Зомби по имени Шон / Shaun of the Dead

ShaunDead poster

Зомби по имени Шон / Shaun of the Dead


(2004, США, $4 млн., 99 мин.)

Как наскучило купаться мне. А может таки разок искупаться?
Купаться или не купаться?
Философские вопросы уже достали.
Гамлет сморкается в море и бьет его палкой.
Вольный перевод Леся Подервянского.

Где лучше всего находиться во время глобальной вирусной эпидемии? Правильно в каком-то изолированном государстве. И если вариант Тибета отмести, то смотреть надо в сторону островных государств. В Тихоокеанском регионе делать нечего. Там еще с времен капитана Кука из-за отсутствия мяса было принято есть друг друга. И фраза «сообразим на троих» значит что двое пьют, а третьим закусывают. По мне лучше всего Англия или Австралия.
Как известно из предыдущего поста США захватили зомби, и переименовали эту страну в Зомбилэнд. Но до тех пор, пока зомби окончательно не захватили власть и установили высокие таможенные пошлины, перестав открывать визы туристам, несколько укушенных умудрились проникнуть и на Туманный Альбион.

Шон настоящий англичанин (в смысле с ирландскими корнями). Все личное время проводит в пабе, где пьет пиво и ест чипсы с другом Эдом, бездельником еще покруче Шона. Даже свидание своей девушке он назначает в пивной. Рестораны для пижонов с Сити, а настоящие английские джентльмены, где должны вечером быть? Правильно, в баре Винчестер!
К сожалению не все девушки понимают, какое счастье им досталось. Не пьет (пиво не считается), не курит (пачка в день совсем немного, и ведь всегда можно бросить, стоит только захотеть), на других девушек не смотрит (это было один раз, и то на нетрезвую голову). Почему же тогда Лиз решила бросить Шона? Он не перспективный, ничего не зарабатывает и в баре проводит больше времени чем с ней? Ох уж эти английские дамы, такие придирчивые!

А самое главное, если бы Шон двое суток не пьянствовал в Винчестере, разве бы они выжили? Ведь благодаря тому, что во время эпидемии наш герой был в стельку пьян, он пропустил все самое плохое и сразу попал в финал.
Теперь, когда Шон протрезвел, ему осталось спасти девушку, забрать маму с отчимом (его пожалуй можно оставить), к себе домой, и ждать действий правительства по наведению порядка в стране после финансового кризиса.

Добро пожаловать в Зомбилэнд / Zombieland

zombieland

2009, США, $23,6 млн., 87 мин.

– Вы все уволены!
– Святые угодники!
– Вы были уволены еще 2 года назад, когда нашу компанию закрыл… телеканал Бокс.
– Телекомпания Бокс?
– Фокс.
– Боюсь что дебилы из высшего руководства телекомпании… отменили нашу лицензию.
* * *
– Хорошие новости, команда. Этих кретинов, которые нас отменили, уволили за некомпетентность. Не просто уволили, но и отдубасили. Побили, как следует. Большинство скончалось от ран. После чего, их стерли в мелкий розовый порошок.
– Для чего?
– О, у него масса применений. ТОРГО, суперпорошок Например, он успокаивает жжение.
Futurama Benders Big Score

Шутить, как известно можно по любому поводу, главное чтоб было смешно. И тонкий английский юмор, и толстый американский имеет место быть в этом фильме.
Пока герой боролся со своим свободным временем у экрана ПК, а его соседка приятно проводила вечер в ночном клубе, США захватили зомби. Как говориться «вдруг» и без объявления войны. Как так произошло герою не понятно, ведь он игрался в сети Интернет. Зашла соседка в гости чайку попить, а к утру уже превратилась в зомби. Оказалось что после укуса зомби, сначала рана чешется, болит, а потом все проходи и проблемы кариеса, перхоти и стрессов уходят на второй план, потому что покусанный и сам становиться зомби.
Выживших осталось немного. Если вообще кто-то выжил. Но решение есть! Надо просто поспать, а когда проснешься – все пройдет. Одна только проблема, перед сном неплохо бы подкрепиться. В холодильнике пусто, а в магазине могут быть зомби… Прям замкнутый круг.
Вот и наш герой решил что «сохраниться» не получиться, так что играть придется «по правилам».
1. Будь в форме.
3. Осторожней в туалетах.
4. Пристегивайся.
7. Путешествуй налегке.
8. Найди крутого напарника.
12. Бумажные полотенца лучше вафельных.
22. Если сомневаешься, подготовь пути к отступлению.
31. Проверяй задние сидения.
32. Умей радоваться мелочам.

