Інститут повільного і болісного з'ясування напрочуд очевидних речей

Перше знайомство з Пратчеттом

Все нижчезазначене – плід фантазії автора. Всі персонажі не випадкові, всі збіги вигадані.

– Сучасна програма навчання у вищій школі жахлива, – сказав літній професор, склавши руки на животі. – 50 відсотків матеріалу віддано на самостійне вивчення, і у студента просто не залишається часу на відпочинок і культурний розвиток! – Далебі, культурним розвитком студенти займалися просто на парах цього шановного вченого, бо говорив він дуже тихо, і його вже з другого ряду не було чути. Звичка академіка не допускати до іспиту тих, хто за семестр пропустив більше двох лекцій, підводила студентів до одвічного питання «що робити?». Тому всі тихо сиділи відведені годину двадцять і… читали.
Усвідомлення всього глибинного сенсу ремарки почесного доктора психологічних наук відбулось надто пізно. За планом вечір повинен був минути у вирішенні домашнього завдання по матаналізу і пошуку чтива на майбутні лекції з психології. Але на мене дивилися двійко блакитних очей гості з філфаку. В мене не наступала акомодація, адже на пляшці, що стояла між нами, відбувався фазовий перехід першого роду – пар-рідина, і краплі (ці все зростаючі зародки рідкої фази), стикаючись одна з одою, зливалися в єдине ціле, опускаючись все нижче і нижче… «Nathalie, Nathalie, Nathalie», – майже не чутно іспанською наспівував в колонках співак з милозвучним імям Хуліо.

