Institute of Slowly and Painfully Working Out the Surprisingly Obvious
Самцям павуків Cyrtophora citricola не все одно, яка самка їх з’їсть – вони вважають за краще згодовувати себе молодим, вгодованим і незайманим павучкам.
https://journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371%2Fjournal.pone.0155433
13 жовтня 54 року Агрипіна молодша, дочка Агрипіни старшої (яку стратили 18 жовтня 33 року), і вона ж сестра римського імператора Калігули (убитого 24 січня 41 року) отруїла свого чоловіка римського імператора Клавдія.
11 лютого 55 року її син, юний імператор, Нерон отруїв свого зведеного брата Британника. А 20 березня 59 року за його наказом убита його мати, Агрипіна молодша.
9 червня 68 року щоб уникнути гіркої долі, що чекала на нього, сам Нерон випив отруту і вирушив до мами, брата, дядька, вітчима і до бабусі одночасно.
У цей період з 41 по 65 рік один митар, один лікар, один рибалка, один теолог, два тесляри, і ще одна людина без певного роду заняття, в тиші римських провінцій написали 22 із 27 книг Нового Завіту.
Сучасники не помітили ці праці, оскільки були поглинені кримінальною гризнею у верхніх шарах їхньої атмосфери.
Сучасники думали, що цей некрополь і є найяскравішими подіями їхньої нескінченно великої епохи, що визначають хід світової історії у Вічному Римі.
Тим часом майбутнє світової історії скромно подряпували рибалка Петро, тесляр Яків, колишній податковий інспектор Матвій, лікар Лука, теолог Павло і т.д.
Як же далеко світ просунувся вперед. І як мало змінилися ми. ;)
(с) Олександр Пасхавер
Команда міжнародних дослідників відкрила шість галактик-кандидатів, настільки старих і настільки масивних, що згідно з сучасною космічною теорією вони не можуть існувати. Передбачається, що кожна з галактик, що спостерігаються, існувала приблизно через 500 – 700 мільйонів років після Великого вибуху, тобто більше ніж 13 мільйонів років тому. За кількістю зірок вони приблизно дорівнюють сучасній галактиці Чумацький Шлях. Згідно з існуючою теорією, такі галактики просто не могли утворитися так швидко в ранньому всесвіті.
https://www.colorado.edu/today/2023/02/22/james-webb-spots-super-old-massive-galaxies-shouldnt-exist
Нет человека, который был бы как Остров, сам по себе, каждый человек есть часть материка, часть суши; и если Волной снесёт в море береговой Утес, меньше станет Европа, и также, если смоет край Мыса или разрушит Замок твой или Друга твоего; смерть каждого человека умаляет и меня, ибо я един со всем человечеством, а потому не спрашивай никогда, по ком звонит Колокол: он звонит по Тебе.
Джон Донн «No Man Is An Island»
У той час як деякі явно неповноцінні в розумовому відношенні фотографи витрачають багато часу і сил на те, щоб домогтися від людей, яких фотографують, природності та емоцій, багато віртуозів весільної фотографії давно вже відкрили для себе секрет справжнього професійного успіху. Усе дуже просто: потрібно поставити молодят на деякій відстані одне від одного, їхні обличчя мають бути позбавлені будь-якого виразу, а руки витягнуті по швах. Фотограф відходить, натискає на спускову кнопку, і – ось він, шедевр на всі часи!
Але ось особисто я від імені розумово відсталих фотографів все ж хочу запитати – а з якою метою робляться такі знімки? Ну ось хоча б, наприклад, з точки зору історії? Візьмемо для прикладу умовний, і до крайності банальний знімок: пара молодят, обійнявшись, дивиться в об’єктив і безтурботно посміхається. На такий знімок можна подивитися через багато років, і сказати – “Це ми, ми в цей день молоді, щасливі, у нас все життя попереду, і фотограф зафіксував нас саме в цей момент, він зловив мить радості і щастя, він залишив цю мить нам на пам’ять”.
А тепер візьмемо знімок молодят, які стоять по стійці “струнко”.
Ось років так тридцять потому, під час перегляду весільного альбому колишні молодята поглянуть на нього, і що вони скажуть? Дійсно, що про цей знімок можна буде сказати?! Я особисто скільки не напружував свій неповноцінний мозок, так і не зміг нічого придумати. Хіба що глава сім’ї видавить із себе невпевнено – “Ну… тоді так знімали… це було модно”… – і швиденько перегорне сторінку альбому.
Так, наречений з нареченою, що стоять стовпом, – це точно не той знімок, від якого може нахлинути хвиля спогадів. Як втім і багато інших традиційних знімків, над виготовленням яких так старанно працює більшість моїх колег.