Интернет в Зомбилэнде предоставляют украинские провайдеры, работает он не всегда. Поэтому надо согласно 8-го правила найти напарника, и отправиться в гости к родителям, ведь телефонисты похоже тоже бастуют.

И вот случай на шоссе знакомит нас с напарником. Все его недостатки перевешивает одно качество – он не зомби. «Доверяй, но проверяй», – надо будет дописать в правила, решил главный герой.
– Откуда дровишки? И как тебя звать?
– Коламбус Огайо, но для друзей просто Коламбус.
– Таллахасси Флорида, для попутчиков – Таллахасси.
Когда мы заканчиваем школу, и решаем кем стать, то оказываемся перед такой дилеммой, что ни папа, ни мама и даже друзья помочь не могут. Многие даже уходя на пенсию, жалеют о том, что не стали подводниками. Таллахасси повезло. Он нашел свое призвание. Оказывается он профессиональный уничтожитель зомби. Причем не просто убийца, а настоящий художник-ликвидатор.

И все бы хорошо, но у нас трагикомедия. Поэтому надо добавить женщину, то есть драму. Поэтому знакомимся с девушкой, сестру которой покусали зомби, и стадия «болит и чешется» уже проходит. Как облегчить ее участь? У девушки на сестру рука не поднимается, но ты же мужчина и у тебя есть карабин… А может не лезть со своей помощью, чтобы потом не вышло что убил мою сестренку, а зомби ее совсем не кусали! Просто нехватка витаминов, «плохие дни», потеря крови, сделали свое дело, и в результате чего бледность. Может сестренку лучше ношпой напоить, чем свинцом накормить?
Убить или не бить, вот в чем вопрос!

Рестлер / The Wrestler

Рестлер / The Wrestler

Рестлер / The Wrestler

(2008, США, Франція, бюджет – 6 млн дол., 109 хв.)

– Привіт! Ледь тебе впізнав. Ти така… чистенька.
– Чистенька?
– У сенсі гарна.

Кадр із фільму «Рестлер»Як відомо, великий спорт шкідливіший для здоров’я за алкоголь і телевізор. Якщо вечорами сидите за комп’ютером або їсте перед телевізором, то до п’ятдесяти років матимете проблеми із зором і зайвою вагою. Але це дрібниці порівняно з тим, що було б, якби в дитинстві слухали маму й серйозно взялися до спорту.
Ренді «Баран» Робінсон і в п’ятдесят професійний реслер. Крім спорту, алкоголю й жінок, він у житті нічого іншого не знав. У нього проблеми із зором, слухом, спиною та серцем. Його аналізи – мрія призовника. Знеболювальних ковтає не менше, ніж свого часу Майкл Джексон.
Ні грошей, ні зв’язків, ні близьких друзів. Із близьких людей у Ренді хіба що донька, з якою він роками не бачився, та миленька стриптизерка, у якої приватний танець коштує 60 доларів. Грошей і за житло не завжди вистачає заплатити, тож танці тільки на свята. Роккі Бальбоа відпочиває!

6 квітня 1989 року відбувся знаменитий поєдинок між Ренді «Бараном» і Аятоллою. Двадцять тисяч глядачів у залі й іще півтора мільйона біля телевізорів, затамувавши подих, чекали на фірмовий «таран» Ренді. Двадцять років потому Робінсон мусить виступати на невеликих майданчиках, щоб заробити на життя. Правила змінилися, і тепер реслерам-ветеранам, щоб заробити бодай щось, уже замало як слід відлупцювати один одного. Глядач хоче крові… Тож у хід ідуть скло, усе, що колеться й ріже, та колючий дріт!

