Институт медленного и болезненного выяснения самых что ни на есть очевидных вещей

Річард Фейнман — Та ви жартуєте, містере Фейнман! / Richard Feynman — Surely You’re Joking, Mr. Feynman!

«Досягни того ж, чого й він … А до того часу тримай язик за зубами» вчить нас Гі де Мопассан. Людина не повинна критикувати інших в тій діяльності, якою сама не займається, вважав Марк Твен. А доктор Геббельс узагальнив цю думку словами: «Критик повинен бути готовий і здатний у будь-який момент і на першу вимогу зайняти місце критикованого їм і виконувати його справу продуктивно і компетентно».
Але в двадцятому сторіччі домогтися успіхів у всіх питаннях, за якими хотілося б висловити свою думку важко. Адже виходить що тільки повар може сказати дружині що в мами борщ смачніший. А в більшості випадків, за цією логікою, теза про щось не раціональне, натикається на аргумент «зроби краще, або мовчи».
На щастя, у нас є Річард Фейнман якій взяв зробив все краще і не промовчав, видавши книгу про роздуми людини, що пізнала світ на квантовому рівні.
В середньовіччі музикант міг працювати організатором вечірок, і навіть винаходити нові м’ясні страви, будучи вегетаріанцем, а увійти в історію як художник Леонардо да Вінчі.

Але якщо ви думаєте що сьогодні важко бути талановитим музикантом, композитором, художником, біологом, хіміком, співтворцем ядерної бомби, а також поціновувачем заборонених в деяких країнах речовин, галюцинацій і гарних дівчат — Містер Фейнман поділиться з вами секретом як це все поєднувати з Нобелівською премією по фізиці.
Як на мене, багато хто читає біографії мільйонерів щоб спробувати зрозуміти хід їх думок, і приходить до висновку що людям просто пощастило.

Richard Feynman at Caltech in 1959

Будучи одним із творців квантової механіки, наш герой чесно зізнається: «Якщо ви думаєте, що розумієте квантову механіку, значить ви її не розумієте», але дає дуже корисні поради, як дивитися на світ так, щоб порозумітися зі своєю совістю.
Електронні бібліотеки відносять текст цієї книги до рубрики анекдоти, хоча перед нами класичні мемуари. Ну не винен ж автор що він любить пожартувати? Іноді люди висловлюють дуже складні припущення і їм здається що все правильно, але на думку Фейнмона, це не так, — бо істина завжди виявляється простіше ніж можна було припустити. Що нам дійсно потрібно, — так це уява, але уява в надійному спеціальному одязі, що застосовується для контролю рухової активності пацієнтів психлікарень.
Математика, фізика, хімія, біологія — ці науки, які багатьох лякали в школі чи університеті під час лекцій Фейнмана стають зрозумілими, навіть якимись затишними і домашніми.
Напевно, в дитинстві кожен мріяв мати якусь супер-здатність: хлопчики бажали швидко бігати, або розбивати стіни одним влучним ударом, а дівчинки мріяли дізнатися секрети магічної здібності подобаються людям.
А чи багато хто з нас хотів бути геніальним? Фейнман повторює шлях Соломона, який бажаючи отримати задоволення від життя, просив у Бога не сили, а мудрості. А з нею в житті з’явилися гроші, слава і успіх, в тому числі успіх у протилежної статі.
Автор дає власну, дуже переконливу відповідь на питання «Хто більше захоплюється красою світу вчений чи художник?» пройшовши шлях від ученого до митця.
А суперечку з філософами Фейнман виграв майже заочно, показавши що до науки філософія, не має жодного відношення.
Також наш герой радить ніколи не звертатися до психіатрів, на його думку вони здебільшого мають психологічні девіації. Щоправда психіатри завдали удару у відповідь, надавши Фейнману довідку що його не можна допускати до служби в армії і взаємодії з військовими. Зроблю припущення, що Америку і світ врятувало те, що психіатри поспілкувалися з вченим вже після того як він допоміг зробити ядерну бомбу.
Також книга буде цікава, в першу, чергу педагогам та батькам.
За свою допитливість наш герой дякує в першу чергу батьку, який не прагнув дати прості відповіді на складні питання, а навпаки — закликав сина самому спробувати зрозуміти Світ у всьому його різноманітті.
Присвятивши багато років викладанню Фейнман був вражений наскільки вчителі замість того щоб навчити, імітують процес освіти, змушує студентів і школярів заучувати по тисячі визначень. В результаті ми отримуємо людей з гарною пам’яттю і повною відсутністю розуміння того, що вони так добре запам’ятали.
Для школяра, студента, дослідника — не може бути аргументом те що так вважає хтось. Якщо людина хоче в чомусь розібратися, треба навчити її науковому методу, критеріям що виробила наука, а не вбивати сліпу віру в авторитети.
Свого часу сам Ейнштейн приходив послухати студента Фейнмана. Славетному фізику була цікава думка молодого хлопця без наукових регалій, — бо справжній вчений тримає мозок відкритим до нового знання.
Ну і про свої помилки наш герой пише дуже відверто: «Оскільки я не знав, куди саме мене занесе в Південній Америці, я вирішив вивчити іспанську, так як в більшості південноамериканських країн говорять саме на цій мові.
Отже, коли настав час записуватися на курс, і ми стояли в коридорі, готові увійти в аудиторію, повз нас пройшла блондинка з пишними формами… Вона виглядала просто приголомшливо. Тоді я сказав собі: «Може бути, вона теж буде вивчати іспанську — це було б здорово!» Але ні, вона увійшла в аудиторію, де вивчалась португальська. Тоді я подумав, що я, чорт забирай, з тим же успіхом можу вивчати і португальську.
Я вже було пішов за нею, але тут властива мені англосаксонська розсудливість заявила: «Ні-ні, це не найвагоміша причина, щоб вибирати мову, який збираєшся вивчити». Тому я повернувся і, на превеликий жаль, записався на курс іспанської мови».
Через деякий час Фейнмана запросили приїхати до Бразилії в «Центр фізичних досліджень». Ось тепер йому довелося перетворювати свою іспанську в португальську.
Навіть генії помилятися, тому що намагаються думати раціонально, а не давати волю емоціям.
Але яким би, центром ухвалення рішень не користувалися ви при відповіді на питання: «Яку книгу читати наступної неділі?» — раджу зупинитися на цій.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Як підібрати стійкий пароль