Звичайно ж “модні” і клішовані знімки – це взагалі прокляття весільних фотографів. Вони, бідолахи, і так у масі своїй не надто оригінальні, але ж на весіллях же потрібно щось знімати, щось придумувати! Що ж робити, коли винахідливість на нулі, плюс ще всякі сайти на кшталт Майвед і Ведлайф підливають олії у вогонь, просто штовхаючи весільників дерти один в одного все підряд. Наприклад, варто було з’явитися у якогось москаля на вищезазначеному ресурсі кільком фотографіям, на яких молодята зображені на тлі своїх імен, вирізаних з паперу і нанизаних на мотузочку, як наступної суботи я бачу в парку дівчинку-фотографа в модних вісложопих штанях, яка розгортає на вітрі мотузку з буквами Маша+Саша.
Думаєте, це було весілля імбецилів, які не знали, як їх звуть? А можливо, це наречений далекоглядно вирішив, що через роки, після розлучення, дивлячись на фотографії, він так зможе легше згадати ім’я своєї колишньої? Звичайно ж ні, просто дівчинка в штанях із вбудованим памперсом здійснювала нехитрий і традиційний для весільного фотографа плагіат. Але хрін з нею, з мотузочкою з буквами, адже якщо забути про те, що дівчинка в штанях-обосраках тупо копіює чужу ідею, і за умови, що в неї ще не всі мізки стекли в брючний гівнопріємнік, то із витівки з іменами на ниточці ще можна щось вичавити (принаймні цей знімок не зобов’язує тих, хто фотографується, неодмінно робити обличчя олігофренів). Тож у дівчинки є шанс зробити нехай і вкрадений, але цілком непоганий кадр.
Але ось що змушує когось копіювати чужий знімок, на якому молодята стоять по стійці “струнко”?! Ось цього я ніколи не зрозумію. Тобто ось якийсь гіпотетичний фотограф у якийсь момент свого життя в пошуках натхнення заходить на Майвед, бачить у когось такий знімок, і його осяяло осяяння – він вирішує цей знімок неодмінно повторити! Що ним рухає в цей момент? Запущене розрідження головного мозку? Можливо. Неймовірна технічна легкість виконання цього фотографічного “шедевра”? Напевно. Більше я нічого придумати не можу. Адже припустити, що цей знімок справді може комусь сподобатися і викликати якийсь емоційний відгук, я, чесно кажучи, за всієї своєї недоумкуватості ну ніяк не можу.
І ось цей гіпотетичний фотопрофесіонал додає цей знімок до списку своїх постановок “художньої” частини весілля.
І наполегливо довбає його на кожній зйомці.
І вставляє його у своє портфоліо на тому ж Майведі.
А потім одного разу на Майвед випадково заходжу я, і починаю люто, скажено іржати – там у кожного другого дебіла в портфоліо є такий кадр! Сцуко, які ж вони всі тупі! Ну хоч якось би намагалися урізноманітнити цей кадр, хоч би вже ставили їх спиною до об’єктива, чи що… Але ні! Мабуть, крізь їхні лобові кістки такі вольності не проникають, і вони свято зберігають вірність початковій схемі: руки по швах, обличчя нічого не виражають, дивимося прямо перед собою. Мабуть, у їхньому розумінні той знімок-провісник, на якому вперше склалася ця унікальна композиція, – це сакральна святиня, на яку потрібно молитися, і спотворювати її – рівносильно богохульству.
Щоправда, радикальні представники прогресивного крила весільних бомбил все ж іноді дозволяють собі внести в постановку цього позачасового шедевру свіжий струмінь – у них молодята СИДЯТЬ. Але це, звісно ж, вважається неприпустимим відступом від канонів, і таких авторів побратими по цеху зневажають за зраду ідеалам. А того, хто при виготовленні цього кадру одного разу надів на голови молодим відерця з-під попкорну, як я чув, побили камінням, а труп спалили. Залишився тільки сам знімок молодят, які скорботно схилили голови в передчутті сумної долі свого фотографа.
Але відкинемо мої роздуми на тему: “Чи завжди у весільних фотографів розм’якшення мозку неодмінно супроводжується/спричиняється збільшенням товщини лобових кісток?”, і замислимося над наступним – невже вони самі ніколи анітрохи не сумніваються в тому, що це вдалий кадр, гідний того, щоб зайняти місце у весільному альбомі? Адже весільні фотографії зберігатимуться набагато довше і дбайливіше, ніж фотографії з поїздки “на шашлики”, а ті з них, що будуть надруковані на папері, можливо навіть побачать нащадки! (Може кинуть побіжний погляд, перед тим як викинути в сміття, але все-таки!)