Кадр із фільму «Рестлер»У справжніх реслерів правило просте. Якщо здоров’я заважає битися, то хай йому грець, тому здоров’ю. Навіть інфаркт Ренді не зупинить. До двадцятиріччя першого бою заплановано матч-реванш з Аятоллою. Цей поєдинок має нагадати всім, що є ще порох у порохівницях. Коли спортсменові час зав’язувати, вирішує публіка. Принаймні так вважає Ренді.

Кадр із фільму «Рестлер»Два слова про реслінг. Тут іще до початку поєдинку відомо, хто переможе. Основні прийоми відрепетирувані, ходи продумані. А зал усе одно стежить за дійством, затамувавши подих. Чому?
Сучасному спорту бракує видовищності. Під час Олімпіади глядач дивиться на прапори й секундомір на екрані та вболіває за «наших». Який сенс у стометрівці, якщо спортсмен готується чотири роки, щоб пробігти її за десять секунд? Перемкнеш канал, щоб не дивитися рекламу, і можеш пропустити всі десять секунд…
А бокс? Двоє важковаговиків шість раундів тримають один одного в клінчі, аж поки хтось випадково не відкриється, і бій закінчено. Легковаговиків узагалі неможливо дивитися. Сто двадцять ударів за хвилину й жодного видимого ефекту.
«Формула-1». Організатори недарма раз у раз намагаються сповільнити боліди. Навіщо? Щоб було більше обгонів. Стартував Шумахер із поул-позиції й усі сімдесят кіл проїхав першим. Де видовищність? А в ті рідкісні моменти, коли він стартує не з першого місця, можна й сімдесят кіл чекати обгону, стежачи за боротьбою. Бо цікаво, чи зможе!
А в реслінгу два здоровила гамселять один одного столами, стільцями й драбинами. Боєць вагою сто п’ятдесят кілограмів хвацько вистрибує на канати, щоб за секунду вже летіти на суперника. Обмін ударами, кидки й захвати – аж дух перехоплює. Хочемо добрячої бійки? От і маємо її сповна.

Кадр із фільму «Рестлер»Ну а Міккі Рурк просто створений для цієї ролі. Наче розповідає нам історію власного життя. Наприкінці вісімдесятих був на вершині слави, а в дев’яностих примудрився все втратити, прогуляти й пропити. Узявся до професійного боксу й від 1991 до 1994 року провів вісім боїв, із яких шість виграв, а два звів унічию. Та під сорок із боксом зазвичай уже зав’язують.
«Рестлер» – спроба повернутися у велике кіно, і спроба, на щастя для нас, глядачів, вдала. За бюджету в шість мільйонів доларів фільм зібрав у світовому прокаті понад сорок чотири. Талант не проп’єш. Тож коли Міккі називає це кіно найкращим у своєму житті, здається, він не лукавить. Дивишся фільм і мимоволі ставиш себе на місце Ренді. Його життя міг прожити будь-хто з нас. Свій вибір він зробив. Чи мав рацію? Вирішуйте самі.

Апокаліпсис сьогодні / Apocalypse Now Redux

Апокаліпсис сьогодні / Apocalypse Now Redux

Апокаліпсис сьогодні / Apocalypse Now Redux

1979 (версія Redux – 2001), США, бюджет – 31 млн дол., 153 хв. (Redux – 202 хв.)

Колись ця війна закінчиться. Хлопцям у човні це було б тільки на руку. Вони нічого тут не шукали, крім дороги додому… А от я вже побував удома й знав, що того дому більше немає.

Міг стати генералом, але вирішив бути собою.

