Категорія: Книги

Philip K. Dick – The Man in the High Castle

«Майбутнє тепер вже не те, що було раніше» – цитує Нассім Талеб свого друга. Люди люблять собі іноді уявляти перебіг подій, а потім коли вони вже відбулися, задавати собі питання «а якщо би сталось інакше, то щоби було».
У фантастиці навіть є окремий жанр «Альтернативна історія» —присвячений зображенню реальності, яка вона могла б бути, якби історія, в один зі своїх переломних моментів пішла іншим шляхом. У результаті цієї зміни події починають розвиватися за іншим сценарієм.
Михайлу Ломоносову приписують фразу що «Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього». Взагалі тим хто вірить в безумовну корисність минулого досвіду пропоную ознайомитися з висловом, який нібито належить одному відомому морському вовку:
«За все своє професійне життя я жодного разу не потрапляв ні в яку хоч скільки-небудь серйозну аварію. Я ніколи не бачив краху… не опинявся в ситуації, яка загрожувала катастрофою». Кажуть що ці слова належать Едварду Джону Сміту, капітану «Титаніка», які він сказав у 1907-му році.
Еміль Дюбуа-Реймон проголосив «ми нічого не знаємо і ніколи не дізнаємося».
У мистецтві самообману ми близькі до досконалості.
І зазвичай ні аналіз минулого, ні прогнозування майбутнього практичної користі не несуть.
Але якщо автору вдається створити цікаву історію, то чому б не почитати. Адже в Україні почали перевидавати Філіпа Діка – американського письменника та філософа, автор понад 30 романів.
Сьогодні ми поговоримо про книгу «Людина у високому замку». І якщо я не помиляюся, це взагалі перше видання українською мовою.
В описуваному альтернативному світі під час Другої світової війни (в 1940 році) президента США Франкліна Рузвельта було убито. Америка не змогла подолати наслідки Великої депресії та самоусунулась від європейського театру військових дії. Без її допомоги Британія та союзники впали під натиском країн Осі.
Радянський Союз без ленд-лізу було швидко окуповано ще в 1941 році, слов’янські народи в більшості було винищено, або поміщено до резервацій. Тихоокеанський флот США загинув під час атаки японців на Перл-Гарбор. Як наслідок Австралія, Нова Зеландія, Океанія і Гаваї опинилися під японською окупацією.
Війна тривала до 1947 року і завершилася підписанням Америкою капітуляції. Нацисти влаштували судовий процес, в ході якого засудили воєначальників антигітлерівської коаліції за військові злочини. Переділ світу, що відбувся після цього поділив США на Східні штати, які відійшли до Третього Рейху, Тихоокеанські штати, які відійшли до Японської імперії, та буферні Штати Скелястих гір, фактично —державу керовану нацистами.
Гітлер ще якийсь час правив Третім Рейхом, але відійшов від влади через сифіліс мозку. Його місце зайняв Мартін Борман, а після його смерті Геббельс і Гейдріх розпочали боротьбу за владу між собою. «Нижчі» раси по всьому світу поступово винищувалися.
В романі немає головного героя, декілька сюжетних ліній переплітаються в єдиний клубок історії. Хоча події тим чи іншим чином відбуваються навколо таємничого містера Абендсена або ж «Людини у високому замку», який описує в своїй книзі «І обважніє коник» інший світ, де країни Осі зазнали поразки в 1945 році. Цей роман заборонений в Рейху, але вільно продається в Японській імперії. При цьому описаний в «І обважніє коник» світ не є точним переказом реальної історії, маючи низку відмінностей. Крім того так чи інакше герої роману стикаються з книгою І-цзін, – китайским філософсько-окультним трактатом, присвяченим ворожінню. Віддавши право приймати важливі рішення які вплинуть на їхні долі ворожбі та розтлумаченою гексаграм.
Согодні людство знову перосмислює причини та наслідки Другої світової війни. І книга може бути цікава ще й в контексті розуміння трансформації суспільної думки про безумовно най значущу подію двадцятого сторіччя. Так, ми не знаємо як би було якщо би… Але навіть розуміння подій які вже відбулися різняться з часом. До речі, цікавий аспект, на який звертає увагу Філіп Дік. Що би було з наукою? Перша світлина Землі з космосу була отримана 24 жовтня 1946. Запущена в США ракета Фау-2 вийшла на суборбітальну траєкторію і зробила серію знімків Землі. А перший запуск ракети в космос Третій Рейх зробив ще в 1943-му. Вернер фон Браун керував не тільки виготовленням ракет для бомбардування Лондона, але і після війни у ролі заступника директора НАСА займався відправкою людей на Місяць.
Дік припускає що за нацистів освоєння космосу відбувалося би ще швидше.
Як на мене, роман досить дивний, та незавершений. Він показує цікавий погляд на мінливий світ, та нагадує нам, в яку халепу ми не потрапили фактично завдяки випадковим збігам обставин.
Після прочитання книги ще більше розумієш як нам пощастило жити саме в такому світі.