Сисадмін бажав підібрати собі стійкий пароль для централізованої авторизації. Він звернувся за порадою до Вчителя.
— Як ви думаєте, Учитель, пароль «*****» стійкий?
— Ні, — відповів Майстер, — це словниковий пароль.
— Але такого слова немає в словниках …
— «Словниковий» означає, що це поєднання символів є «словниках» для перебору, які підключаються до програм криптоаналізу. Ці словники складаються з усіх поєднань символів, які коли-небудь зустрічалися в Мережі.
— А пароль «******» підійде?
— Навряд чи. Він теж словниковий.
— Але як же? Це ж…
— Введи це поєднання в Гуглі — і сам побачиш.
Сисадмін заклацав клавішами.
— О так. Ви маєте рацію, Учитель.
Через деякий час Сисадмин вигукнув:
— Учитель, я підібрав гарний пароль, який не може бути в словниках.
Майстер кивнув.
— Я ввів його в Гуглі, — продовжував Сисадмин, — і переконався, що в Мережі такого немає.
— Вже є.

http://forensics.ru/InFuWo_1.htm

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Сергій Сергійович (Saigon) — Грязь [*khaki]

з facebook «Сергей Сергеевич»

Станіслав Лем вважав що «незбагненна нікчемність людського життя перед обличчям масового винищення не може бути передана засобами літератури, яка в центр оповідання ставить окремих людей або невеликі групи. Це все одно що намагатися зобразити Мерилін Монро за допомогою точного опису молекул, з яких складається її тіло. Це просто неможливо». Але люди яки пройшли через війну часто з ним не згодні. Наприклад, автор «Грязь [*khaki]» який до війни спробував себе в різних статусах, а на війні почав писати в Фейсбук про оточуючу дійсність мовою цієї дійсності.
Мовознавці досліджуючи зміни в українській мові будуть приємно враженні тим, як він збагатив літературну мову. Бо в окопі солдат відповідаючи на питання «що сталося?» замість літературного дієприслівникового зворота може і не літературно але дуже чітко підібрати дефініцію. Завдяки Конституції України, яка заборонила цензуру, ми маємо можливість насолодитися не літературною, але дуже щирою, мовою дісності.
Навряд чи в інші часи Сергій Сергійович з позивним «Сайгон» написав би книгу. Умберто Еко свого часу «написав роман тому, що… так захотілося». Він вважав «це достатньою підставою, щоб сісти і почати розповідати. Людина від народження — тварина що розповідає». А ось Сергій Сергійович написав книгу бо «на війні у нас загострене почуття справедливості. Я зрозумів, що історія — це Вікіпедія. Будь-який герой України, заслужений або незаслужений, він залишиться Героєм України. Через 30 років помруть ті, хто знають, що він незаслужений, а героєм України він залишиться назавжди. І я вирішив написати про тих людей, про які ніхто не напише. Ну, так про кого писати, про Воркуту, який прикручували гіпсокартон в Києві, кинув нафіг шуруповерт, підписав контракт і сказав, що хоче служити в розвідці. Або про Келим а, який то там, то тут, то там, а тут він кулеметник. І я вирішив написати про них».

з facebook «Сергей Сергеевич»

Сайгон пояснює що це «книга військових оповідань, про яку ви просили». І вона не — класичний щоденник: дата, місце, подія — це філософія війни. Можливо окопна, але дуже аутентична.
Авторство стародавнього китайського трактату Мистецтво війни приписується генералу й стратегу Сунь Цзи. Кажуть що під час навчання військовій справі в деяких арміях світу використовуються цитати з неї.
Можемо констатувати що у 2018 році в Україні з’явилася її адаптована версія.
