Сподіваюся, що за той час, що минув з моменту публікації першої частини, весільний фотограф-початківець вже встиг оволодіти навичками виготовлення основних кадрів із “Золотої добірки Майведу”, без яких його фотографічна доля – лише жалюгідне животіння серед інших, таких же пересічних і тьмяних ремісників. Якщо так, то, схоже, йому вже час підвищити свій професійний рівень і перейти на наступний щабель майстерності.
Фотографії, секретами виготовлення яких я сьогодні поділюся з моїм вдячним читачем, можливо, і не настільки поширені, як знімки з першої частини, але саме вони складають той штрих, який і відрізняє портфоліо справжнього професіонала від любителя.
Місцем, звідки було почерпнуто більшість знімків для сьогоднішньої добірки традиційно є Майвед. Основний напрямок “творчого” пошуку також залишається по суті незмінним, і в основному складається з безлічі прийомів порушення вимог здорового глузду і наплювання на основні закони сприйняття фотографічного зображення. Перед прочитанням цього тексту для найкращого розуміння використовуваних термінів і понять я дуже настійно рекомендую ознайомитися з першою частиною, яка знаходиться тут. Але досить просторікувань, почнемо!
Кадр №1 “Потилицінкінг”
Перший за порядком знімок сьогоднішньої добірки надзвичайно популярний останнім часом у фотографів, які намагаються вийти за рамки традиційної весільної фотографії. Виготовляється він напрочуд просто, перед натисканням на кнопку необхідно просто попросити молодят відвернутися. Виходить вкрай високодуховний знімок, який через невидимість облич нареченого і нареченої багатоваріантністю домислення свого настрою може посперечатися навіть з “Обрізанням”.
Але парний “Потиличкінг” простий і малоцікавий, його виготовлення доступне навіть початківцям, тож справжній майстер негайно приймає виклик, і виконує “Потиличкінг” груповий! Ось де справжнє випробування майстерності професіонала! Розставляєш групу людей, потім несподівано оббігаєш їх зі спини – клац! – і ось він, шедевр на всі часи!
А якщо раптом коли-небудь у житті молодої сім’ї станеться таке нещастя, що внаслідок пожежі або іншого стихійного лиха вони втратять усі свої весільні знімки, крім одного-єдиного – групового “Затилкінга”, то можна тільки уявити собі, з яким теплом і вдячністю вони згадають фотографа, який подарував їм цей нетлінний шедевр! А скільки емоцій через роки викликатиме цей безцінний артефакт у подружок нареченої!
– “Ой, дивись, мені здається, ось це ти!”
– “Ні, це не я, ти що?! Хіба в мене така величезна дупа?”
Хіба не в цьому полягає диво фотографії? Один-єдиний знімок пробуджує найглибші спогади, і забирає нас у далеке минуле…
Ну а цей знімок хіба не краса? Як ще, через роки, змусити подружок нареченої болісно згадувати, котра з них того дня перефарбувалася в блондинку?
Але палітра застосування “Потиликінгу” значно ширша, ніж може здатися недалекому обивателю. Цей знімок чарівно поєднується з іншими постановками “Золотої колекції” Майведа. Наприклад, з таким заслуженим кадром, як “Видалення” зі “Зміщенням”:
Також давно і заслужено користується всенародною любов’ю гібрид “Потилкування” з “Розмиттям”.
Також “Затилкінг” завжди виручить будь-якого фотографа, який потрапив на єврейське весілля. Тут перевірений часом “Потиличкінг” стає паличкою-виручалочкою, а змістивши камеру трохи вгору, можна осучаснити “Потиличкінг”, одруживши його зі “Зміщенням”. Тільки на такому знімку можна перерахувати всіх, хто одягнув кіпу.
Але все ж пальму першості забирає з собою автор, який у спробі надати “Затилкінгу” нового звучання, відбіг на півкілометра. Оплески переможцю!
Кадр №2 “Букетинг”.
Цей простий у виконанні і вкрай популярний кадр може прикрасити будь-який весільний альбом, тим паче, що для його отримання достатньо просто покласти букет нареченої на землю і сфотографувати. Наречена в цьому кадрі абсолютно ні до чого, непередбачуваністю своєї поведінки вона тут може тільки все зіпсувати. Адже в чому основна перевага “Букетингу”? Однозначно в тому, що букет ніколи не виходить на фотографії погано. У нього не буває невдалого виразу обличчя, його настроєм не потрібно керувати, його не потрібно змушувати посміхатися, сфотографувати букет може навіть повний ідіот, і більшість весільних фотографів цим безсоромно користуються, бахаючи “Букетинг” по двадцять разів за весілля. Зазвичай до банкету букетик вже встигає полежати і на землі, і на асфальті, і на тротуарній плитці, і ще він неодмінно буде зафіксований у руках нареченої.
Іноді фотограф взагалі залишає молодят і на деякий час усамітнюється з букетом у якомусь затишному містечку. Гості тихенько перешіптуються за його спиною, вони знають, що не можна шуміти, поки він виготовляє “Букетинг”.
