Два Папы / The Two Popes

“Говорять, що святий Франциск, коли Господь наказав йому відновити церкву, узявся за цеглу та шпатлівку”.
Ця біографічна драма (заснована на реальних подіях) від стріммінгу Netflix 2019 року, зрежисована Фернанду Мейреллішем, може здатись трохи повільною і довгою, але цінителі абсолютно точно відзначать її тонкий гумор, іронічність і глибину, коли у натяках та підказках приховано багато сенсів та філософських роздумів. Споглядати, а особливо слухати і переживати цей кінофільм – справжнє задоволення для мене (мій особистий, суб’єктивний рейтинг цій стрічці 9 з 10).

“Два Папи” – це надзвичайно сентиментальна історія зустрічі двох старих, але сильних людей у 2012 році: дійсного на той час Папи Бенедикта XVI (роль виконує Ентоні Гопкінс) та його наступника, кардинала Хорхе Маріо Бергольйо, у майбутньому Папи Франциска (Джонатан Прайс). Основна дія відбувається протягом двох днів. І протягом цього часу ми дізнаємось про план Бенедикта XVI зректися папського престолу.

У стрічці очільник католицької церки розкривається як звичайна людина: стара, стомлена, хвора, яка любить серіал “Рекс” і може зіграти шансоньєтку з репертуару австрійського кабаре на своєму фортепіано, але при цьому надзвичайно самотня. Папа – не безгрішний поводир християнської пастви, як і Ісус згадується у якості людини, а не Бога. Надзвичайно сміливий крок для такої теми.

Провідний конфлікт у фільмі – це відображення основного протистояння у католицькій церкві останніх десятиліть (а можливо, і століть) – зустрічі старого і нового, статичності і руху, консерватизму і новаторства, гордині і відкритості.

Я дійсно все життя захоплююсь постатю Папи Римського і завжди з увагою та цікавістю знайомлюсь з усіма новинами, пов’язаними з ним. І стрічка показує велику кількість подробиць та акцентів про життя понтифіка. Раджу вам дізнатись, наприклад, чому ж, на думку Папи Бенедикта XVI, німецькі жарти не бувають смішними. ))))

Рекомендую також звернути увагу на цікаві прийоми роботи з камерою та монтажем звуку. Ці деталі сприяють розумінню сюжету.

Фільм закінчується цитатою з проповіді Франциска щодо кризи духовності у сучасному світі та проблеми біженців, яка неймовірним чином перекликається з моїм вчорашнім постом-зверненням на тему байдужості. Процитую фільм нижче: “Ми спостерігаємо глобалізацію байдужості. Культура конфлікту змушує нас думати винятково про себе самих. Ми живемо усередині мильних бульбашок. Вони усім хороші, але недовговічні. Ми звикли бачити, як страждають інші. “Мене це не стосується”. Ніхто в нашому світі не відчуває особистої відповідальності. Хто відповідальний за пролиту кров наших братів та сестер? … “Я тут ні до чого. Винен хтось інший. Але точно не я”. Та якщо ніхто не винен, це значить, що винуваті всі”.

Тож повторно закликаю вас не бути байдужими. А також бажаю переглядати багато цікавого та якісного кіно у новому році!

Dmytro Davydenko

Парадокс гендерного равенства

Исследования показали, что в Финляндии, Норвегии и Швеции меньше женщин получили высшее образование в областях науки, технологии, инженерии и математики, чем в Албании или в Алжире — преимущественно мусульманских странах. Этот эффект называется парадоксом гендерного равенства.
Даже не знаю что тут сказать. Истинная свобода выбора – это когда женщина может сделать выбор в том числе и быть домохозяйкой.

Ведьмак: умбертоэковщина Сапковского

Продолжаю встречать в социальных сетях посты на тему: “какая разница что Мерлин Монро в байопике сыграла одноглазая эфиопка, оцениваете актерскую игру!”.
Итак, умбертоэковщина Сапковского.
В романе “Маятник Фуко” Эко назвал издательство “Мануций”. Книга вышла в 1988-м, Википедии не было. Многие понимали что это тонкая шутка, но было не ясно о чем.
В мире ведьмака есть белая раса, помешанная на чистоте крови. Любая примесь – и ты никогда не будешь кем-то. Только чистокровный представитель. И трофейная красотка сперва предлагается фюреру, ибо у него самая чистая кровь. Один рейх и все такое.
А в кино расисты – черные.
Это тонко или тупо.
Но как мы знаем Бритва Хэнлона рекомендует не искать скрытые смыслы. Создатели сериала от Netflix предположительно книг не читали.

