Institute of Slowly and Painfully Working Out the Surprisingly Obvious
Антрополог Джеффри Горер говорил: “Я за один взгляд безошибочно определяю русского…” с которым делали или не делали этого. Поэтому русские ещё со средневековья стремились к “всемудрому и всезнающему лидеру”.
Итак что делают с русскими такого, что они потом любят “сильного лидера”?
Аполлон-16
Во время полета на Луну американцы взяли с собой настоящее оружие. И даже использовали по его прямому назначению. Вы конечно догадались для чего?
Terry Pratchett — Equal rites
Аркканцлер был не из тех людей, кто получает удовольствие, обращаясь с женщинами бесцеремонно и грубо. Другими словами, он обращался бесцеремонно и грубо абсолютно со всеми, независимо от их пола, соблюдая, таким образом, равенство.
Терри Пратчетт, “Мрачный Жнец”
У 80-х роках минулого сторіччя деякі люди вважали, коли прибічників ідеї рівноправ’я чоловіків і жінок забезпечити не тільки фактичною рівністю, але і зафіксувати юридично ці самі «рівні права» то вони заспокоються. Террі Пратчетт навіть написав книжку «Право на чари» яка в оригіналі називається Equal rites — «рівні обряди», мабуть апелюючи до Equal rights — «рівні права».
Нажаль, виявилось що борці за права жінок роблять це не за для того щоб жінки отримали такі ж права як і чоловіки, а скоріше заради самого процесу війни. Гарантувати їм все нові і нові права, це як намагатися задовольнити апетити Гітлера віддавши йому Чехію. До цієї теми Пратчетт більше ніколи не повернеться, хоча ідеї толерантності і рівності всіх будуть звучати і в наступних книгах. Після цього роману Террі напише ще понад 40 книжок циклу «Дискосвіт», але головну героїню – Ескарину Сміт ми побачимо епізодично лише один раз. В останніх книжках автор прийде до думки, що єдиною можливістю забезпечити права всіх в тому числі меншин є диктатура. Розумний диктатор – єдиний вихід, адже сама ідея демократії слухати більшість, вже не передбачає виконувати вимоги меншості.
В романі саме жінки фактично керують Світом. Вони говорять чоловікам що робити, як і коли. І не важливо, дія відбувається в патріархальному селі Міцні горішки, шинку чи баржі. Без порад жінок – чоловіки немічні. Чоловіки навіть думки не мають обмежувати жінок в будь чому, а особливо в праві керувати і приймати рішення. Але існує традиційний розподіл праці між чоловіками і жінками. Ніхто не вважає що робота по господарству легше ніж робота на кузні. Споконвіку дорослі і діти грали певній ролі. І якщо дівчина хоче грати «чоловічу» роль то людей це не стільки ображає, як дивує. Навіщо?
Раніше в «Дискосвіті» вважалось що чоловіки практикують магію побудовану на чарах та заклинаннях зібраних в старовинних інкунабулах. Чоловіків що пізнали магію називають чарівниками. Жінки ж практикують “природну” магію, використовуючи зілля, заговори та здоровий глузд. Таких жінок називають відьмами. Але якщо дівчинка хоче бути саме чарівником, а не відьмою що тоді робити? Єдине місце в Світі, де можна стати справжнім чарівником та отримати відповідну освіту – Незримий університет. І коли туди, вперше за сотні років, намагається поступити дівчина, то незважаючи ні на які звичаї та канони їй пропонують здати своєрідний іспит – показати що вона вміє.
Свобода вибору, навіть примарна, іноді вартує того що б випробувати вдачу. І коли все проти вас, і ваші шанси на перемогу один на мільйон – не хвилюйтеся, в дев’яти випадках із десяти у вас все вийде.
My Life & Work by Henry Ford in collaboration with Samuel Crowther
А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!
Екклезіяст 12:12
Ви колись задумувалися які автори і тексти будуть відомі і за тисячу років, а кого ми забудемо одразу після прочитання? Це покаже тільки час. «Земля занепадає, діти не слухаються батьків, кожен хоче написати книгу». Погодьтеся дуже актуально. Це вислів анонімного автора з’явився на початку двохтисячних в Інтернеті з підписом “Птохотеп, перша половина третього тисячоліття до нашої ери”. Але за двадцять років він вже і сам став класичним. Є люди які вміють написати так, що їх думки здаються актуальними завжди. Ви не знайдете перевидань текстів більшості нобелівських лауреатів з літератури. Вони не цікаві сьогодні. Давньогрецький мислитель і засновник філософської школи імені самого себе Платон вивчається і сьогодні. Хоча на думку деяких експертів його ідеї безглуздо-утопічні, та і за життя у нього було достатньо критиків. Але треба віддати належне, його тексти цікавлять і в 21-му сторіччі.