Мемуари Сергія Сергійовича — це філософська робота яка передає тези китайського генерала словами звичайного учасника антитерористичної операції. Хоча може і не зовсім звичайного, зауважу що саме ця книга стоїть на книжковій полиці у президента України.
Порівняйте, Сунь-Цзи казав: «Війна — справа державної важливості. Не можливо до кінця не розібратися в цьому предметі». А Сайгон в свою чергу пише: «Готовим до війни буть нєльзя. Треба вчитись на війні», а далі пояснює що «прочитане може створити враження що війна переважно складається з… спокійних моментів і чаювання але це війна в будь-який момент може пролунати постріл довжиною у все твоє нікчемне життя може перший може єдиний для того хто його зробив може а може останній а може… коротше коли почався бій я люблю стрілковий на коротку. Кулемет на кулемет.
Це шоу інтелектуалів ціною в життя».
Їдемо далі, Сунь-Цзи вважає: «У стані єдності взагалі немає місця страху». Порівняйте з поясненням Сергія:
«Смерть стала не страшною, ні я не був безстрашним і не поспішав здохнути і під час прийняття рішень важливо в кінцевому рахунку чи боїшся ти померти Коли людина втомлюється боятися страх перед смертю розсіюється. Ні не всі напевно перестають але у багатьох вийшло. Під час війни Сайгона з Серьогою війна в голові перемогла, і за військовою звичкою спалила за собою мости».
Сунь-Цзи радить: «У місці смерті – воюй!». Сайгон згадує: «Побачивши спалахи на позиціях ворога я зібрав залишки мужності встав з окопу і спокійним голосом наказав Лому відпрацювати півкоробу патронів кулемета. Бо цигарки спокійно палити не дають. Щоб стріляти Лому теж треба було випрямитися на пів тулуба висунувшись з окопу. Він відкрив вогонь а я стояв поруч кулемет нас швидко спалили і останні 6 секунд стояти було дурістю. Але ми стояли. Пів коробу патронів було достатньо щоб вирішити що він не новий кулеметник а мій кулеметник».
Сунь Цзи визнає що «всім відомо, що я зробив, аби перемогти, але ніхто не знає, які методи та стратегії я застосував». Читаючи Сагона який майже не називає конкретних дат, все ж можна зрозуміти що він розкриває одну з військових таємниць, і ділиться рецептом, що дозволяє нашим солдатам бути в постійній бойовій готовності – це вживання розчинної кави та нескіченне паління цигарок. Коли читаєш цю книгу, то присмак хімічної речовини під назвою «Три в одному» майже відчувається на смак.
Сайгон пояснює нам не тільки думки Сунь Цзи, але і максими Наполеона. «З часів Карла Великого піхота завжди була погана», — говорить славетний корсиканець. А потім додає: «у моїй армії не було французького солдата, який не вважав би себе здатним протистояти ворогові і перемогти». Сайгон лаконічніший: «Піхота… вона піхота. Просто ми тут працюємо… так Вася-піхотний, і ти можеш тут працювати. Переводись, і будемо разом».
Сайгон написав тому що, по-перше сам бажав цього, написав як вважав за потрібне і переконаний тисячі читачів вдячні йому за це. Умберто Еко вважав що «автору слід було б померти, закінчивши книгу. Щоб не ставати на шляху тексту». Але Сайгон разом зі своїми побратимами вижив, і зберіг для нас історію про справжніх Героїв.
Дуже емоційна книга для повнолітніх, яка як на мене може викликати тільки дві реакції: дуже сподобається, або це не ваша література.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Человек в высоком замке (сериал) / The Man in the High Castle (TV series)

