Многие компании, в ожидании коммунизма и победы вики-технологий сократили службы поддержки и предложили пользователям самим писать инструкции how to. В итоге мы получили не работающую справку у производителя условных роутеров и 100500 статей в Сети как настроить проброс портов в D-Link/Mikrotik etc. Начинаються они так: «к сожалению производитель не заботиться о своих пользователях, поэтому на моем youtube-канале я вам покажу как…».
Издатель обычно зарабатывает больше писателя, а науке живется лучше, чем ученым (около половины всех научных работ, которые писались месяцы или годы, так никто и не прочтет до конца кроме автора). И вы хотите от каждого по способностям, каждому по потребностям? Даже Маркс понимал что эта формула работает только когда мы говорим о приятной и творческой деятельности. Поэтому раздел «секс» в википедии представлен лучше чем «физика».
Синергия – это миф, хотя нам обидно это признать. Более того, если у тебя есть яблоко и у меня есть яблоко, совсем не факт, что мы их захочем сложить их в одну корзинку.
Екклесиаст сказал что «всему свое время… время войне, и время миру», но только спустя тысячилетия Папа Урбан II объявил «Deus vult», в результате чего тамплиеры создали современную финансовую систему. Разве миру не нужны были долговые расписки и денежные переводы раньше? Не знаю. Технологии появляются в разное время, но развитие получают тогда, когда в них нуждается общество или «Этого хочет Бог».
Предположу что именно блогеры должны были стать боевыми юнитами светлого будущего – независимыми создателями контента, которые сделают его более «человечным». Да, некоторые ещё смотрят глянцивые СМИ, но мы то знаем, почему так популярны шоу формата «The Girls Next Door». Нравятся нам не силиконовые куклы, а девушки по соседству.
Как грибы после дождя, в ожидании массового наплыва блогеров стали появляться блог-платформы. И если pr-селебрити привычно регистрировал аккаунт на любой мало-мальски популярной платформе (а вдруг там платящие фаны), то активист пишущий о плохих дорогах, бездомных собаках или делящийся опытом воспитания своих малышей оказался перед выбором. И не смотря на то, что все сайты обещали простой редактор и неограниченные возможности, по факту мы получили 100500 площадок с неактивной аудиторией и непонятным интерфейсом. Блогер не желая остатья единственным живым в компании рекламных ботов, на очередном мега-портале продолжают искать ту самую площадку, с упорством которое Джозеф Хеллер охарактеризовал как «встречаюсь со многими молоденькими девушками, поначалу они мне ужасно нравятся, кажется, я даже мог бы верно любить их всю свою жизнь, не знай я заранее, что они быстро мне наскучат.»
Можно предположить, что и у администрации блог-платформ не было видения что они строят и как монетизировать их детище. Как известно, чем больше библиотека, тем менее заинтересована она в читателях. Это маленькой локальной библиотеке надо усиленно работать 7 дней в неделю без праздников и выходных — привлекать читателя. А если у тебя 24 этажа в центре города и сотни миллионов финансирования, то ты спокойно можешь проводить санитарные дни каждую неделю, и писать планы развития на 10-20 лет, рассказывая, что еще сотня миллионов – и тогда уж, а сейчас в читальном зале должно быть тихо, кто там страницами шуршит?