Сьогодні ми поговоримо про унікальну книгу яку особисто я почав читати ще до того як вона була надрукована. Цей щоденник ви могли бачити в Фейсбуці на сторінці автора. Олександр Мамалуй суддя з Харкова, кандидат юридичних наук, викладач. А ще справжній патріот який в перший день першої хвилі мобілізації прийшов військкомат щоби отримати зброю і почати боронити незалежність нашої країни.
Ця книга про війну яка за словами автора не була якоюсь героїчною, хоча навряд чи мо можемо говорити про вибір в цьому випадку? Це вона вбиває нас.
Найскладніше зробити перший крок на поріг військкомата, а далі вже доля підхоплює і несе і чим закінчиться твій шлях відомо або тільки Богу.
Цю книгу писав не журналіст і не професійний письменник. Писав на Айфоні в наметах і під час відпусток дома і навіть в будівлі метеостанції Донецького аеропорту зробив декілька записів.
Давайте умовно поділимо всі книги про війну на три групи. До першої віднесемо ті, які написані під час бойових дій. До другої – все, що написано зі слів або в співавторстві очевидців подій. А в третю – дослідження людей непричетних безпосередньо до описаних подій. Думаю, ви зі мною погодитеся, що найбільш очікуваними будуть тексти безпосередньо з фронту, а право робити висновки про наслідки подій ми залишимо дослідникам на майбутнє.
З одного боку ця книга – класичний щоденник: дата, подія. Але особисто я чекав його чи не найбільше з усіх анонсованих книг про війну на сході. У вересні 2014 року прочитав у Фейсбуці пост Олександра зрозумів що у нього талант не тільки вбивати ворогів і нести слово послухайте:

Ти приїздиш в рідне місто з фронту на пару днів… Натягнувши “вихідну” форму, хапаєш речі і біжиш до машини. Пістолет – за пояс, запасну обойму і пачку патронів – в кишені. Хоч і в тил їдеш, але все буває, а полон – не для нас.
І ось ти їдеш все далі і далі від фронту… Пацани з групи супроводу сунуть тобі гроші і картки, замовляють гостинці – кому ніж, кому панаму, кому щось для машини …
Ти киваєш, обіцяєш все привезти, а в голові одна думка: ти їдеш додому, а вони залишаються. Ти будеш ввечері пити коньяк, а вони підуть на бойовий вихід, без тебе. Ти будеш спати в м’якому ліжку з жінкою, а вони не будуть спати взагалі…
Пацани підкидають тебе до нацгвардійського блоку на кордоні областей.
“Нацикі” та “беркути”, які стоять на блоці, розпитують тебе, як там на фронті. Ти показуєш в телефоні фотки взятих сепарскіх укріплень, битою техніки, полонених…
І ось ти їдеш по мирній землі. Тут не стріляють з зеленки по нашим колонам, а наші не прострілюють кожну велику посадку. Тут смерть не прилетить до тебе з гущі листя, але ти все одно машинально вдивляєшся в густу зелень на узбіччі. Ти сам не раз лежав біля доріг, сховавшись у високій траві, і знаєш, що розгледіти засідку з машини практично неможливо. Але все одно дивишся.
Ілюзія управління власною долею…
На заправці ти з’їдаєш величезний цивільний хот доги з пепсі-колою. У найближчі пару діб ніякої тушонки, ніяких галет і макаронів.
Ось воно, рідне місто…
Очі розбігаються від великої кількості красивих дівчат – розпочався навчальний рік, приїхали студенти. Але проти волі також помічаєш і хлопців призовного віку – їх повним-повнісінько. Гуляють з дівчатами, потягують пиво …
І ось прорізається перша “синдромна” думка… І розумієш, що відтепер і до кінця днів своїх людей ти будеш ділити на тих, хто воював, і всіх інших.
Ти знав, що так буде, тебе попереджали.
Ми були як вони – менеджери, юристи, бухгалтери… Тепер ми кулеметники, снайпери, розвідники.
І ти просто п’єш.
Мовчки.
Іронія долі: в роті сухий закон, і на фронті спокійно обходишся без спиртного, але в мирному місті дитинства… неможливо.
Ось так і проходять твої відпускні два дні – в спілкуванні з родиною і – пляшкою.
У неділю ти підсядеш в машину волонтерів, що везуть допомогу на фронт.
Черговий відпускник, сідаючи в попутку, весело кричить тобі:
– Санька, ну як погуляв?
І ти складаєш пальці в ОК і кричиш у відповідь:
– Дуже добре, братан!
Хлопці привезли твій автомат і ти пересідаєш до них в машину.
Ти знову серед своїх.
Але найголовніше, про що ти змовчав – це те, що на війні у тебе кожен день абсолютно чиста совість.
Ти там, де треба.
Ти робиш саме те, що треба.
Давним-давно забуте відчуття …