Авторы любят создавать свои вселенные. Наверное, в этот момент они чувствуют себя демиургами твоя собственный мир. В нем может быть магия или свет двигаться довольно медленно, слегка превышая скорость звука.

Одним из способов создать свою вселенную — это написать альтернативную историю. Мы любим думать о том, что бы было если бы… Ещё римский летописец Тит Ливий пытаясь представить себе возможную историю противостояния Рима и Империи Александра Македонского задавал себе этот вопрос. Возможно он был первым человеком, которые написал свою альтернативную историю. «Рассмотрев все это и по отдельности и в совокупности, легко убедиться, что Александр, подобно другим царям и народам, тоже не смог бы сокрушить римскую мощь» пишет он в «Истории от основания города». И делает интересный вывод: «Каким бы громадным ни казалось нам величие этого человека, оно остается величием всего лишь одного человека, которому чуть больше десяти лет сопутствовала удача». Согласитесь, спустя 2000 лет тоже можно сказать и про Адольфа Гитлера. Похоже история движется не просто по спирали, а по замкнутому кругу.
Не знаю читал ли Филип Дик «Историю» Ливия, но задав себе вопрос про роль Македонского Гитлера в истории, он приходит к другому выводу, предлагая нам посмотреть на мир в котором победили страны гитлеровской коалиции. И в условном Нюрнберге судили уже союзников за преступление против человечества.
Наверное, сказать что сериал является экранизацией книги Филипа Дика будет некорректно. Ведь есть отличный термин «по мотивам». Авторы не только изменяют судьбу второстепенных героев, но и идут дальше рассказывая продолжение истории Дика. По сути взяв только идею альтернативного мира 1962 года. Сотня обзоров в интернете, мнение критиков (которые иногда пишут свои отзывы не смотря сериал или не читал книгу) расскажут вам подробно содержание каждой серии.
А вот на что стоит обратить внимание, так это на на поиски условных «пасхальных яиц». Авторы акцентирует свое внимание на изобретениях человечества которая базируется на работах ученых Третьего Рейха и делаю предположение что победи войне Империя, — Concorde бы начали летать раньше. Остановимся подробнее, не углубляясь в сюжетные перипетии, на визуальной составляющей.
Рассматривая сериал с этой точки зрения, обратил внимание на одну особенность — авторы создав очень аутентичные, красочные и правдоподобные образы мира Великого нацистского Рейха сознательно делают несколько упрощений. Проработав элементы архитектуры и дизайна, восстанавливая с помощью компьютерной графики или создавая заново картины мира нацистов, почему-то обходят вниманием символику. Визуализация Рейха сводится практически везде только к употреблению свастики. Она везде: на нашивках, флаге, бланках, зданиях. Авторы сериала взяв сознательно игнорирует другую символику Немецкой империи. Рискну предположить, что это сделано для того чтобы не вызывать ненужные ассоциации. В результате получился многослойной постмодернистский текст: для интеллектуалов — игры угадай автомобиль, винтовку, самолет которые создали после войны на базе немецких технологий; для зрителей «попроще» — нарисован плохой мир, который уготован человечеству при поражении Америки, и хороший который был у страны в шестидесятые. Зритель ни в коем случае не должен увидеть параллели в политике Рейха и Союзников.
Семья и толерантность противопоставляется одиночеству и этническим чисткам. Хотя возникает вопрос «где расовая сегрегация в Америке шестидесятых?». Но не стоит забывать, мы же говорим о параллельной вселенной. Значит и чего нет, того нет. Как данность.