Отдельно надо сказать про ЖЖ (LiveJournal, LJ). Примитивный, постоянно падающий, без шансов разобраться новичку он многие годы оставался безоговорочным лидером. В начале 2000-х слова ЖЖ и блог были синонимичны. Пользователь не мог не то что видео в пост вставить, даже за загрузку картинок-иллюстраций необходимо было платить. Но в ЖЖ была аудитория, которая мучилась, понимая, что альтернативы еще хуже.
В тех блог-платформах где пользователи смогли разобраться, чтобы от них избавиться использовали специально обученных модераторов. Синдром вахтера и отсутствие тян делали свое дело. Не стали популярными i.ua и блоги на подобных площадках.
А потом пришел Фейсбук. В нем была аудитория, и некие базовые инструменты. И главное, наверное, надежда на то, что будет развитие.
Анализируя количество подписчиков в аккаунтах лидеров общественного мнения приходишь к выводу что интеллект сам по себе в современном обществе никаких особых преимуществ не дает. И тут нет никаких противоречий. Биология человеческого поведения основана на еде/удовольствиях, размножении и доминировании. Без этих стимулов мозг предпочитает отдыхать. Ведь когда мы начинаем думать, мозг может потребить до 25% энергетических ресурсов организма. Поэтому люди выбирают безделье и не любят думать с целью сохранить энергию. В инстаграме NASA 28 миллиона подписчиков. У Джастина Бибера 92 миллиона.
Увы, работая над своими ошибками и занимаясь серьезной подготовкой при написании постов, не станешь популярным блогером.Люди нуждаются в тех, кто будет думать за них. Насим Талеб пишет о том что всегда было выгоднее брести с толпой, пусть по неверному пути, чем по правильному, но одному. И гены нам достались от тех, кто следовал за самоуверенными дураками, а не за колеблющимися мудрецами. Социальная патология налицо: психопаты с легкостью вербуют приверженцев.
Но даже набрав аудиторию в Фейсбуке многие блогеры с удивлением обнаружили что по пути к коммунизму, в дороге кормить никто не обещал. Если ты не политик или общественный активист, возникает вопрос как конвертировать десятки тысяч подписчиков в деньги? Если ты пишешь обзоры фильмов, рассказываешь об отношениях или делишься рецептами выпечки, когда тебя читают тысячи – это конечно приятно, но остается вопрос как эту аудиторию конвертировать в деньги.
И тут есть несколько подходов. Цукерберг пригласил нас в гости на свой частный пруд и дал нам удочку и ведро для рыбы. По его задумке мы должны получать удовольствие от процесса рыбной ловли, а рыбку на ужин будет кушать он. Стив Джобс заставил бы еще заплатить за аренду снастей, и продал накладку для правильного удержания его спининга.
И есть Гугл, который готов делиться с нами частью улова. Да, рыбку будет пересматривать и сортировать он, но зато часть улова наша. Именно поэтому, в тот же Ютюб, как последнее убежище массово пошли создатели контента. Там хоть теоретически возможно получить в оплату за труд не только сотню лайков, но и настоящие долларовые чеки. Создавать контент бесплатно – дураков нет.