Перегортаючи останню сторінку книги розумієш що на відміну від цього щоденника війна ще не закінчилася. Дякуючи таким людям як автор Військового щоденника сьогодні в нашому місті мир.
І як ще в 1992-му році пророче сказав Дмитро Кремінь:
Літописи наші непридумані,
Але інших – Господи! – нема.
І співати мало: «Ще не вмерла…»
І радіти мало, що не вмерла.
Треба жити, щоб жила – вона.
Раджу всім придбати собі цю книгу, в книжкових магазинах залишилося обмаль примірників і мені не відомо чи буде вона передаватися.
Миру вашому дому, щастить!

My Life & Work by Henry Ford in collaboration with Samuel Crowther

А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!
Екклезіяст 12:12

Ви колись задумувалися які автори і тексти будуть відомі і за тисячу років, а кого ми забудемо одразу після прочитання? Це покаже тільки час. «Земля занепадає, діти не слухаються батьків, кожен хоче написати книгу». Погодьтеся дуже актуально. Це вислів анонімного автора з’явився на початку двохтисячних в Інтернеті з підписом “Птохотеп, перша половина третього тисячоліття до нашої ери”. Але за двадцять років він вже і сам став класичним. Є люди які вміють написати так, що їх думки здаються актуальними завжди. Ви не знайдете перевидань текстів більшості нобелівських лауреатів з літератури. Вони не цікаві сьогодні. Давньогрецький мислитель і засновник філософської школи імені самого себе Платон вивчається і сьогодні. Хоча на думку деяких експертів його ідеї безглуздо-утопічні, та і за життя у нього було достатньо критиків. Але треба віддати належне, його тексти цікавлять і в 21-му сторіччі.
В книзі «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі події розгортаються в далекому майбутньому, люди живуть в суспільстві споживання, яке відраховує нове літочислення з винаходу нашого сьогоднішнього героя – людини, яка є засновником культу споживання. Офіційна релігія світу Гакслі – погляди цього чоловіка, викладенні в книзі, про яку ми зараз поговоримо.
Нове сторіччя. Жінки вимагають збільшення своїх прав. Феміністки на кожному кроці. Мода на електромобілі захоплює світ, а нові технології обіцяють залишити без роботи тисячі людей. Світ змінився. У гаражах створюються все нові стартапи, а ЗМІ постійно говорять про Теслу. Так, на дворі початок 20 сторіччя. І ось 1922 року Форд видає автобіографію де пояснює своє бачення цього мінливого світу.
Минуло майже 100 років з моменту першого виходу цієї книги в Світ. Доречі, в Радянському Союзі її надрукували одразу після США. Сьогодні виходять нові і нові перевидання. Фото Генрі Форда було на столі Гітлера в мюнхенській резиденції. Він єдиний американець якого майбутній лідер Третього Рейху згадує як «велику людину» яка «все ще зберігає повну незалежність» від таємного світового уряду. На знак взаємоповаги американський бізнесмен надавав дуже серйозну фінансову підтримку партії Адольфа Алоїсовича.
Що ж це за книга? Це книга про майбутнє, про світ, що змінюється, і місце людини в ньому. Сьогодні ми з недовірою дивимося на роботів і штучний інтелект, машина все частіше замінює людину.
Сто років тому люди з острахом сприймали автоматизовані механізми. Конвеєр все більше автоматизував працю. За якими професіями майбутнє? Відповіді Форда не втратили актуальність. Процитую: «після 14-го року дуже багато людей отримали ново поживу для роздумів. Багато хто вперше почав думати. Вони розплющили очі й зрозуміли, в якому світі живуть.» Ну і прикладом того як не треба робити він наводить Росію. А українцям дає пораду: «як на мене, ми забагато уваги приділяємо реформаторам. Їх є два види. Обидва тільки заважають реформам».
Зроблю припущення що і в майбутньому ми побачимо нові перевидання цієї книги. Філософія Форда охоплює майже всі сфери життя, і під виглядом боротьби за все добре проти всього поганого іноді обмежує право людини бути ідіотом.
Публікації Форда, на думку багатьох вчених, дуже вплинули на молодих нацистів Німеччині та надихали радянських юнаків та дівчат до звершень індустріалізації. Сьогодні вони надихають бізнес-тренерів та інноваторів.
Це одна із не багатьох книг про бізнес яку можна порадити прочитати широкому загалу.
«Моє життя та робота» Генрі Форда. Спробуйте. Вам сподобається.