Первые три сезона произвели двойственное впечатление и окончательно ушли от текста Филипа Дика. Такая экранизация классики может говорить как минимум о двух моментах: уже появились действительно большие бюджеты для масштабных съёмок альтернативных миров и/или о кризисе сценаристов Голливуда. Не удивлюсь, если в ближайшее десятилетие мы увидим новые приключения Одиссея по мотивам гомерской истории.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Фізична активність не сприяє схудненню

Фізична активність не сприяє схудненню, а розвиток ожиріння не пов’язаний з відсутністю фізичних вправ. Фізичні навантаження генерують більше хвороб, ніж фізична бездіяльність, алкоголь, і куріння разом.
https://bjsm.bmj.com/content/49/15/967.full
Проспективний аналіз із застосуванням узагальнених оцінювальних рівнянь показав, що кожне прискорення збільшення м’язової маси було пов’язано зі збільшенням шансів виявити значні депресивні симптоми та алкоголізм.
https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1002/eat.22943

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

«Земне в небеснім, у земнім – небесне»

Как говорит пословица, хорошая женщина дороже рубинов, а мастерски плохая, наверное, стоит ещё больше.
Терри Пратчетт

Так с какого же зерна начинается куча? — спрашивал Евбулид из Милета в древности.
Сегодня мы тоже можем спросить себя: где граница между небесным и земным? Или не спрашивать, а следуя советам Дмитрия Кременя, искать «земне в небеснім, у земнім – небесне».
Или все же переформулировать вопрос? Давайте разберёмся где грань между творчеством Пьера Пазолини и Залманом Кингом? Хотя некоторые и Пазолини считают высоким и предложат заменить его на Тинто Брасса или безымянных ребят из Brazzers.
Наверное, в ближайшее время человечество не сможет дать ответ на этот вопрос. И, несмотря на весь прогресс в развитии искусственного интеллекта, когда искусственная нейронная сеть может по фотографии чашки кофе определить метод его приготовления, эротику от порнографии она не отличит. Даже эксперты вряд ли точно смогут сформулировать критерии, по которым они отличают пошлое от прекрасного.
Творчество Славы Поседай, вызывает много вопросов. Одни видят прекрасные фотографии, за которыми скрывается маленькая история, каждая работа — это мысль, воплощенная благодаря причудливой игре фотонов. Но для кото-то в произведениях художника усматривает конъектуру — работу на потеху публике. О вкусах не спорят, но вряд ли мне заплатят за статью меньше чем на 5000 знаков. Поэтому попробую выразить мнение части аудитории, которая влюбились в Славу и ее творчество с первого взгляда. Посмотрите на любую фотографию. Взгляните на её героинь. Безусловно, — это красивые девушки. Но они скорее напоминают девочек из соседнего двора, студентку с филфака. Они не гламурные модели с обложек глянцевых журналов… Они живее: вызывают реакцию, возбуждают взгляд, возможно кого-то раздражают, но не оставляют равнодушным. Такую девушку ты можешь видеть каждый день по пути на работу, в маршрутке или на Соборной/Крещатике. Что же с ними случилось на фото? Что их сделало такими интересными? Они преобразились, появился блеск в глазах, нежный (или хищный) прищур. Фотографии напоминают картины средневековых художников, когда каждая деталь имеет смысл и значение — поэтому мы не можем отвести взгляд от главной героини.
Если бы Поседай была писателем, то мы бы назвали ее постмодернистом. Она бы создавала интеллектуальные романы, которыми бы зачитывались «широкие массы». Не понимая содержания, многие бы восхищались формой. В её творчестве первична мысль, смысл. Слава сама себе устанавливает границы, и сама их нарушает, если видит необходимость или считает это необходимым.
Симфония белого женского тела невозможна без дирижёра. Иногда ее задача — не мешать модели показать себя, а иногда она заставляет раскрыть то, что девушка скрывает даже от самой себя.
В кадре могут появиться мужчины или цвет. Но они тут — гости. Их задача только подчеркнуть красоту модели. Они не отвлекают наше внимание. То ли не могут, то ли Слава им не разрешает. Кто-то скажет, что мужчины — не ее профиль. Мне кажется, она не ставит себе такой цели. Да и зачем, если у нее есть возможность делиться с нами теми прекрасными образами, которые рождает ее фантазия.
У эллинов не было музы для художников. Они считали, что все художники – ремесленники, и тут нет места творчеству. Хотя познакомься они с работами Славы, — обязательно создали бы музу Энигму – покровительницу загадок и символов. То куртка на фее навыворот, или обручальное кольцо у девушки с ищущим приключения взглядом, а манекен делит ложе с нимфой. Все ли случайности неслучайны? Как глубока кроличья нора?
Безусловно, Поседай провоцирует. Профессионально взывает, возможно, к чему-то первобытному, дикому, а может и высокому. Не знаю, но увидев одну работу, хочется еще, и насыщения не происходит. Только усиливается голод и желание.
Умберто Эко сказал, что после написания текста автор отстраняется, и читатель имеет право на свое прочтение, и собственные интерпретации работы. Мы можем понимать по-своему, видеть смыслы, которые, возможно, автор не планировал. Но ведь главная задача для Славы — пробудить в нас духовный голод, потребность, желание прекрасного. Поседай дает ответы на вопросы, которые нам еще предстоит сформулировать.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (2 оценок, 3,00)
Загрузка...