Невже тим, хто наполегливо робить цей знімок, не спадає на думку те, який безглуздий вигляд він має зараз, і який ще більш безглуздий і безглуздий вигляд він матиме в майбутньому?
Я не збираюся тут зараз заводити нудну розмову про відповідальність перед замовниками і майбутніми поколіннями, я просто хочу уточнити – я правильно на самому початку цього опусу визначив, хто саме тут є недоумкуватою людиною?
P.S. Ну і звісно ж галерея безсмертних шедеврів:
У питанні знеособлення фотографованих і позбавлення їх останніх емоцій витончені професіонали вельми винахідливі:
А якщо ті, кого фотографують, перебувають у гарному настрої, посміхаються, і ніяк не можуть зробити вкрай бажані для цього знімка дебільні обличчя, у професійного фотографа завжди знайдеться спосіб розв’язати проблему:
(с) Дмитро Майстренко
В одному дитячому фентезі прочитав історію про те, як дівчата що працюють в порту, об’єдналися в Гільдію Швачок. Їх девіз: Nil Volupti, Sine Lvcre (“No Pleasure Without Pay” / «Без оплати немає Задоволення»).
На 987 жінок, названих швачками припадало дві голки.
Вчені констатували що цей показник збільшилася на 24% за останні 29 років. Було оцінено 75 досліджень, опублікованих між 1942 і 2021 роками, включаючи дані 55 761 чоловіка.
Висновок: не можна порівнювати нас і наших дідусів.
* * *
Seventy-five studies published between 1942 and 2021 were evaluated including data from 55,761 men. The pooled mean length estimates were flaccid length: 8.70 cm (95% CI, 8.16–9.23), stretched length: 12.93 cm (95% CI, 12.48–13.39), and erect length: 13.93 cm (95% CI, 13.20–14.65). All measurements showed variation by geographic region. Erect length increased significantly over time (QM=4.49, df=2, p=0.04) in several regions of the world and across all age groups, while no trends were identified in other penile size measurements. After adjusting for geographic region, subject age, and subject population; erect penile length increased 24% over the past 29 years.
World J Mens Health. 2023;41:e31. Forthcoming. English.
Published online Feb 15, 2023. https://doi.org/10.5534/wjmh.220203
Copyright © 2023 Korean Society for Sexual Medicine and Andrology
Побачив в інтернеті порівняння якості знімків Samsung Galaxy S21 Ultra та Sony A7R III з об’єктивом 600 мм.
Отже, Місяць, знятий на Galaxy S21 Ultra
І подібний кадр знятий на Sony A7R III та телеоб’єктив 600 мм.
Може здатися що Galaxy S21 Ultra отримав беззаперечну перемогу?
А от і ні. Мій товариш Viktor Adjamsky надав свій зніок SONY A7RIII + 100-400GM + 1.4X Teleconverter, 560 mm, 1/320 sec, f/8, ISO 100, який доводить що навіть на дуже гарну техніку можна робити погані знімки, якщо руки мають необхідні компетенції.
Схоже у Віктора руки ростут з правильного місця, тому і світлина вийшла якісніша за зразок у тесті.
| Sony A7R III + 600 mm | SONY A7RIII + 560 mm (Viktor Adjamsky) |
|
|
Три утверждения об истории науки, редко формулируемые явно, но часто принимаемые по умолчанию:
1. “Незаменимых у нас нет”. Наука развивается эргодически, если изобрести машину времени и <элиминировать>, по списку, всех признанных гениев за последние двести лет (а чего еще с ней делать-то?), наука, по ответу, будет выглядеть так же – те же открытия сделают другие люди.
2. Ученые не выносят ни малейших противоречий. Если есть экспериментальный факт, не укладывающийся в рамки существующих теорий – люди ночами не спят, все думают, как его объяснить, согласовать с другими, и т.д., и т.п.
3. (Продолжение и развитие 2). Наука основана на эксперименте. Накапливаются факты, не укладывающиеся в рамки существующих представлений… и т.п.
Все три утверждения мне кажутся абсолютно misleading, а первое – не только неверным, но и крайне неприятным.
Прежде всего, “эргодичность” надо правильно понимать. Для достижения равновесного состояния часто надо преодолевать очень высокие энергетические барьеры, и времена, за которые они преодолеваются, могут быть чудовищно велики. Простейший пример: алмаз, как правило, не превращается самопроизвольно в графит. Более провоцирующий: реакции ядерного синтеза не идут самопроизвольно в земных условиях, хотя абсолютно энергетически выгодны. И так далее. Рельеф, по которому мы движемся в процессе познания, очень сложный, изрезанный, и совершенно не факт, что, пропустив случайно перевал, ведущий в залитую солнцем и поросшую цветами долину, мы, за разумное время, найдем обходный путь туда же.