Умберто Эко в “Имени розы” ставил перед нами тот же вопрос что и Нил Стивенсон в “Криптономиконе”. Когда тебе нужно сделать выбор, который может изменить судьбу миллионов людей, и оба ответа, похоже, неправильные, то что делать?
Открыть свободный доступ к книге, прочтение которой может привести к религиозным войнам и гибели тысяч или скрыть ее от человеческих глаз, тем самым похоронив один из лучших текстов созданных за всю историю человечества?
Спасти сотни тысяч людей и потенциально погубить миллионы?
Как оно, отправлять на смерть ради того чтобы враг не догадался что ты догадался?
В интернете как то ходила легенда про штабные учения адмиралов против искусственного интеллекта (ИИ). По сюжету армада кораблей под управлением ИИ должна захватит некий объект, но начальные параметры заданы так, что корабли с десантом не успевают во время. Так вот ИИ начал бой с уничтожения собственного корабля. Учения были продолжены не смотря на очевидный сбой программы. В результате компьютер выиграл.
Анализируя логи битвы, и пытаясь понять зачем ИИ потопил свой корабль, оказалось что он был медленнее остальных и задерживал армаду. А оставить его одно в море – потенциально отдать противнику. ИИ не раздумывая пожертвовал кораблем и экипажем для достижения своей цели. И если бы для победы было необходимо, он бы пожертвовал 99,9% своих войск.
Человеку такое решение принимать труднее. Значит ли это что последнюю битву с Матрицей/Скайнетом мы проиграли ещё до ее начала? Не знаю.
В “Криптономиконе” вы не найдете очередную вариацию нашего гипотетического будущего. Автор старался приготовить умбертоэковщину в лучшем смысле этого слова. Но у него не совсем получилось. Где проходит грань между ремесленником и творцом, мне не ведомо. Чем шедевр отличается от хорошой работы тоже не скажу. Но перед нами, как по мне очередной хороший роман.

Читать иль не читать?
Один лишь только раз и уже крадется близорукость с улыбкой хищной.
Конъюнктивит, ячмень и катаракта, заплеванный пол, больница, от шприца гематома и могила…
На ней та молодая блондинка-библиотекарь с букетом маргариток, а под ней тот фраер, что так любил читать!

Когда-то Боб Бимон совершил прыжок в длину на 8,90 м в финале Олимпиады 1968 года в Мехико. Боб закончил заниматься спортом поняв что уже никогда не сможет повторить свой результат и 23 года он оставался не превзойденным. А вот Сергей Бубка пригнув с шестом 5.94 м. в далеком 1984 году решил что может больше, и десять лет подряд устанавливал рекорды, поднимая планку до 6,14.
Джером Сэлинджер написав роман «Над пропастью во ржи» наверное понял что не сможет уже создать ничего подобного наложил запрет на переиздание ранних сочинений и ушел в затворники. Благо гонорары позволяли с 1965-го и до смерти в 2010 ничего не делать, занимаясь «духовными практиками». Умберто Эко издав «Имя розы» в 1980 году получил всемирную славу и признание не только своих научных работ, но и стал первым постмодернистским романистом. Через 8 лет он издает «Маятник Фуко» который поднимает планку криптоистории на новую высоту.

