Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Ось тут два з лишком листа німецького тексту, – як на мене, дурного шарлатанства: одним словом, розглядається, чи людина жінка чи не людина? Ну і, зрозуміло, урочисто доводиться, що людина… По-перше, я в орфографії нікчема, а по-друге, в німецькій іноді просто швах, так що все більше від себе складаю і тільки тим і втішаюся, що від цього ще краще виходить… «Злочин і кара» Ф. Достоєвський

Екранізація будь-якого відомого тексту має свої переваги та застереження. Особливо коли режисери беруться до візуалізацію шедевру. Так сталося, що Анджей Сапковський створив чи не найкраще фентезі, за всю історію жанру. Його тексти мають мільйонам поціновувачів. Не менш популярна, а на думку деяких оглядачів навіть більш відома, серія комп’ютерних ігор The Witcher польської компанії «CD Projekt RED». Третя частина Wild Hunt створила майже канонічній візуальний супровід для серії романів.
Екранізація «Відьмака» від Netflix міг стати другою «Грою престолів», а Ґеральт із Рівії посісти місце серед супер-героїв, або телесеріал могла спіткати доля «Зінакшеного вуглецю» (Altered Carbon). Дивитися можна, але захвату не викликає.
Хоча, можливо жоден з цих варіантів не мав місця і серіал сподобався тим, хто не вбивав монстрів кохаючи дівчат в комп’ютерній грі. Схоже що сценаристи не стали витрачати час на вивчення світу Сапковського, а одразу перейшли до зйомок «за мотивами».

Відьмани, інакше відьмаки – таємнича і елітарна каста жерців-воїтелів, ймовірно відгалуження друїдів. Наділені у народній уяві магічними чи надлюдськими здібностями, займались боротьбою проти злих духів, потвор і всіляких темних сил. Насправді, майстерно володіючи зброєю, використовувались володарями Півночі у міжплемінній боротьбі, яка між ними точились. У бою вони впадали у транс, викликаний, як вважається, самонавіюванням чи одурманюючими засобами, бились зі сліпою енергією, у цей час цілком невразливі до болю і навіть серйозних ран, що викликало чутки про їх надприродну силу. Теорія, згідно якої вони мали бути продуктами мутації чи генної інженерії, не знайшла підтвердження. Вони є героями численних переказів…
Encyclopaedia Maxima Mundi, том XV

Зроблю припущення, що коли Netflix готували серіал, то розраховували на те, що їх глядач не читав книги з оригінальною історією. Ця передумова розв’язувала руки режисерам і продюсерам під час кастингу.
В результаті ми частково отримали персонажів які взагалі не мають жодного відношення до авторського задуму.
І якщо до Генрі Кавілл в ролі Ґеральта, Джоу Беті – Любистока та Фреї Аллан в ролі Цірілли питань не виникає, то вибір інших акторів викликає дуже багато об’єктивних зауважень.
Свого часу Жан-Жака Анно в «Ім’я троянди» екранізуючи однойменний роман Умберто Еко змінив фінал історії, і врятував дівчину від аутодафе. Глядач отримав хоч якусь надію на хепі-енд, а не лише питання без відповідей. Але навішо змінювати авторськи задум в екранізації пригод, де головний герой майже завжди перемагає? З одного боку світ Сапковского – величезний. В нього є расова, культурна, географічна, політична та соціальна різноманітність і персонажі для опису будь-якої риси характеру. Але нам вводять нових, не канонічних, героїв з незрозумілою мотивацією. Схоже сценаристи серіалу намагаються розповісти історію яка налічує сім томів, в кожному з яких матеріалів на сезон зйомок за допомогою серій флеш-беків. Але замість пояснити, ще більш заплутують глядачів.

Ельфам притаманний дуже світлий, прямо-таки білий колір шкіри. Ельф не загоряє, навіть якщо цілими місяцями буде перебувати на сонці. Що до кольору волосся і очей, то існує два типи ельфів: світлі блондини з блідо-блакитними очима і брюнети (навіть чорняві) з отруйно-зеленими очима. – Анджей Сапковський

А ще, у глядачів цілком закономірно повстає питання: гротескне diversity в серіалі – це своєрідний жарт режисерів, які хочуть висміяти мрію білого актора грати роль Мартіна Лютера Кінга, чи все ж таки небажання читати першоджерела.
Вважаю це питання так і залишиться без відповіді до другого сезону.