Пара исторических фактов про Кубу

Левацкая пропаганда достигла больших успехов, например известная жвачка, что Фидель Кастро повалил диктатора Батисту и поэтому он де «совершал ошибки», но «надихав».
Поэтому пару исторических фактов.
Фульхенсио Батиста, действительно пренеприятнейший персонаж, диткатор и клептократ, сбежал из Гаваны 31 декабря 1958 года. Фидель Кастро появился в Гаване лишь 6 января 1959 года.
Не странно ли, что Кастро и кастрофилы приписывают свержение Батисты человеку, который прибыл в столицу через неделю после того, как Батиста уже бежал. Это он силой мысли его валил?
В то время, когда Кастро и его брат бандюк Че Гевара (родом из Аргентины кстати, типичный Моторолла) бегали по джунглям, Батиста сбежал после массовых народных волнений, двигателем которых были гаванские студенты, которые группировались вокруг организации Directorio Revolucionario 13 de marzo. Батиста сбежал после того, как командующий армией Табернилья отказался применять силу против студентов.
Кстати Кастро отлично отплатил гаванским студентам из Directorio Revolucionario 13 de marzo, их краткий медовый месяц быстро закончился, всех их выгнали из университета, многих расстреляли или запихнули в концлагеря, а часть сбежала в США.
После свержения Батисты, был избран президент — Мануэль Урррутия, диссидент, демократ, адвокат, который занимался правозащитной деятельностью и всю жизнь посвятил борьбе с диктатурой как Батисты, так и его предшественника Херардо Мачадо. Уррутия кстати вытянул из тюрьм многих членов движения 26 июля (организации Кастро), а также добился от США эмбарго на поставки Батисты оружия, что помогло тому же Кастро и другим повстанцам.
Премьер-министром стал профессор Гаванского университета Хосе Миро Кардона, который во многом был лидером студенческого движения Гаваны.
Но Фиделя это все не устраивало. Уже 15 февраля он заводит в Гаванну свои банды и угрозами заставляет Кардону уйти в отставку и назначит премьером себя любимого. Кастро сразу же первым делом останавливает действие конституции и отменяет выборы. Типа «не на часі», проведем чуть позже, нужно сначала земельную реформу провести.
Через полгода он заканчивает свой переворот. 21 октября 1959 года он заявляет, что армия готовила переворот и для этого разгоняет всех оставшихся демократических министров и выгоняет с Кубы президента Уррутию. Никаких выборов понятно уже не будет.
А будут миллион беженцев, которые были изгнаны из Кубы.
Будут расстрелянные студенты из Directorio Revolucionario 13 de marzo.
Будут расстрелянные военные после процесса 3 марта, когда суд оправдывает 44 летчика, считая их вину не доказанной, но Фидель заявляет, что решение суда неправильное и отправил их в лагеря, где их замучили пытками, о чем Фидель никогда не скрывал.
Были 72 расстрелянных без суда и следствия полицейских.
Был иноземный бандюк Че Гевера, который руководил расстрелами и заявлял: «Не следует устраивать волокиты с судебными разбирательствами. Это революция, доказательства тут вторичны. Мы должны действовать по убеждению».
Были 8000 человек, которых расстреляли по приказу Че Гевары, который любил лично руководить расстрелами, сразу после того, как Кастро завел свою банду, чтобы скинуть Кардону.
Были казни 4000 крестьян в горах Эскомбрай, которые восстали против этого режима.
Были 20000 расстреляных «контреволюционеров» только в Гаване в 60-е годы.
Были лагеря UMAP, в которые сажали «контреволюционеров», католиков, гомосексуалистов и даже тех, у кого дома были «неугодная литература» или пластинки с рок-н-роллом. В лагерях людей держали все время в трусах и жили они в выгребных ямах и должны были «стричь газоны собственными зубами».
По подсчетам правозащитной организации Human Events режим Фиделя Кастро бросил в тюрьмы и концентрационные лагеря в три раза больше политических заключённых в процентном отношении к численности населения, чем Гитлер и Сталин за то же время.
Вот он добрый дедушка с сигарой.
И если он вас «надихає» то у меня для вас плохая новость: вы либо неграмотны, либо же просто такая же гнида как и Фидель.
А это фото последнего демократического президента Кубы Мануэля Уррутия, как символ того, что Куба могла пойти по совсем другому пути.