-
-
Зимове весілля негайно спокушає фотографа виготовити “Букетинг” на снігу.
Але невтомний геній весільного фотографа не дає йому спокою, і незабаром “Букетинг” був підданий удосконаленню, в результаті народивши абсолютно новий кадр, “Букетинг і нерізкі молодята”. Офіційно прийшовши на заміну кадру “Наречена на долоньці”, що вийшов на заслужений відпочинок, цей кадр окупував портфоліо абсолютно кожного, хто взяв у руки фотоапарат з наміром підзаробити на весіллях.
Описувати процес отримання цього знімка не має сенсу, тут головне покласти пучок трояндочок на землю, а на задньому плані встановити (посадити, покласти, підкинути) щасливу пару. Фокусуватися слід на букеті. Зважаючи на невелику дистанцію фокусування, навіть власники темних бюджетних зумів і кропнутих гівнодзеркалок можуть отримати ефект гарного розмиття заднього плану, що для якісного “Букетингу з нерізкими молодятами” життєво необхідно.
Причиною такого широкого поширення цього знімка є те, що абсолютно кожна пара молодят пристрасно бажає бути зафіксованою у вигляді безформної плями.
Знову ж таки, обличчя молодят на такому знімку абсолютно не читаються, а отже, вони можуть бути наскільки завгодно натягнутими або зовсім дерев’яними, – зіпсувати кадр вони не зможуть, і в майстра однаково вийде чудова фоторобота, яка якнайкраще пасуватиме до прикраси його весільного портфоліо.
Ну і знімок-переможець! Нічого чарівнішого я й уявити собі не міг.
Кадр №3 “Діркінг”
Тут фотограф, який бажає мінімізувати свою роботу над емоціями пари через традиційне зменшення відсотка площі кадру, який вони займають, але не бажає вдаватися заради цього до вже дещо застарілого “Видалення”, намагається сфотографувати молодят крізь якусь дірку. Що це буде за дірка – неважливо. Якщо дірка є, він крізь неї зніме. Іноді для задоволення цієї потреби фотографа все весілля в повному складі довго борознить місце зйомки, поки фотограф не знайде нарешті хоч якусь дірку, крізь яку він зможе фотографувати.
У будь-якого майведівця, який поважає себе, є певний набір улюблених дірок на будь-які випадки життя. Трапляється таке, що непорядні фотографи полюють за дірками своїх колег і водять до них своїх молодят. Викриті в такій поведінці піддаються загальному осуду, а на Майведі їх відправляють у бан.
Гарний “Діркінг” не тільки прикрашає весільний альбом, а й дає змогу фотографу пишатися кількістю зусиль, докладених для пошуку відповідної дірки.
Біля деяких, особливо вдалих дірок у весільні дні утворюється черга з найпередовіших майведівців, вони терпляче чекають своєї черги виготовити знімок, який прикрасить весільний альбом молодят, і їхнє портфоліо.
Підійшовши до моменту вручення першого призу в цій номінації, я не зміг остаточно визначитися, і вирішив розділити перший приз між наступними двома дірками, кожна з яких гарна по-своєму.
Кадр №4 Собачкінг.
Загальновідомим є той факт, що природженому Майведовцю знімати молодят насправді нудно і нецікаво, інакше чим би ще можна було пояснити ту щиру радість і дитяче захоплення, з яким він під час зйомки негайно перемикається на будь-яку тварину, яка з’явилася в кадрі? Варто тільки пробігти на задньому плані якомусь песику, як, не зволікаючи ні секунди, Майведовець блискавично ловить його у фокус.
Залишаючи нареченого з нареченою недбало розмитими, але водночас із максимальною чіткістю закарбовуючи песика, фотограф прагне залишити на пам’ять нащадкам не лише обличчя молодят, а ще й важливу інформацію про тваринний світ свого часу.
Проявивши необхідну для отримання “Собачкінга” вправність, Майведовец ні секунди не сумнівається в його придатності для свого портфоліо, і в тій магічній дії, яку будь-який “Собачкінг” справляє на потенційних клієнтів.
Якщо ж у момент зйомки поблизу не виявиться собачки, то можна використовувати будь-яку іншу тварину, наприклад білочку.
Або лебедя. Ну і що що він дуже далеко? Тим паче, що якщо придивитися, то там внизу зліва ще два є.
До переваг цього знімка не можна не віднести і того, що це насправді “Діркінг”, в якому сама дірка побудована з молодят.
Звісно ж, з огляду на їхнє широке розповсюдження та повсюдну доступність, для виготовлення “Собачкінга” найчастіше використовуються найрізноманітніші кішечки.
А ось “Собачкінг”, що використовує “Діркінг”, виготовлений із кішечки. Вкрай винахідливо.
Уже досить давно намагаються виділитися в окремий підвид фотографи, які виготовляють “Собачкінг” із застосуванням сільськогосподарських тварин.