Кадр із фільму «Апокаліпсис сьогодні»Чи можете ви, дивлячись фільм, визначити, коли його зняли? Мабуть, для більшості стрічок відповідь буде ствердною. Якість костюмів, декорацій і гриму багато про що говорить. Коли порівнюєш справжню кінохроніку шістдесятих із сучасними зйомками, стилізованими під неї, різницю відразу помічаєш.
Але є фільми поза часом, і байдуже, що вони показують: минуле, майбутнє чи світ, яким він був під час зйомок. Учора, сьогодні й завтра глядач просто отримуватиме задоволення, і лише рік у титрах підкаже, коли ж це зняли.
Чимало глядачів не люблять західного кіно про війну: чи то подвигів рядового, завдяки якому США перемагають у Першій світовій, чи пригод французького партизана єврейського походження, перед героїзмом якого капітулював вермахт.
Наш кінематограф теж не вражає. І є за що не любити екранні втілення воєнної тематики: лихі чужі, хоробрі свої, картонні персонажі й у підсумку фільм із наперед відомим фіналом. Щоправда, в американців фінал завжди щасливий, а європейські майстри вбивають професіоналів на останніх секундах під величну музику Енніо Морріконе. І щоразу, переглядаючи картину, сподіваємося, що він таки встигне, добіжить і зможе.
Кадр із фільму «Апокаліпсис сьогодні»Коли Френсіс Форд Коппола вирішив знімати фільм про В’єтнам, американські військові не були певні, що кіно вийде ідеологічно «правильним». Тож відкрито не перешкоджали, але надати військову техніку відмовилися. На щастя, допомогла влада Філіппін, яка погодилася надати бойові гелікоптери.
Друга проблема, що чекала на маестро, – гроші. Фільм про непопулярну в Америці війну не здавався безпрограшною інвестицією. Коппола взявся фінансувати стрічку через власну компанію, залучивши аванси прокатників, а коли бюджет почав розповзатися, гарантував додаткові позики власним майном і під кінець зйомок опинився на межі банкрутства, та й шлюб тріщав по швах. Пізніше Френсіс скаже: «Ми знімали цей фільм приблизно так само, як американці вели війну: нас було забагато, ми витрачали забагато грошей і потроху божеволіли».
Фільм викликав суперечливу реакцію серед кіноманів, але, на щастя, чимало глядачів воліють судити про концерт Паваротті не з того, як арію в його виконанні наспівав Рабінович. Понад 100 млн доларів касових зборів урешті поправили сімейний бюджет Копполи; до розлучення, на щастя, теж не дійшло.
Кадр із фільму «Апокаліпсис сьогодні»«Мій фільм не про В’єтнам; він і є В’єтнам», – казав режисер. Але ця картина не про країну В’єтнам чи мешканців Камбоджі.
Вона про нас із вами. Про те, як ми поводимося, опинившись у незвичному місці з незнайомими людьми. Учора ти був уславленим спортсменом, а сьогодні – рядовий. Ще зранку купався у спалахах фотокамер, твої знімки друкували провідні глянцеві журнали країни, а вже по обіді тебе міняють на бочку пального. Чому? Що сталося? Як таке могло трапитися з цивілізованими людьми?
Якщо хочеться хорошого кіно про життя, стосунки й те, чого «зі мною ніколи не станеться», подивіться розширену версію Redux «Апокаліпсиса сьогодні» – не пошкодуєте, добротне кіно на всі часи.

1969 рік. В’єтнам. Сайгон. Капітан армії США Бенджамін Віллард, чекаючи, коли Батьківщині знадобиться його допомога, цілими днями сидить у готелі. Він п’є, плаче й навіть намагається робити зарядку. Усе марно. Тілом він у готелі, а думками далеко… Кожен отримує те, чого бажає. А Віллард бажає лише одного – повернутися в джунглі.

Бешеный пёс и Глори / Mad Dog And Glory

Бешеный пёс и Глори / Mad Dog And Glory

Бешеный пёс и Глории / Mad Dog And Glory

(1993, США, бюджет $19 млн., 97 мин.)

Если нельзя, но очень, очень хочется, то наверно немножко можно…

Почему один талантливый человек становиться известным и признанным, а другой спивается от постоянной жалости к себе? Возможно дело в… риске? Один рискует и бросая все, полностью посвящает себя творчеству, живет только им, не заботясь о завтрашнем дне. Другой пытается все просчитать, ждет случая, чтоб наверняка, и это ожидание иногда бывает длиною в жизнь.