В книзі «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі події розгортаються в далекому майбутньому, люди живуть в суспільстві споживання, яке відраховує нове літочислення з винаходу нашого сьогоднішнього героя – людини, яка є засновником культу споживання. Офіційна релігія світу Гакслі – погляди цього чоловіка, викладенні в книзі, про яку ми зараз поговоримо.
Нове сторіччя. Жінки вимагають збільшення своїх прав. Феміністки на кожному кроці. Мода на електромобілі захоплює світ, а нові технології обіцяють залишити без роботи тисячі людей. Світ змінився. У гаражах створюються все нові стартапи, а ЗМІ постійно говорять про Теслу. Так, на дворі початок 20 сторіччя. І ось 1922 року Форд видає автобіографію де пояснює своє бачення цього мінливого світу.
Минуло майже 100 років з моменту першого виходу цієї книги в Світ. Доречі, в Радянському Союзі її надрукували одразу після США. Сьогодні виходять нові і нові перевидання. Фото Генрі Форда було на столі Гітлера в мюнхенській резиденції. Він єдиний американець якого майбутній лідер Третього Рейху згадує як «велику людину» яка «все ще зберігає повну незалежність» від таємного світового уряду. На знак взаємоповаги американський бізнесмен надавав дуже серйозну фінансову підтримку партії Адольфа Алоїсовича.
Що ж це за книга? Це книга про майбутнє, про світ, що змінюється, і місце людини в ньому. Сьогодні ми з недовірою дивимося на роботів і штучний інтелект, машина все частіше замінює людину.
Сто років тому люди з острахом сприймали автоматизовані механізми. Конвеєр все більше автоматизував працю. За якими професіями майбутнє? Відповіді Форда не втратили актуальність. Процитую: «після 14-го року дуже багато людей отримали ново поживу для роздумів. Багато хто вперше почав думати. Вони розплющили очі й зрозуміли, в якому світі живуть.» Ну і прикладом того як не треба робити він наводить Росію. А українцям дає пораду: «як на мене, ми забагато уваги приділяємо реформаторам. Їх є два види. Обидва тільки заважають реформам».
Зроблю припущення що і в майбутньому ми побачимо нові перевидання цієї книги. Філософія Форда охоплює майже всі сфери життя, і під виглядом боротьби за все добре проти всього поганого іноді обмежує право людини бути ідіотом.
Публікації Форда, на думку багатьох вчених, дуже вплинули на молодих нацистів Німеччині та надихали радянських юнаків та дівчат до звершень індустріалізації. Сьогодні вони надихають бізнес-тренерів та інноваторів.
Це одна із не багатьох книг про бізнес яку можна порадити прочитати широкому загалу.
«Моє життя та робота» Генрі Форда. Спробуйте. Вам сподобається.
Приближается 2000 год, похоже Закон Мура будет работать и в XXI веке. Удивительно, разве можно было представить что когда-либо компьютерный процессор сможет работать с частотой в 1 гигагерц? Трудно поверить, правда? 1 миллиард тактов за секунду это фантастика!
Итак, раскрывая свежий номер компьютерного журнала мы читаем анонс нового процессора от компании Intel под торговой маркой Pentium 3. Сегодня нам уже доступны процессоры с частотой в 733 мегагерц. И такие анонсы выходят каждый квартал. Инженеры Intel наверное день и ночь ведут борьбу за то чтобы таки достичь мегагерц. И у них получается, смотрите сами: 650, 667, 700, а сегодня уже 733! Прогресс не остановить, и надо отдать должное мужественным людям ведь понятно что простому пользователю не нужны такие мощные компьютеры, но для Intel главное прогресс, как только у них появляется более мощный процессор и они тут же выводит его на рынок, а не берегут до лучших времен. Компания желает дать пользователям самое лучшее, последнее, инновационное. Мы знаем что они не остановится ни перед какими трудностями и каждые пол-года у нас будет новый процессор. Я знаю что будет в новом журнале – победа! Победа науки и инженерной мысли и мудрого руководства компании Intel.