(c) Vladislav Pritula

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Філіп Дік — Людина у високому замку / Philip K. Dick — The Man in the High Castle

«Майбутнє тепер вже не те, що було раніше» — цитує Нассім Талеб свого друга. Люди люблять собі іноді уявляти перебіг подій, а потім коли вони вже відбулися, задавати собі питання «а якщо би сталось інакше, то щоби було».
У фантастиці навіть є окремий жанр «Альтернативна історія» —присвячений зображенню реальності, яка вона могла б бути, якби історія, в один зі своїх переломних моментів пішла іншим шляхом. У результаті цієї зміни події починають розвиватися за іншим сценарієм.
Михайлу Ломоносову приписують фразу що «Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього». Взагалі тим хто вірить в безумовну корисність минулого досвіду пропоную ознайомитися з висловом, який нібито належить одному відомому морському вовку:
«За все своє професійне життя я жодного разу не потрапляв ні в яку хоч скільки-небудь серйозну аварію. Я ніколи не бачив краху… не опинявся в ситуації, яка загрожувала катастрофою». Кажуть що ці слова належать Едварду Джону Сміту, капітану «Титаніка», які він сказав у 1907-му році.
Еміль Дюбуа-Реймон проголосив «ми нічого не знаємо і ніколи не дізнаємося».
У мистецтві самообману ми близькі до досконалості.
І зазвичай ні аналіз минулого, ні прогнозування майбутнього практичної користі не несуть.
Але якщо автору вдається створити цікаву історію, то чому б не почитати. Адже в Україні почали перевидавати Філіпа Діка – американського письменника та філософа, автор понад 30 романів.
Сьогодні ми поговоримо про книгу «Людина у високому замку». І якщо я не помиляюся, це взагалі перше видання українською мовою.
В описуваному альтернативному світі під час Другої світової війни (в 1940 році) президента США Франкліна Рузвельта було убито. Америка не змогла подолати наслідки Великої депресії та самоусунулась від європейського театру військових дії. Без її допомоги Британія та союзники впали під натиском країн Осі.
Радянський Союз без ленд-лізу було швидко окуповано ще в 1941 році, слов’янські народи в більшості було винищено, або поміщено до резервацій. Тихоокеанський флот США загинув під час атаки японців на Перл-Гарбор. Як наслідок Австралія, Нова Зеландія, Океанія і Гаваї опинилися під японською окупацією.
Війна тривала до 1947 року і завершилася підписанням Америкою капітуляції. Нацисти влаштували судовий процес, в ході якого засудили воєначальників антигітлерівської коаліції за військові злочини. Переділ світу, що відбувся після цього поділив США на Східні штати, які відійшли до Третього Рейху, Тихоокеанські штати, які відійшли до Японської імперії, та буферні Штати Скелястих гір, фактично —державу керовану нацистами.
Гітлер ще якийсь час правив Третім Рейхом, але відійшов від влади через сифіліс мозку. Його місце зайняв Мартін Борман, а після його смерті Геббельс і Гейдріх розпочали боротьбу за владу між собою. «Нижчі» раси по всьому світу поступово винищувалися.
В романі немає головного героя, декілька сюжетних ліній переплітаються в єдиний клубок історії. Хоча події тим чи іншим чином відбуваються навколо таємничого містера Абендсена або ж «Людини у високому замку», який описує в своїй книзі «І обважніє коник» інший світ, де країни Осі зазнали поразки в 1945 році. Цей роман заборонений в Рейху, але вільно продається в Японській імперії. При цьому описаний в «І обважніє коник» світ не є точним переказом реальної історії, маючи низку відмінностей. Крім того так чи інакше герої роману стикаються з книгою І-цзін, — китайским філософсько-окультним трактатом, присвяченим ворожінню. Віддавши право приймати важливі рішення які вплинуть на їхні долі ворожбі та розтлумаченою гексаграм.
Согодні людство знову перосмислює причини та наслідки Другої світової війни. І книга може бути цікава ще й в контексті розуміння трансформації суспільної думки про безумовно най значущу подію двадцятого сторіччя. Так, ми не знаємо як би було якщо би… Але навіть розуміння подій які вже відбулися різняться з часом. До речі, цікавий аспект, на який звертає увагу Філіп Дік. Що би було з наукою? Перша світлина Землі з космосу була отримана 24 жовтня 1946. Запущена в США ракета Фау-2 вийшла на суборбітальну траєкторію і зробила серію знімків Землі. А перший запуск ракети в космос Третій Рейх зробив ще в 1943-му. Вернер фон Браун керував не тільки виготовленням ракет для бомбардування Лондона, але і після війни у ролі заступника директора НАСА займався відправкою людей на Місяць.
Дік припускає що за нацистів освоєння космосу відбувалося би ще швидше.
Як на мене, роман досить дивний, та незавершений. Він показує цікавий погляд на мінливий світ, та нагадує нам, в яку халепу ми не потрапили фактично завдяки випадковим збігам обставин.
Після прочитання книги ще більше розумієш як нам пощастило жити саме в такому світі.