Трудности перевода

Терри Пратчетт. Опочтарение. Русский текст:
— Нет был! Он завернул в капюшон руку! Ну-ка, где сказано, что так нельзя делать! — кричал Грош — Я же говорил вам! Он Избранный, которого мы ждем!
Оригинал:
— ‘Yes he did! He wrapped it round his hand! Tell me where it says he can’t do that!’ screamed Groat. ‘I told you! He’s the One we’ve been waiting for!’
Обратите внимание на перевод “The One” как “Избранный”. Переводчик предположил что Пратчетт намекает на «Матрицу».
– Морфеус верит, что он – Избранный.
– Morpheus believes he is the One.
Но правды мы никогда уже не узнаем.
P.S. Первая проблема с которой столкнулся переводчик Терри Пратчетта на украинский было перевести слово “sex”. Оно имеет два значения, пол и секс. Какое именно имел автор переводчик не знает, поэтому честно указал это в примечании. Считаю что это единственное правильное решение.

Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі / Dirk Gently’s Holistic Detective Agency

Холістичне детективне агентство Дірка ДжентліНе прагнучи зайвий раз наголошувати на важливості імені на обкладинці при виборі книжки чи фрази «від творців…» на постері фільму, хочу звернути увагу на роль цього імені у спробах змусити себе додивитися почате.
Для мене іменитий автор – це передусім привід дати ще один шанс, якщо текст «не пішов».
У кіно багато продюсерів, знаючи цю особливість глядачів, часто намагаються врятувати відверто поганий фільм хорошим (у чому я вже сумніваюся) актором. Наприклад, старий Арні, змінивши кілограми м’язів на таку саму кількість гриму, намагається всоте продати нам «Термінатора». Нікому вже не цікаво, але начебто подивитися треба. От і якщо сестри Вачовські знову надумають стати братами й зняти «Матрицю 4», багатьом уже на етапі створення буде зрозуміло, що в цій норі кролика немає, а дивитися однаково намагатимемося. (На жаль, тут ми помилилися: «Матрицю 4» таки зняла одна із сестер, а фільм виявився жахливішим, ніж ми могли уявити, але, припускаємо, не через те, що його знімала сестра.)
Спонукало мене почати дивитися (а зрештою й додивитися) серіал про холістичного детектива прізвище Адамса. І хоча всі відповіді вже були дані 42 рази в його попередніх творах, саме його детективна серія мені в паперовому вигляді не траплялася, тож вирішив одразу познайомитися з Джентлі на екрані.
Відразу зауважу: участь у проєкті Елайджі Вуда не викликала в мене жодної реакції, до його акторської гри ставлюся спокійно, хоча серед усієї плеяди лицедіїв, які намагаються вийти з амплуа актора однієї ролі, постаючи в різних іпостасях, саме в цьому проєкті не побачив у нього жодної емоції, якої він уже не показав у ролі гобіта.
Що ж до Адамса, він, безумовно, великий. Хоча, на відміну від Пратчетта, як на мене, не зміг утримати планку, підняту «Автостопом», усе ж створював тексти на порядок сильніші за твори сучасників.
Дірк Джентлі та ТоддУ жанрі детективу сьогодні складно скоїти злочин якось оригінально. За сотню років читачеві запропонували стільки варіантів історій, що психічний стан авторів, які їх вигадали, починає викликати запитання.
Та віддамо належне Адамсу: він не намагається здаватися оригінальним, коли можна просто бути абсурдним, наприклад знищивши все населення Землі на початку книжки, так, апріорі.
Детектив вимагає поваги до канонів жанру, тому з англійською педантичністю нам покажуть тіло й натякнуть на дивне знаряддя вбивства, додадуть часових петель і злих геніїв.
Але світ Адамса не був би світом Адамса, якби одним із головних запитань у читача не стало: хто його дилер і що він вживає?
Що це за галюцинації і взагалі, хто найняв цього божевільного детектива? Невже вони знайшли в щоденниках Льюїса Керролла вказівки, де розташована та грибна галявина?
Найдивовижніше, що серіал продовжили на другий сезон і спробували нам усе пояснити. Але ми ж знаємо 😊
Окремо відзначу тонку іронію гри в політкоректність: у нас будуть і різнокольорові головні герої, і геї, і білі негідники. От тільки післясмак від формального дотримання принципу різноманіття залишається приємним.
Висновок: серіал не для всіх, але шанувальникам творчості Дуґласа Адамса настійно рекомендується.