Правда есть еще третий путь, – найти работу в которой можно отчасти реализовывать свой талант, сделав его своеобразным хобби. Фотограф Уэйн (Роберт ДеНиро) так и сделал, став полицейским. Теперь, если вечером один негр-наркоман прострелит голову другому за несколько грамм счастья, то утром перед уборкой улицы от мусора и трупов в работу вступает Уэйн. В его работе и жизни, которая может показаться кучной и унылой есть масса положительного. Он не спился, на работе он занимается любимым делом, правда фотографирует по большей част трупы и за героический характер работы даже получил прозвище – «Бешенный пес». Плюс у Уэйна есть настоящий друг Майк (Дэвид Карузо).

Все бы шло своим ходом, если бы не угораздило нашего героя отправиться в три часа ночи за пирожным в магазин. А там как раз один отмороженный негр взял в заложники хозяина магазина (так на первый взгляд показалось). Что должен был бы сделать полицейский с прозвищем «бешеный»? Правильно, достать пистолет и отстрелить парню остатки мозгов. Но это не методы Бешеного пса. Он как истинный психолог сначала уговаривает отпустить заложника, а потом упускает преступника. Как говорит Майк, не надо тешить себя иллюзиями. Пятнадцатилетняя служба в полиции так и не сделала Уэйна настоящим мужчиной. Вдобавок ко всему спасенный заложник оказался местным криминальным авторитетом Франком Мило (Билл Мюррей), и теперь хочет отблагодарить Уэйна. А водить дружбу с такими ребятами – иногда бывает рискованно, а как нам известно риск, это не то качество которое свойственно нашему Бешеному псу.

И вот одним будничным утром на пороге сорокалетнего холостого фотографа полицейского стоит симпатичная двадцатилетняя девушка Глория (Ума Турман), которую в качестве подарка ему на неделю преподносит его знакомый мафиози. Девушка универсальна: приготовит, уберет, спать уложит и выслушает, а когда надо поймет и промолчит. Такие живут только в мечтах, или уже замужем за другом.

У Глории непростая судьба, она досталась Френку за долги ее брата. Это был осознанный выбор. Теперь у ее брата целые ноги, и не сломаны руки, а она работает официанткой в клубе Мило.

Теперь Глория хозяйничает у Уэйна, а он в свою очередь выпивает с Майком, который рекомендует женщин как лучшее лекарство от усталости и перенапряжения.
– И как у тебя с этой блондинкой?
– Вчера сказала, что ей холодно, и я укрыл ее пледом, и мы сели смотреть кино.
– Еще пара недель, и она твоя!

Вся проблема в том что у Глори и Бешеного пса нет этой “пары недель”. И теперь у Уэйна есть только два пути. Отпустить девушку и всю оставшуюся жизнь жалеть об этом, или не отпускать, поругаться с Франком, и быть найденным в лесу за городом. Но наш герой решает, что надо попытаться договориться. Выхода то нет…

Это фильм о реальных мужчинах, а не таких, какими их хотят видеть женщины, и нереальной женщине, такой которую мечтают спасти все мужчины. История настоящей дружбы и настоящих друзей.

Аватар / Avatar

Аватар / Avatar(2009, США, бюджет – 237 млн дол., 161 хв.)

Чоловік став на ноги, змінивши орієнтацію.
Короткий зміст фільму

Позавчора зібралися на перегляд художнього фільму «Аватар», прийшли до кінотеатру, а в касі запропонували сеанс на першу годину ночі (!). Коли попросили щось раніше, пояснили, що на найближчі дні, для яких уже є розклад сеансів, залишилися квитки лише на десяту ранку та першу ночі. І люди, які стояли за мною в черзі, таки забрали останні квитки на нічний сеанс.

Сонячна система. Земля.
Минуло 150 років. У Венесуелі та Нігерії до влади прийшли демократичні уряди.