Данко вириває з грудей сердце, яке світить карасиновим світом, і вимахує ним як фонарем.
Данко. Харош… Шо поставали?
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Серце згасне!
Справді. Серце в руці Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку і затаптує ногами. Потім вирива у себа печінку. Печінка відразу ж починає горіти синім вогнем.
Данко. (несамовито реве) Іттіть!
Данко і натовп зниккають у напрямку протилежному тому з якого прийшли.
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Печінка згасає.
Данко. … (помирає)
Голос з натовпу. …Ми тут в пустині сад зробимо!
Голоси. А вірно хлопці! А діло каже!
Всі. Ураааааа!

Лесь Подерв’янський. Данко (Фєєрія)

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 4,00)
Загрузка...

Бегущий по лезвию 2049 / Blade Runner 2049

— Я хотела бы заказать фунт электромух, которые летают по квартире и жужжат, это возможно?
— Вы заказываете для электрочерепахи, мэм?
— Для жабы…
— Тогда я осмелюсь предложить смешанный ассортимент: поддельных червей и жуков всех типов, включая…
Филип Кинред Дик. Мечтают ли андроиды об электроовцах?

До премьеры картины журналисты говорили что Дени Вильнёв решил снять не ремейк оригинальной картины, а сиквел. В любом варианте все пронимали что лучше чем Ридли Скотт не сможет снять и сам мэтр. Боясь раскрытия сюжета журналистов после предпремьерного показа просили не постить спойлеры. Но самый главный спойлер думаю можно раскрыть – сюжета нет и при всем желании невозможно рассказать что-то что можно даже с натяжкой назвать неожиданным поворотом сюжета.
Когда снимаешь сиквел, в котором пытаешься делать отсылки к предыдущей части надо помнить, что прошло уже 35 лет, поэтому, возможно, выросло поколение, которое не смотрело оригинал.
Что нам так нравилось в оригинале кроме атмосферности? Поговаривают что Харрисон Форд играл человека, а Ридли Скотт снимал его как репликанта.
Мы не знали кто Декарт, но точно были уверенны в происхождении Рейчел. Было жаль, что ей не светит долгая жизнь. С другой стороны, а кому она светит?
Надо честно себе признаться что Скотт снял не экранизацию романа Филипа Дика, а скорее кино по мотивам, поэтому, несмотря на все намеки и отсылки финал он оставил открытым.
В свою очередь, Вильнёв не дает нам ответы, а лишь пытается поставить новые вопросы. Но Филип Дик не написал продолжения своего романа, а современные сценаристы уже не те. Систематическое употреблении амфетаминов, позволило ему «всего за пять лет выдать шестнадцать романов». Приступы депрессии и паранойи отступали перед наркотиками. В результате мир увидел текст, по мотивам которого сняли шедевр.
Сегодня, в эпоху легализации канабиса авторы сценариев не способны на такие жертвы. Может в этом вся и проблема? Чтобы снять новую картину, возможно, надо написать новой роман? Ведь единственная оригинальная задумка в фильме показывается нам на первых минутах, а потом два с половиной часа умы видим замечательно операторскую работу, красивые декорации, попытки воссоздать нуар образца 1982 года. Только этого мало для фильма, в котором ты не хочешь не развиваешь старые идеи и не привносишь новые.
Если Ридли Скотт заканчивал троеточием, то Вильнёв скорее ставит запятую, в надежде получить денег на триквел.
Когда не планируешь снять лучше, тогда не надо и начинать. Миллионы бюджета, современные спецэффекты и тонны книг по актерскому мастерству не могут сами создать атмосферное кино. Эрзацы и имитация творчества, вторичность…
И где же мы совершили поворот не туда? Объёмная картинка не способна компенсировать пустоту сценария, а Райан Гослинг, возможно и смог бы сыграть, попадись он в руки толкового режиссера.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Нил Стивенсон — Криптономикон / Neal Stephenson — Cryptonomicon

Умберто Эко в «Имени розы» ставил перед нами тот же вопрос что и Нил Стивенсон в «Криптономиконе». Когда тебе нужно сделать выбор, который может изменить судьбу миллионов людей, и оба ответа, похоже, неправильные, то что делать?
Открыть свободный доступ к книге, прочтение которой может привести к религиозным войнам и гибели тысяч или скрыть ее от человеческих глаз, тем самым похоронив один из лучших текстов созданных за всю историю человечества?
Спасти сотни тысяч людей и потенциально погубить миллионы?
Как оно, отправлять на смерть ради того чтобы враг не догадался что ты догадался?
В интернете как то ходила легенда про штабные учения адмиралов против искусственного интеллекта (ИИ). По сюжету армада кораблей под управлением ИИ должна захватит некий объект, но начальные параметры заданы так, что корабли с десантом не успевают во время. Так вот ИИ начал бой с уничтожения собственного корабля. Учения были продолжены не смотря на очевидный сбой программы. В результате компьютер выиграл.
Анализируя логи битвы, и пытаясь понять зачем ИИ потопил свой корабль, оказалось что он был медленнее остальных и задерживал армаду. А оставить его одно в море — потенциально отдать противнику. ИИ не раздумывая пожертвовал кораблем и экипажем для достижения своей цели. И если бы для победы было необходимо, он бы пожертвовал 99,9% своих войск.
Человеку такое решение принимать труднее. Значит ли это что последнюю битву с Матрицей/Скайнетом мы проиграли ещё до ее начала? Не знаю.
В «Криптономиконе» вы не найдете очередную вариацию нашего гипотетического будущего. Автор старался приготовить умбертоэковщину в лучшем смысле этого слова. Но у него не совсем получилось. Где проходит грань между ремесленником и творцом, мне не ведомо. Чем шедевр отличается от хорошой работы тоже не скажу. Но перед нами, как по мне очередной хороший роман.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Який чудесний світ новий!