Ну что это? Как это так? 6 марта 2000 года компания AMD предоставляет процессор Athlon который работает на частоте 1 гигагерц! Не может быть! Нет, всё нормально, уже 8 марта компания Intel, всего за 2 дня смогла разработать, протестировать и анонсировать процессор с частотой 1 гигагерц. Победа!
Фух, а вот и свежий анонс, наверное это было какое-то недоразумение, и вот мы уже 20 марта читаем… Еще один процессор? Молодцы в Intel, так держать! И какая же у него частота? На сколько он быстрее? Открываем новость, и … очередная инновация – процессор с частотой 866 Mhz. Только непонятно если у них уже есть процессы на 1000 MHz, почему они только сейчас смогли и запустить в производство 866? Неужели у них и раньше «на полке» был более мощный процессор, а они просто продавали старые пользуясь своим монопольным положением? Не может быть этого, Intel не такой. Просто они сразу после 800 MHz разработали 1000 MHz, а только потом смогли его замедлить до 866-ти. Они боялись дать нам слишком мощные ПК.
Этот ветеран-герой войны очень любил животных. А после войны он получил одну очень почетную должность к которой отнёсся всерьез. Поэтому, наверное, каждый европейски енот должен быть благодарен ему жизнью.
Хотя мужчины, скорее оценят другое приписываемое ему изобретение. Сам люблю им воспользователься, особенно если позволяют финансы.
Какое?
По легенде, это устройство было разработано великим ученым для жителей одного острова, чтобы научить их быть скромнее, уметь ограничивать свои потребности и желания.
А сегодня подобный принцип используется в устройстве, которое я надеюсь в 21-м веке уже у всех есть дома, и помогает нам реализовывать свои потребности с комфортом.
Назовите ученого, если не знаете устройство.
Исследователи пытались понять какие дети вырастают изобретателями и инноваторами в Соединенных Штатах, а какие нет. Учащихся в школах США изучали по различным критериям, стараясь понять кто из них в будущем станет изобретателем и инноватором.
Оказалось что чтобы стать Эйнштейном, надо с детства имееть эту характеристику.
Какую? (Зависимость на графике)
Nassim Taleb – The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable
Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
Екклезіяст 9:11
У світі існує багато літературних критиків та професіональних філологів, які знають про літературу все, окрім одного – як отримати від неї задоволення. Вони розділяють книги за жанром, тематикою і літературним напрямом. Дискутують чи цей текст – постмодернізм?
Думаю читачі іноді формують для себе власні класифікації. Наприклад, чи сподобалась книга? Чи пораджу її друзям?
В той же час багато авторів не турбуються про проблематику класифікацій їхніх книжок. Головне – щоб читачу сподобався результат їхньої праці. Так один італійський письменник зібрав свої наукові статті і видав під загальною назвою. Цю книжку прочитало більше людей, ніж результати робіт деяких академій наук.
Коли до одного відомого англійця звернулися з проханням написати книгу про його світобачення, він порадив видавництву видати в одній книзі свої газетні публікації за останні десять років. Майже в кожній країні, де виходив переклад цієї книги, вона ставала бестселером і продавалась мільйонними накладами. Вітчизняні видавці чекали понад десять років, щоб змінивши назву та обкладинку таки видати цю книгу. Тираж в три тисячі примірників розпродають і досі.
Нассім Талеб написав книгу, яку можна віднести до епістемології або філософії. Мабуть, це не суто класичний науковий текст, але проблематика, що була піднята автором, призвела до формування наукової теорії названої на честь книги. Лондонська Таймс назвала її однією з 12 найвпливовіших книг з часів Другої Світової війни. За 4 роки з моменту першої публікації було продано понад 3 мільйони примірників. На сьогодні існують переклади 32 мовами світу.
До речі про науку. Наприклад, граматику – як систему мови. Талеб в своїй книзі говорить що її винайшли люди, в яких нема більш цікавого заняття ніж намагатися сформулювати обмеження для живої мови. Ця книга про обмеженість і безмежність.
До відкриття Австралії у Старому Світі вважали що всі лебеді білі. Тисячолітній досвід спостережень за цими чудовими птахами це підтверджував. Чи можна було припустити вченому орнітологу, що лебеді бувають чорні, якщо за 1000 років вони не бачили жодного? Можливо, природа не допускає появу таких птахів? І уявіть собі їхнє здивування, коли з Австралії був привезений чорний птах!