Что касается второго и третьего утверждений, пример, который немедленно приходит в голову (мне) – магнитобиология. Фактов, свидетельствующих о различных биологических эффектах сильных, и, что удивительнее, слабых магнитных полей – вагон и маленькая тележка. Сделать с ними ничего нельзя, т.к. не выработан язык, на котором эти факты следует интерпретировать. Поэтому, что считать фактом, а что нет, есть целиком и полностью вопрос личной веры. (Конечно, этот пример не из самых ярких, но тут я, хотя бы отчасти, могу опереться на личный опыт).
Вернемся к пункту 1. Поиграем в альтернативную историю. Эйнштейна не существует, а наука развивается “правильно” (эксперимент мотивирует теорию, и т.п.). Ограничимся обсуждением лишь теории относительности, которая, к слову сказать, не есть главный вклад Эйнштейна в науку – гипотеза световых квантов важнее и радикальнее. Итак. СТО (специальная теория относительности) создана Пуанкаре, как раздел электродинамики, и сводится к утверждению, что “преобразования Лоренца образуют группу”. Мне кажется абсолютно невероятным, чтобы кто-то еще пошел бы той же дорогой, что Эйнштейн – через “принцип Маха”, мысленный эксперимент Ньютона с вращающимся ведром, требование общей ковариантности и так далее. ОТО в десятые-двадцатые годы XX века не появляется. (Замечание: я в курсе, что уравнения гравитационного поля были, в конце концов, получены не только Эйнштейном, но и Гильбертом; но я очень сомневаюсь, чтобы Гильберт, или любой другой математик, смог бы пройти весь десятилетний путь, который привел к этим уравнениям). Вопрос: когда и как была бы создана ОТО “нормальными средствами”? В качестве первой попытки ответа, в голову приходит работа Утияма 1955 года (ОТО было сформулировано на самом деле в 1915), где ОТО возникла как неабелева калибровочная теория на группе Лоренца. Значит, сорок лет? Не уверен. Ведь само по себе понятие калибровочной инвариантности было введено Вейлем именно при попытках обобщить ОТО, включив туда электромагнетизм. Конечно, уравнения Максвелла имеют такое свойство, но кто и когда его заметил бы, а, самое главное, счел бы важным – неведомо. Возможно, вся эта линия на “геометризацию физики” ждала бы еще лет сто.
Что совершенно точно, никто не стал бы городить огород из-за смещения перигелия Меркурия. Эффект крайне мал, продолжались бы попытки найти другую планету, близкую к Солнцу, и т.п. Конечно, после создания СТО кто-то стал бы продумывать следствия утверждения, что гравитация распространяется с конечной скоростью и допер бы, думаю, до (неправильной) скалярной теории. Сдвиг перигелия это бы не объяснило, но разбираться в этом можно было бы еще очень и очень долго. Скорее всего, проблема просто всем бы быстро надоела и перешла в разряд неинтересных, тех, о которых не принято говорить в приличном обществе.
Не появилась бы космология. Хаббл наблюл бы в положенное время свой закон (точность измерения расстояний до галактик, кстати сказать, крайне низкая), но без линии Эйнштейн – Фридман – Леметр – я совершенно не представляю, как можно было бы интерпретировать эти данные как свидетельство расширения Вселенной. Скорее всего, вышло бы как с магнитобиологией – жопа есть, а слова нет.
27.02.2007
(с) Professor Mikhail Katsnelson
Звернув увагу, що у багато разів збільшився рівень серіалів. В тому числі і бюджет однієї серії, умовних Ігор престолів уже відповідає недорогому голлівудському фільму.
А ось дратує (у літературі ситуація подібна) намагання здаватися глибшим, ніж є. Бажання пограти у високе мистецтво.
Щоб сказати “у героя було важке дитинство”, нам розкажуть історію як він хотів у юності собаку, але батьки/сусіди/лікарі-алергологи були проти.
Де півтони, натяки, відсилки і весь цей постмодерн? Все розжоване та приготовлене. Треба лише ковтнути.
У кіно були обмеження щодо хронометражу, тому режисер хоч іноді змушений був думати. Серіал дозволяє зробити цілу серію “флешбеків”.
Плюс ніхто нічого не пам’ятає. Боба Фет годує травоїдну банту м’ясом. І нікому не цікаво, чому ніхто не намагається в канон.