Я пам’ятаю вчителя-китайця, старого …
Він куана нам загадав:
Де правда? – запитав він.
Лесь Подерв’янський. «Король Літр»

Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.

Понад дві тисячі років тому римський оратор, письменник, політик-маніпулятор і (майже завжди) благородний громадянин Марк Туллій Цицерон у трактаті «Про природу богів» повідав таку історію. Грецькому філософу Діагору показали зображення людей, які молилися богам і врятувалися після корабельних аварій. Малося на увазі, що молитва рятує від загибелі. Діагор запитав: «А де ж зображення тих, хто молився, але все-таки потонув?»
Побожним утопленикам не так легко висловити свою думку, що вони мертві.
Нассим Талеб у «Чорному лебеді» зауважує: «Можна захоплюватися історіями успіху, але не варто беззастережно їм вірити: повну картину ми напевно не бачимо.»
У 1959 році американський психолог Леон Фестінгер, який двома роками раніше відкрив принцип «когнітивного дисонансу», провів експеримент на доказ свого відкриття. Випробовувані дві години займалися абсолютно безглуздою роботою — розкладали котушки за кольором на підносі, потім зсипали їх у коробку і потім — знову розкладали. Після закінчення роботи Фестінгер просив учасників експерименту вийти до інших випробуваних, які чекали за дверима, і розповісти їм про те, якою корисною і цікавою була ця робота. За цю відверту брехню їм пропонували винагороду: першій групі — 1 долар, другій — 20 доларів.
Через два тижні, тим людям, що проходили випробування задали питання, наскільки в дійсності їм сподобалася ця безглузда робота. З’ясувалося, що у тих людей що отримали 1 долар ентузіазм був набагато вищий (77% проти 21% що отримали 20 доларів). Вони розповідали, як розкладання котушок розвиває моторику рук, допомагає зосередитися, вчить працювати в колективі. Фестінгер пояснив отримані результати тим, що людині завжди потрібно виправдування його дій. За 20 доларів можна і навіть приємно збрехати, а ось за 1 долар брехати принизливо і тому доводиться виправдовувати себе, що це була не зовсім брехня.
Сьогодні практично всі публічні бібліотеки світу в тій чи іншій мірі ведуть активну роботу по залученню людей до приміщення бібліотеки. Для цього проводяться рекламні кампанії. Бібліотеки беруть на себе раніше не властиві їм функції. Так бібліотеки США відкривають в своїх стінах різноманітні соціально орієнтовані служби для безпритульних. Вони організовують для них такі програми як книжкові клуби, ранкові перегляди фільмів і навіть переобладнують деякі свої приміщення для обслуговування цієї категорії користувачів.
Замість того щоб утримувати безпритульних за своїми стінами, бібліотеки надають їм привітний прийом, покладаючись при цьому на кодекс поведінки цієї категорії користувачів, який передбачає дотримання гігієнічних і поведінкових норм.
В останні два роки більшість американських бібліотек стали влаштовувати вечори коротких книжкових побачень для молодих людей, де вони фліртують з протилежною статтю.
Переживаючи занепад, колишня музична бібліотека № 10 міста Гельсінкі вирішила освоїти новий формат роботи: співробітники, виходячи з реалій нового часу, перетворили простір в коворкінг і майданчик для публічних заходів.
Багато українських бібліотеки стали проводити заходи під загальною назвою «Ніч у бібліотеці», узяте з досвіду зарубіжних бібліотек та музеїв.
Читачі вже перетворилися на «користувачів». Так ми назвемо тих, хто прийде в бібліотеку просто приємно і зручно провести час. Але чи потрібна їм взагалі книга? І чи потрібні тоді самі бібліотеки в первісному розумінні? Є над чим замислитися…
Ви думаєте, що якби збереглися фонди Олександрійської бібліотеки, це б збагатило знання сучасників? Безумовно, деякі вчені, як Умберто Еко були б вдячні. Але для більшості і існуючі бібліотеки, які виставили доступні для них знання «на показ» не допомагають навіть вченим перестати вірити в деяки міфи.
Так бібліотека Гейдельберзького університету відсканувала свої фонди і виставила їх в Мережу. Сьогодні ми можемо дізнатися що Атанасіус Кірхер у своєму «Turris Babel» (1679) застосував він закони фізики і математики, щоб довести неможливість підняти до неба Вавилонську вежу: дійсно, подолавши певну висоту і набравши вагу земної кулі, вона змусила б нахилитися на 45 градусів земну вісь.
У війні Гугла і бібліотек бібліотеки повинні змінитися. Бібліотека Гейдельберзького університету показує нам приклад того, як раціонально використовувати свої скарби.
Ми занадто схильні турбуватися постфактум. Бібліотеки вже втратили монополію на інформацію. І нам треба навчитися жити у прекрасному новому світі.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 3,00)
Загрузка...