Александр Сергеевич Подервянский, более известный как Лесь Подерв’янський («Подя») стал одним из самых цитируемых украинских драматургов при жизни. Он мог уже ничего не писать и ставить свои пьесы собирая полные залы почитателей таланта.
Но последовав примеру Эко он решил написать роман, который не ответит, а скорее сформулирует вопросы которые волнуют «Митця».

«Таинственный Амбал» – сюжетно повторяет тот же «Маятник Фуко». Главный герой Эко предавался весь роман раздумьям и воспоминаниям, а потом посетивши Париж отправился на дачу. Герои Леся весь роман будут употреблять спиртные напитки в питейных заведениях Киева, навестят кабак во Франции и соберутся в парке Киевского национального университета чтобы попить портвейн. Но сюжет вторичен. Поиски Амбала будут вестись в Африке и на Востоке. Красоту мы будем постигать в Европе, пытаясь понять магию испанской корриды во Франции.
Понять суть научного амбаловедения нам помогут такие эксперты как А. Гитлер и А. Шварценеггер. Мастером дзен выступит молодой медведь гризли из киевского зоопарка. Рецепция личности Амбала будет раскрываться в письмах мастера дзен мастеру фехтования.

Joseph Heller – Catch-22

«Я в крові буду топити усі спроби посягнути на гуманізм!»
Шоу долгоносиков

Как известно, бравый солдат Швейк, после того как медицинская комиссия признала его идиотом, ушел с военной службы и теперь промышлял продажей собак, безобразных ублюдков, которым он сочинял фальшивые родословные. Но дело его живет, и вот спустя двадцать лет медицинская комиссия оказалась в трудном положении. Полными идиотами необходимо было признать весь личный состав бомбардировочного полка ВВС США расквартированного на островке Пианоза в Тирренском море (Италия).

Наш главный герой – капитан Джон Йоссариан начинает подозревать что все, кто его окружает на авиабазе – психи. А еще он обращает внимание на то, что когда он вылетает на своем бомбардировщике B-25 на задание, немцы пытаются его убить, стреляя по самолету из зенитных орудий. И не надо думать, что противник не собирался убить именно Йоссариана, расстреливая все американские самолеты, стреляют то и в него!

Итак, похоже, наш герой не совсем психически здоров, а полковой доктор Дейника – приятель Йоссариана. Так почему же он не отстранит своего друга от полетов? Ведь, наверное, существует правило, согласно которому доктора обязаны отстранять от полетов любого психически ненормального. Оказалось что такое правило действительно есть, и доктор просто обязан отстранить Йоссариана и заодно всех остальных летчиков в эскадрилье от полетов, поскольку считает их всех сумасшедшими. Вот только, Йоссариан (как и любой другой летчик) должен сам об этом попросить доктора. Но как только он это сделает, в дело вступит “Уловка-22” (в некоторых переводах “Поправка-22”), которая гласит: “Всякий, кто пытается уклониться от выполнения боевого долга, не является подлинно сумасшедшим”.

Вдобавок доктор – зомби. Нет, вы не подумайте ничего такого. Просто ради надбавки «за боевые вылеты», Дейника просил пилотов включать его в списки экипажей. И когда один из самолетов, в котором «летал» доктор не вернулся, то доктор формально для армии и страны умер. Ему перестали платить жалование и сняли довольствия в столовой. А то что он на самом деле жив – надо еще доказать. Командованию то виднее кто жив а кто нет, вдобавок на родине его уже похоронили как героя.

Единственным психически нормальным среди окружения Йоссариана был его пилот Макуотт. Йоссариан считал его самым ненормальным летчиком во всей эскадрилье, потому что Макуотт был полностью в своем уме и тем не менее охотно участвовал в военных действиях. Что снова ставило вопрос о его вменяемости.