І тут теж, зрозуміло, не обійшлося без елегантних поєднань “Собачкінга” і кадрів із “Золотої добірки Майведа”. Ось наприклад чудовий симбіоз “Собачкінга” з “Обрізанням”. Песик вийшов дивно добре.
Ну і нарешті, розриваючись між цими двома знімками, що назавжди підкорили моє серце…
Я все ж зрозумів, що саме цей кадр не залишив конкурентам жодного шансу!
Хто знайде на цьому знімку нареченого з нареченою швидше ніж за п’ять секунд, той заробить пиріжок.
Кадр №5 “Модноколір”
Одного разу молодий прихильник Майведівського креативу випадково дізнається, що з моменту появи кольорової фотографії його колеги витрачали масу зусиль на те, щоб сукня нареченої на знімках залишалася білою, небо – синім, а травичка – зеленою.
З цього моменту правильний колірний баланс завжди сприймається ним як ознака відсталості та ганебний пережиток минулого. Модний фотограф приймає усвідомлене рішення ніколи більше не робити фотографій із правильним кольором. Тому що по-перше, так модніше, а по-друге тому що так простіше – раз і назавжди відпадає необхідність домагатися правильного кольору, адже для “Модноцвета” взагалі що гірший колір, то кращий. Іноді взагалі єдиною метою всієї виробленої ним постобробки стає цілеспрямоване спотворення кольорів.
Досить довгий час креативний фотограф колекціонує досвід, прийоми і плагіни. Незабаром у його арсеналі вже є безліч варіантів: бляклі кольори, вицвілі кольори, розбавлені кольори, протухлі кольори. Потім він освоює головний хіт “Модноцвета” – тонування в колір гівна. Фотограф стверджується в думці, що колір гівна універсальний, у нього можна тонувати як прогулянкову частину весілля, так і банкет. А ще в поносному колорі дуже зворушливий вигляд мають ніжні романтичні лавсторі.
Незабаром портфоліо молодого майстра складається з говенних знімків трохи більше, ніж повністю. Щедрою рукою він додає гівна на свою Майведівську сторінку і на свій персональний сайт, потім щедро обмазує гівном фотокниги, за допомогою яких він заманює молодят.
Якщо ж під час зустрічі з потенційними клієнтами наречений наважується поставити здивоване запитання “А чому це у вас все таке ммм … коричневе?”, фотограф окине його презирливим поглядом, і знехотя процідить крізь зуби: – “Ну… це ж сучасний підхід… така обробка… Або вам потрібно як за старих часів?”, – після чого клієнт, усвідомивши свою фотографічну відсталість, сором’язливо замовкає і лізе в кишеню по завдаток. Фраза про “сучасний підхід” його остаточно переконує.
Кожна наречена напередодні весілля повинна вирішити основне, головне питання: яким буде її вінчальне вбрання? Адже до цієї сукні дівчинка йде все своє свідоме життя, і в найважливіший день свого життя вона хоче виглядати справжньою принцесою, бути красивішою за всіх! Процес вибору – надзвичайно важливий і дуже хвилюючий момент. У передчутті весілля, у пошуках сукні своєї мрії, наречена пурхає магазинами на крильцях щастя.
Нарешті вінцем її зусиль стає чарівна обтисла сукня кольору “айворі” з італійським мереживом. Вона трохи дорожча, ніж вона розраховувала, але дівчина щаслива – вона має в ній просто божественний вигляд, залишилося лише витратити ще кілька днів на підбір фати необхідної довжини і такого самого кольору, потім добирають сумочку і туфельки, і нарешті образ найніжнішої нареченої на світі готовий.
А потім приходить Майведовський фотограф, і наречена отримує на руки свої фотографії, де колір “айворі” не відрізнити від кольору асфальту.
Отримавши таку “пам’ять” про весілля, дівчина спочатку втрачає дар мови, а потім довго плаче.
А той, хто після цього скаже, що саме на майведівських фотографах лежить частина провини за досить значний відсоток шлюбів, що розпадаються, той просто заздрить їхньому чудовому смаку.
Галерею шедеврів цього напряму можна було б продовжувати нескінченно, повірте, мені коштувало великих труднощів зупинитися і вибрати лише кілька класичних прикладів.
Не можна також не відзначити і того факту, що нарівні з “Видаленням”, класичною постановкою з першої частини “Посібника для початківця-фотографа”, “Модноцвіт” демонструє абсолютно унікальну здатність поєднуватися з усіма без винятку постановками з “Золотої добірки Майведа”. Наприклад, з безсмертним “Літанням”.
Або навіть із “Літанням” у комплекті з “Морганням”!
І зрозуміло, найпоширеніший хіт Майведа – “Смещение” – теж не встояв, і неодноразово з великим успіхом був виконаний у “Моднокольорі”.
-
-
-
SONY DSC
Переможця в добірці “Моднокольору” вибрати було нелегко, але витончено-землистий колір облич і обрізані (за такого-то віддалення!) ноги людей схилили шальки терезів на користь ось цього “Зсуву”.
(с) Дмитро Майстренко