IMG_4672Ранок розпочався розумінням того, що на запитання з математичного аналізу про точки перегину кривої, незважаючи на те, що цілісінький вечір займався саме цим (точніше практичною складовою, яка полягала в знаходженні точок екстремуму), єдине що зможу осмислено зробити – виконати «пісню їжачка»: знають всі санітари, медсестри, лікарі, після їжачка можна вже не лікувати, ампутувати до біса і відразу забути, і потім з калаталом у штанях на танці ходити.
Залишилось невирішенним і питання лекції з психології. Перша пара починалася синхронно з відкриттям бібліотеки. Благо їх сусідство вселяло надію спробувати встигнути і рибку з’їсти, і на кіл не сісти. Бібліотекарки (навіть якщо вони дуже молоді і красиві) – найпунктуальніші створіння в світі. Мене відразу попередили, що «обслуговування буде з 8.00, а зараз тільки 07.56!». Але це було навіть добре, тому що був час вирішити, що обрати для читати. Пощастило, що в рамках акції «100 найкращих книжок світової літератури» хтось вивісив на стенд список «200 найкращих видань за версією BBC». «Війна і мир», «Аліса у Дивокраї» та ще декілька книг були позначені жовтим маркером, мабуть натякаючи на наявність в фонді. Рекордсменом з рахунком 15 з 200 виявився досі невідомий мені Теренс Девід Джон Пратчетт, а його «Колір чаклунства» – доступний для замовлення. Часу не залишалося, тому Толстой залишився на випадок ядерної зими в бункері.
P.S. Вважалося, що критерієм відбору на фізмат служить розум, а на філфак – краса. Ректор якось мені зізнався, що це неправда. Просто він рятував життя людей, коли такі студенти не потрапляли в медичний вуз.
P.P.S. Щастя юних років зникло і тепер на ту ж мелодію іспанець співає: «Elle avait vingt ans… C’était la folie… Nostalgie…» (Їй було двадцять… Це було безумство… Ностальгія…).
* * *
Усім відгукам на книги Пратчетта, якими б різними вони не були, притаманні дві особливості:
а) вони переказують сюжет;
б) вони цілком і повністю помилкові.
Террі Пратчетт «Що таке англійська література?»: один письменник залишив з носом фахівців, народившись в Російській імперії і проживаючи в США, написав англійською книгу, яку видав у Франції щоб мати гроші зняти номер в швейцарському готелі. Залишимо для філологів питання, що таке англійська література. Думаю спадщина англійських класиків, таких як Дуглас Адамс, Террі Пратчетт і Джеремі Кларксон, – це найкраща світова література. Правду кажучи, на відміну від української літератури, де важко виділити суттєву рису, є речі, властиві справжнім англійським авторам, – це нелюбов до Франції і імперське бачення світу. І якщо перше хоча б чимось виправдане, адже, як зауважив один італієць, «французи ліниві, схильні до наклепів, злопам’ятні, заздрісні, самовпевнені у переконані, ніби будь-хто, хто не народився французом, – дикун, ще й не терпимі до зауважень». Друга якість хоч і, починаючи з давнини, властива багатьом народам, дозволяє англійцям з гумором описувати недоліки навколишнього світу, а англійкам лежати на ліжку з закритими очима і думати про Англію.
Террі Пратчетт «Божевільна зірка»: книжки з серії «Плоский світ» цікаві безліччю оригінальних персонажів. Чого тільки вартий Хрун-Варвар, який за стандартами Пупземелля вважався мало не академіком, оскільки вмів думати і не ворушити при цьому губами, хоча не міг похвалитися особливою кмітливістю, та й уява було відсутня взагалі. Значну частину свого життя шукав золото, демонів або незайманок в біді і звільняв їх від господарів, життя і щонайменше від одної з причин страждань.
А миловидна Херра-найманка ніяк (на відміну від простої секретарки) не в змозі налагодити стосунки з протилежною статтю. Адже чоловіки не сприймають тебе всерйоз, поки ти їх не вб’єш в прямому сенсі цього слова, після чого вони взагалі перестають тебе сприймати. А вона була занадто високою, щоб стати злодійкою, занадто чесною, щоб піти по стежці найманого вбивці, занадто розумною, щоб вийти заміж, і занадто гордою, щоб обрати єдину загальнодоступну жіночу професію.
І це ще мова не зайшла про головних героїв! Хоча мабуть варто згадати ще одного – це дерев’яна Скриня, і якщо вірити описам автора, то була напів валіза, напів маніяк-вбивця, чиє ставлення до світу можна почати з визначення «кровожерливо-злісний» і танцювати від цього далі.
Отже, три дні тому в порт міста Анк-Морпорк прибув молодий чоловік, а за ним ймовірно повна золота Скриня. Як виявилося – це перший турист за всю історію Плоского світу. А піонерам іноді буває не тільки важко, а й небезпечно…
Цикл «Рінсвінд» вигідно відрізняється від інших тим, що містить техніки справжніх магічних практик. Можна дізнатися, як молодий шаман проходив дуже важливий етап своєї підготовки: їв священного мухомора, покурив святого кореня, ретельно розтер і ввів в різні отвори свого тіла містичний гриб і, сидячи під сосною в позі «лотоса», намагався зосередитися. Він мав не лише увійти в контакт з дивними секретами серця Буття, а й не втратити глузд.
Письменник чесно попереджає, що магія дуже підступна, тому чарівники роками тренуються. Якщо Ви будете бити байдики ще на розминці, то неприємні наслідки практично гарантовані. Наприклад, після закінчення практики молодий і недосвідчений шаман, доклавши надлюдських зусиль, пригадав правильну послідовність рухів, які підіймають людину понад землею. Навіть вдалося зробити пару кроків, перш ніж він глянув униз і вирішив покинути це даремне заняття, тому що у нього закінчилися ноги. Це найдурніше в магії – витрачаєш двадцять років на те, щоб вивчити заклинання і викликати собі в спальню оголених дівчат, але на той час, коли вони з’являються, навіть згадати не зможеш, яка в них потреба.

Варто зазначити, що перші дві книги закінчуються не по-англійськи, коли всі герої вмирають, а шанувальники в твіттері вгадують, кого автор вб’є наступного разу. Маємо ефектний кінець – більшість мешканців світу перебувають в стані духу, що досягається після цілого життя, присвяченого наполегливій ​​медитації, або після тридцяти секунд куріння забороненої законом травички.

Оцените материал:
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5
5,00 / 1 голосов
Loading...

4 коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.