Вам кажется, что 42 главы (нет, 42 – это не ответ на вопрос) вместе с сумасшедшими – это скучно? Ничуть. Ведь возможно нас тоже окружают психически нездоровые люди, просто мирное время не дает им реализовать свой скрытый потенциал.
«Уловка-22» – сатира, но в оуреловском стиле, где юмор с примесью цинизма переходит в абсурд. Но где тот конец которым заканчивается начало?

William Shakespeare – Much Ado About Nothing

Да, тот, кто написал этот Театр, явно умел пользоваться магией. Даже я верю происходящему на сцене, хотя знаю, что все это неправда.
Эсмеральда Ветровоск

Был ли Евклид величайшим математиком античного мира? Не знаю. Но именно его «Начала» обобщили итоги трёхсотлетнего развития греческой математики, сделав его отцом геометрии, которая в школах и до сегодня основывается на его пяти постулатах.
Является ли Шекспир величайшим английским писателем и драматургом? При жизни он не считался великим драматургом, но именно его работы переведены на все основные языки. Как известно “наш Шекспир богаче, чем тот, которого читали его современники”.

Так за что мы любим драмы Шекспира? Опустим вопрос о том, как малообразованный актер мог быть автором приписываемых ему произведений. Хотя, если быть до конца последовательным, наверное, Шекспира любят не все, и Лев Николаевич тому пример: «Помню то удивленье, которое я испытал при первом чтении Шекспира. Я ожидал получить большое эстетическое наслаждение. Но, прочтя одно за другим считающиеся лучшими его произведения… я не только не испытал наслаждения, но почувствовал неотразимое отвращение, скуку и недоумение о том, я ли безумен, находя ничтожными и прямо дурными произведения, которые считаются верхом совершенства всем образованным миром, или безумно то значение, которое приписывается этим образованным миром произведениям Шекспира» (статья “О Шекспире и о драме” написана в 1903 г.)
И как не согласиться с Умберто Эко, считавшим что по своим литературным качествам «Гамлет» не является шедевром — он стал шедевром потому, что не поддается нашим интерпретациям. Иногда достаточно произнести несколько бессмысленных слов, чтобы войти в историю.

Наверное, Шекспир – великий плагиатор, и ценен именно тем, что обобщил практически все популярные сюжеты (только для трех пьес не найдены источники, откуда он мог позаимствовать фабулу). Хотя, конечно, драматург нередко перерабатывал произведения, под которыми ставил свое имя.

* * *
Леонато: Сколько же дворян потеряли вы в этом сражении?
Гонец: Очень немного; а из знатных – никого.
Леонато: Победа – двойная, когда победители возвращаются без потерь.
Шекспир об отношении знати к простым дворянам
* * *

Craft, Kinuko Y – “Much Ado About Nothing”

Итак, третьего дня в гости к наместнику сицилийского горда Мессина, достопочтенному графу Леонато прибывает благородный арагонский принц Дон Педро с двумя знатными юношами: падуанецем Бенедиктом и флорентинцем Клавдио.
На пиру в честь встречи Клавдио знакомиться с дочерью Леонато (по крайней мере ее мать говорила что она его дочь) – прекрасной Геро. И влюбляется в нее с первого взгляда, а девушка, наслушавшись о подвигах юноши, отвечает ему взаимностью. Но кто откроет свои чувства первым?
Там бы и остались молодые люди одинокими в этом году, но благородный дон Педро решил взять инициативу в свои руки. На карнавале в маске, он признается в любви Геро, а на претензии Клавдио в ответ утверждает, что сделал это от его имени, и согласие он получил только потому, что девушка не знала с кем она на самом деле. Так что после всего что было, Клавдио как честный и благородный молодой человек просто обязан жениться на Геро, и свадьбу можно отгулять в ближайшие выходные.
Но благородному дону Педро одной Геры мало, и он считает своим долгом осчастливить узами брака прекрасную Беатриче, племянницу Леонато. А заодно и женоненавистнику Бенедикту полезно будет узнать на практике что такое узы брака.
Все были бы счастливы, если бы не побочный брат благородного Педро – откровенный негодяй дон Хуан, который замыслил ради развлечения оклеветать невинную Геро, заявившись к ее спальне ночью.
Комедия могла бы стать трагедией, но покой знатных, благородных и умных дворян охраняют самые тупые полицейские в мире – пристав Кизил и его помощник Булава. Будем надеяться, что у дона Хуана ничего не получится, ведь как известно любое коварство пасует перед беспросветной тупостью.