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...

Блеск и нищета постмодернистских наук

Фееричная история о том, как трое ученых решили на деле продемонстрировать нищету современных постмодернистских наук вроде «гендерных исследований» и прочих «политик идентичности» в призме «критической теории». Для этого они начали писать как бы научные статьи в рецензируемые журналы по теме, одна другой краше. К примеру, статья о том, что мужчин нужно дрессировать как собак, чтобы отучить от «культуры изнасилования» — опубликована в журнале «феминистской географии» Gender, Place & Culture. Статья о том, что искусственный интеллект опасен потому, что будет запрограммирован на мужское империалистическое мышление — вышла в журнале Feminist Theory. Статья о том, что представлять женщину без ее согласия во время мастурбации есть форма сексуального насилия — вышла в журнале Sociological Theory.

Всего автора настрочили 20 статей в таком духе, из них 7 вышли в рецензируемых журналах, еще 7 семь находились на стадии рассмотрения, когда авторы решили разоблачить пранк. Вишенка на торте: они переписали главу из гитлеровского «Майн Кампфа» с использованием феминисткой лексики. И ее опубликовали в феминистском журнале Affilia! Даже «Моя борьба» в названии не смутила.

Какие из этого выводы? Во-первых, писать в такие социологические журналы можно вообще все, что угодно — лишь бы использовался птичий язык характерный для этой среды («гендер», «абьюз», «маскулинность», «угнетение», вот это все). Во-вторых, писать «исследования» по теме могут люди совершенно посторонние, просто изучившие тот самый птичий язык — «профессионалы» не заметят никакого подвоха. В-третьих, под соусом «феминистской оптики» можно проталкивать сколь угодно людоедские идеи — будь то предложения дрессировать людей или даже целые куски из «Майн кампф». Еще раз напомню, что все это подается, как «наука», «научные исследования» и «научные журналы».
(c) Киты плывут на вписку с ЛСД

Оцените материал:
ПосредственноНиже среднегоНормальноХорошоОтлично (Пока нет оценок)
Загрузка...
1 2 3 23