«Земне в небеснім, у земнім – небесне»

Как говорит пословица, хорошая женщина дороже рубинов, а мастерски плохая, наверное, стоит ещё больше.
Терри Пратчетт

Так с какого же зерна начинается куча? — спрашивал Евбулид из Милета в древности.
Сегодня мы тоже можем спросить себя: где граница между небесным и земным? Или не спрашивать, а следуя советам Дмитрия Кременя, искать «земне в небеснім, у земнім – небесне».
Или все же переформулировать вопрос? Давайте разберёмся где грань между творчеством Пьера Пазолини и Залманом Кингом? Хотя некоторые и Пазолини считают высоким и предложат заменить его на Тинто Брасса или безымянных ребят из Brazzers.
Наверное, в ближайшее время человечество не сможет дать ответ на этот вопрос. И, несмотря на весь прогресс в развитии искусственного интеллекта, когда искусственная нейронная сеть может по фотографии чашки кофе определить метод его приготовления, эротику от порнографии она не отличит. Даже эксперты вряд ли точно смогут сформулировать критерии, по которым они отличают пошлое от прекрасного.
Творчество Славы Поседай, вызывает много вопросов. Одни видят прекрасные фотографии, за которыми скрывается маленькая история, каждая работа — это мысль, воплощенная благодаря причудливой игре фотонов. Но для кото-то в произведениях художника усматривает конъектуру — работу на потеху публике. О вкусах не спорят, но вряд ли мне заплатят за статью меньше чем на 5000 знаков. Поэтому попробую выразить мнение части аудитории, которая влюбились в Славу и ее творчество с первого взгляда. Посмотрите на любую фотографию. Взгляните на её героинь. Безусловно, — это красивые девушки. Но они скорее напоминают девочек из соседнего двора, студентку с филфака. Они не гламурные модели с обложек глянцевых журналов… Они живее: вызывают реакцию, возбуждают взгляд, возможно кого-то раздражают, но не оставляют равнодушным. Такую девушку ты можешь видеть каждый день по пути на работу, в маршрутке или на Соборной/Крещатике. Что же с ними случилось на фото? Что их сделало такими интересными? Они преобразились, появился блеск в глазах, нежный (или хищный) прищур. Фотографии напоминают картины средневековых художников, когда каждая деталь имеет смысл и значение — поэтому мы не можем отвести взгляд от главной героини.
Если бы Поседай была писателем, то мы бы назвали ее постмодернистом. Она бы создавала интеллектуальные романы, которыми бы зачитывались «широкие массы». Не понимая содержания, многие бы восхищались формой. В её творчестве первична мысль, смысл. Слава сама себе устанавливает границы, и сама их нарушает, если видит необходимость или считает это необходимым.
Симфония белого женского тела невозможна без дирижёра. Иногда ее задача — не мешать модели показать себя, а иногда она заставляет раскрыть то, что девушка скрывает даже от самой себя.
В кадре могут появиться мужчины или цвет. Но они тут — гости. Их задача только подчеркнуть красоту модели. Они не отвлекают наше внимание. То ли не могут, то ли Слава им не разрешает. Кто-то скажет, что мужчины — не ее профиль. Мне кажется, она не ставит себе такой цели. Да и зачем, если у нее есть возможность делиться с нами теми прекрасными образами, которые рождает ее фантазия.
У эллинов не было музы для художников. Они считали, что все художники – ремесленники, и тут нет места творчеству. Хотя познакомься они с работами Славы, — обязательно создали бы музу Энигму – покровительницу загадок и символов. То куртка на фее навыворот, или обручальное кольцо у девушки с ищущим приключения взглядом, а манекен делит ложе с нимфой. Все ли случайности неслучайны? Как глубока кроличья нора?
Безусловно, Поседай провоцирует. Профессионально взывает, возможно, к чему-то первобытному, дикому, а может и высокому. Не знаю, но увидев одну работу, хочется еще, и насыщения не происходит. Только усиливается голод и желание.
Умберто Эко сказал, что после написания текста автор отстраняется, и читатель имеет право на свое прочтение, и собственные интерпретации работы. Мы можем понимать по-своему, видеть смыслы, которые, возможно, автор не планировал. Но ведь главная задача для Славы — пробудить в нас духовный голод, потребность, желание прекрасного. Поседай дает ответы на вопросы, которые нам еще предстоит сформулировать.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (1 оценок, 5,00)
Загрузка...