От гитлерюгента до легенды Кубка Англии

В 1941 году Берт Траутманн был мобилизован люфтваффе. В течение 4-х лет он служил парашютистом в немецких военно-воздушных силах, выполняя военные операции на Восточном фронте. Он был награждён пятью медалями, включая Железный крест 1 степени. Оказавшись в советском плену бежал оттуда и после был переведен на Западный фронт где попал в плен уже к англичанам. Был помещен в лагерь для военнопленных в Ланкашире и поселился рядом после освобождения в 1948 году, сочетая работу на ферме с игрой в местной футбольной команде Сен-Хелен. Игра Траутманна была замечена, и в октябре 1949 года он подписал контракт с клубом «Манчестер Сити».
Траутманн играл в профессиональный футбол в качестве вратаря Манчестер Сити с 1949 по 1964 год. Это вызвало волну негодования среди фанов.
Владельцы абонементов угрожали бойкотом и бомбардировали клуб протестными письмами. 40000 человек вышли на улицы Манчестера и с демонстрациями против подписания контракта, держа плакаты, “Долой немца!”.
Несмотря на шквал негодования, контракт был подписан и со временем Траутманн завоевал признание поклонников .
Получивший в 1956 году от АФЖ титул футболиста года, за свою игру в финале кубка Англии получив тяжелую травму в результате столкновения с игроком «Бирмингем Сити» Петером Мерфи за 15 минут до конца, доиграл, отстояв победный счёт 3:1. Три дня спустя рентген показал перелом шеи. Берт играл за «Сити» до 1964 года, проведя за клуб 545 матчей.
В 2004 году футболист стал офицером ордена Британской империи за сближение отношений между Германией и Англией.
Скончался 19 июля 2013 года в своём доме в Испании в возрасте 89 лет.

Я принимаю эту роль

Один правитель просил себе диктаторские полномочия. Угадайте его по выступлению по приходу к власти:
“…Практика беспринципных менял получила осуждение народа и была отвергнута в сердцах и умах людей… Однако восстановление требует не только этических изменений, нация требует действий и действий сейчас… … Но может случиться так, что беспрецедентный запрос и потребность в незамедлительных действиях могут потребовать временного отхода от нормального баланса и публичных процедур…
Я попрошу… единственный оставшийся инструмент – дать исполнительной власти широчайшие полномочия для ведения войны с кризисом, а также наделить меня властью, которая была бы мне предоставлена, если бы нас захватил противник…
Народ… не потерпел поражение. В своей потребности, они дали мне мандат на прямые и энергичные действия. Они требуют, чтобы им дали направление и дисциплину. Они сделали меня инструментом своих желаний. И в качестве подарка я принимаю эту роль”.
Назовите страну или правителя.

Mapo Bridge

Река Хан протекает через Сеул, где ее пересекает мост Мапо. Хотя мост был построен с целью служить в качестве транзитной артерии, его также используют и те, кто ищет место для суицида. В сентябре 2012 года власти инициировали проект «Мост жизни» в сотрудничестве с Samsung Life Insurance и рекламной компанией Cheil Worldwide. В рамках проекта на поручнях с перерывами вдоль мостика были написаны обнадеживающие сообщения, такие как «Вы хорошо поели?» и «Давайте идти вместе», якобы создавая впечатление разговора с заинтересованным другом. К сожалению, кампания государственной службы, направленная на то, чтобы обратить вспять трагическую тенденцию, имела противоположный эффект: число самоубийств на мосту Мапо увеличилось более чем в шесть раз с момента ее начала. Не смотря на увиличение смертей, этот пример приводится как успешная компания, ведь “о мосте Мапо было написано 11 000 постов в соцсетях, 92 % которых были положительными”. Похоже задача была не спасать жизни, а собираться лайки, пишут в учебнике Социальная реклама как инструмент решения социальных проблем. Опыт Республики Корея.

1 … 26 27 28 29 30 … 52