Бібліотека як інформаційно-культурний центр у часи глобалізації
Авторский перевод оригинальной статьи.
«Как много нужно учиться, чтобы хотя бы мало знать»
Шарль Луи Монтескье (1689 – 1755)
Молодь, покоління нащадків – це майбутнє будь-якого суспільства. Але проблема батьків та дітей завжди актуальна. За таких умов найважливішим стає навчити нашу молодь творчому осмисленню здобутків мудрості та досвіду попередніх поколінь. Адже, таким чином ми передамо наші ціннісні орієнтири й утворимо з нащадків наших споробників. На сьогодні суспільство позиціонується як інформаційне, постмодерністське, постіндустріальне… Але протягом століть загальнолюдські цінності любомудріє, поривання до знання та творчості залишаються незмінними.
До нас у сьогодення ця мудрість донесена прадавніми джерелами інформації – книгами. З Біблії – вічного бетселлеру – мі знаємо: спочатку було Слово… Це записано прадавніми мовами й перекладено на всі сучасні мови. Пригадаймо народну мудрість: «що написано пером, того не вирубати топором». За часи існування людства написана незліченна кількість книжок. Та саме бібліотеки концентрують й систематизують ці матеріальні форми інформації, збирають, зберігають і популяризують серед прагнучих до знань.
До останнього часу саме книга була головним джерелом знання, а бібліотека – місцем отримання потрібної інформації. Але відбувається зміна часів. Нове десятиліття ХХІ сторіччя, часу електронної інформації, очікувано розпочалося ще більш інтенсивним й агресивним наступом ІТ (інформаційних технологій). Цей суспільний феномен занурив у хвилі електронно-інформаційного океану й бібліотеки, які разом з читачами стали перелаштовуватися на роботу за нових умов. Ресурси сучасних бібліотек по-іншому вже існувати не спроможні.
У сьогоденні всі говорять про Інтернет, про інформаційні технології, про електронну інформацію та електронні бібліотеки, але такі розмови часто поверхові, уривчасті й мають непрофесійний характер. Так, на одному з практичних занять у Миколаївській філії КНУКіМ студенти – креативні молодики – розказали, що багато з них не користуються бібліотеками (їм достатньо Інтернету) і були здивовані, що «на бібліотекаря» потрібно вчитися. Такі уявлення проявили певний стан речей: по-перше, нажаль, багато сучасної молоді не набула вмінь працювати з книгою, а саме, не вміє читати осмислено, не полюбляє традиційну форму книги – друкований блок, одягнений у палітурку (перегортати сторінки – заморитися!); по-друге, є альтернатива: електронні пристосування, Інтернет, де потрібну інформацію можна знайти швидко й незаморочливо; по-третє, сучасна молодь не набуває навичок писати – працювати рукою. На пам’яті старших поколінь, діти яких пішли до школи наприкінці ХХ сторіччя, сталося непоправне: зникла на заняттях з письма каліграфія. Скоропис кульковою ручкою системно підготував місце для комп’ютерних клавіатур. Так, комп’ютерні технології дуже зрушили суспільство на шляху прогресу. Велетенські інформаційні ресурси, що акумулювали вітчизняні бібліотеки з 1037 року (коли Ярослав Мудрий відкрив бібліотеку у Софійському соборі), використовуються лише частково. Бібліотеки проводять системну роботу з упорядкування великої кількості інформаційних потоків, донесення їх до користувачів, здійснюють допомогу у пошуках потрібної інформації та її швидкому отриманні.
» Read more