Джеремі Кларксон та світ довкола

Возможно, вы не любите автомобильные журналы, или не смотрели телешоу «Top Gear» на BBC, а сейчас «The Grand Tour» от Amazon, но думаю что лицо Джереми Кларксона вам знакомо.
Википедия услужливо напишет, что он «вместе с Джеймсом Мэем был первым, кто достиг магнитного северного полюса Земли на автомобиле», что вошло в один из выпусков телепередачи Top Gear».
Но вряд ли вам кто-то расскажет, как пересекши границу Канады, Кларксон достал бутылку водки и стал пить за рулем, ведь в нейтральных водах нет правил дорожного движения, значит это вполне законно. И это не только показали по телевидению, но и продали на миллионах DVD-дисков.
Поэтому новость, что в Украине издадут одну из книг Кларксона (а он еще и пишет!) может только порадовать наших сограждан. Правда, в бочке меда при желании можно найти ложку дегтя.
Первый вопрос, который возникает у читателя, какую именно книгу перевили в львовском издательстве.
Название «Джеремі Кларксон та світ довкола» не соответствует ни одной его книге. Методом сравнения фрагментов текста можно понять, что речь идет о книге «The World According to Clarkson», вышедшей в 2004-м и изданной на русском в 2008-м под названием «Мир по Кларксону», что является дословным переводом оригинального названия.
Поляки, кстати, тоже не заморачивались, и назвали польское издание «Świat według Clarksona».
Второе, что может сбить с толку, это обложка. Возможно, оригинальная обложка вам и не понравиться, но и само содержание книги придется по душе не всем.
Сравните английское, русское и польское издание. Любому человеку понятно, что речь идет об одной и той же книге. Но, отечественные издатели решили и тут быть оригинальными. Проблема лишь в том, что книга, о которой идет речь, часть серии книг, и на каждой обложке изображено животное, о котором упоминается в книге. Что будут делать издатели, если надумают печатать следующие книги Джереми, пока не ясно.
В любом случае очень хорошо, что в Украине начинают печатать мировые бестселлеры, которые в ЕС и Великобритании продаются миллионными тиражами.

Английская обложка Польское издание Русская версия … кто-то здесь лишний?

 

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...
1 2 3 22