Книга про інше. Вона показує наскільки обмеженою урок нам дає досвід і спостереження. Постає питання про цінності наших наукових теорій, якщо один-єдиний факт може зруйнувати тисячі років спостережень за мільйонами білих птахів. Але для повноти картини вченим не вистачало хоча б одного чорного.
Ця книжка про те, що ми сліпі, коли йдеться про випадковість, особливо про масштабну. Автор йде далі і каже, що читаючи газети та дивлячись телебачення – ми ще гірше розуміємо події, що відбувається у Світі.
Якщо аналітики не здатні передбачити аномалії, як вони можуть прогнозувати подальший хід історії? Наші прогностичні помилки в політиці чи економіці настільки великі, що переглядаючи історію прогнозів виникає питання – навіщо взагалі ми слухаємо цих людей? На думку Талеба, люди занадто зосереджуються на відомому. Ми схильні копирсатися в дрібницях, замість того щоб розглядати загальну картину.
Ми не вчимося, що ми не вчимося. Ми не вчимо правила, а лише запам’ятовуємо факти.
Є твердження – хто не знає минулого, той не має майбутнього. Але французи добре вивчили історію і збудували лінію укріплень – “Лінію Мажино”. Це їм не допомогло. Гітлер просто обійшов їх.
У своїй книзі автор висуває твердження, що уявлення багатьох людей про світ хибні. Світом керує не об’єктивний історичний процес, як нам переконливо доводили в школі, а крайнощі, невідоме й малоймовірне. І незважаючи на подальший прогрес, появу суперкомп’ютерів, штучного інтелекту і аналітиків, які отримують за свої поради мільйони, – майбутнє ставатиме все менш передбачуваним, тоді як людська природа і соціальні науки ніби змовилися приховати цю обставину.
А якщо ви з цим не згодні, то на думку автора, ми здебільшого вчимося у тих з ким не погоджуємось. Тому нас не будуть переконувати фактами, що підтверджують думку автора. Скоріше зруйнують наші ілюзії та уявлення. До речі, друга частина книги побудована на лекціях, що Талеб читав у університеті. На мою думку, не погано було б щоб хоча б частина науковців готувала лекції такого рівня.
Автор не переконує у своїй правоті. Він просто трохи по іншому ставить питання, що нам здаються відомими. Багато історичних картин отримають зовсім інше забарвлення.
Ця книга для людей, які хочуть і вміють думати. Навіть якщо ви повністю не погодитесь з автором, зроблю припущення, що ви будете більш детально обґрунтовувати власні прогнози на майбутнє.
P.S. Видатний фізик-теоретик Михайло Кацнельсон, на своїй сторінці у фейсбуці так прокоментував думки Талеба:
“Известная книжка Талеба про черных лебедей вызвала сильное раздражение (честно говоря, дочитать не смог), но это мои проблемы. Сейчас про черных лебедей говорят вообще все. Поскольку Талеб писал свою книгу во славу мировой науки и лично товарища Мандельброта (“все есть фрактал”), а разбирался в этой самой науке, судя по всему, не шибко, позвольте сделать некоторые пояснения о связи фракталов с черными лебедями.
Ключевая концепция здесь – это self-organized criticality (SOC). В слабо устойчивых системах (представьте себе попросту кучу песка, или, к примеру, риса) случаются обвалы (лавины). Маленькие случаются часто, большие редко. Между характерным временем ожидания лавины и ее размером есть степенная зависимость. В каждый момент времени ландшафт такой системы самоподобен, то есть, фрактален. Лавины сходят все время, но ничего при этом не меняется – кроме изменения положения конкретных песчинок. Лавина – это талебовский черный лебедь; вся фишка как раз в том, что, по большому счету, при этом ничего не происходит. Вот расхожая цитата (не помню, из кого), что в России за десять лет меняется все, а за триста – ничего – это как раз прекрасное описание SOC. На масштабе десяти лет мы говорим про перемещение конкретных песчинок, а на масштабе трехсот лет – о том, как выглядит вся куча. Правильно ли это описание применительно к России – этот вопрос к беспризорным детям, которых я в настоящий момент представляю, отношения не имеет.
А реальная новизна возникает не так. Скоро мы окончательно поймем – как, и тогда непременно всем-всем-всем расскажем.”
11.04.2018