Альфа Центавра. Пандора.
Травень 2154 року. Корпорація вирішує розгорнути на Пандорі видобуток дорогого мінералу анобтаніуму. Корінним мешканцям Пандори – на’ві (триметровим гуманоїдам, дуже схожим на людей, тільки синім і з хвостами) – пропонують взаємовигідний обмін. Їхню землю пропонують обміняти, наприклад, на долари, технології, освіту чи медицину. Проблема в тому, що вони, як індіанці, живуть общинами й погано розуміють принади цивілізації.

Для розв’язання проблем, що виникли, на Пандору відряджають науковців і військових. Перші мають спробувати домовитися мирно, а коли в них не вийде (треба ж було для годиться спробувати), другі наведуть лад і організують видобуток мінералу.
» Read more

Щось / The Thing

Щось / The Thing

Щось / The Thing

(1982, США, бюджет $15 млн, 109 хв.)

Головне в колективі – залишатися людиною.

Хочете подивитися хороше кіно? Ні, не просто фільм, що залишає приємний післясмак. Кіно, яке запам’ятовується, сцени з якого ще не раз прокручуватимуться в голові, а під час перегляду вам буде по-справжньому страшно…

Чому люди ходять на фільми жахів? Мабуть, приємно сидіти в кіно з дівчиною й почуватися чоловіком. Особливо коли ліворуч дівчина, яка час від часу затуляє очі рукою (дівчата не можуть просто опустити повіки, їм обов’язково треба театрально прикрити очі долонею), а праворуч приятель, якому можна сказати, що зовсім не страшно й незрозуміло, чого ці боягузки так нервують. Навіть якщо самому страшно, просто примружуєшся, розслабляєшся й чекаєш, коли цей жах закінчиться, щоб потім сказати, що було зовсім «не страшно».

Чому люди ходять на фантастику? Мабуть, приємно сидіти в кіно з дівчиною й почуватися десь далеко звідси. Особливо коли ліворуч дівчина, яка час від часу перемикає увагу на тебе (якщо дівчині нудно, вона нікому не дасть нудьгувати), а праворуч приятель, якому можна сказати: ну й дурниць же понавигадували. Навіть якщо самому цікаво, після сеансу неодмінно треба сказати, що було зовсім «не цікаво».

Щось / The Thing

Щось / The Thing

Чи правильно взагалі визначати жанр фільму, якщо самі творці цього не зробили? Кажемо: «комедія», «фантастика», «бойовик», «історичний». Майже будь-яке недокументальне кіно – фантастика: іноді дивишся й хочеться вигукнути «так не буває!». А комедії? Чимало філософських картин про сенс буття, як-от «Догму», чомусь зараховують до комедій!

«Щось» – хороше кіно. Страшне. І, звісно, якщо сподіватися, що «так не буває», фантастичне.

1982 рік.
Американська антарктична станція. Сніг. Розмірений плин життя порушують колеги з норвезької станції, які на гелікоптері переслідують собаку, стріляючи в нього з гвинтівки. Один норвежець підривається на власній гранаті, іншого доводиться застрелити, бо, цілячись у собаку, він влучає американцеві в ногу. Якщо в нього настільки погано з влучністю, то ж може й вище поцілити?!
А собака, запитаєте? Собака вижив, а от чи виживуть полярники, а з ними й уся земна куля, тепер під питанням…

50 % успіху фільму жахів, та й будь-якого психологічного кіно, забезпечує звуковий супровід. Саме музика Енніо Морріконе створює у «Щось» неповторний ефект присутності. Звук так органічно доповнює картину загального жаху, що просто заплющити очі, коли стає страшно, і перечекати вже не вийде.

І найдивовижніше: коли бачиш титри й усвідомлюєш, що все вже позаду, розумієш, що фільм треба переглянути ще раз. Спрацьовує ефект американських гірок: і страшно, і хочеться ще.

Крикуни / Screamers

КрикуниЗемля. 50-ті роки XX століття. Війна вже закінчилася. Забуті в джунглях японські війська ведуть свою боротьбу, боротьбу з невидимим супротивником, і прагнуть навіть не перемогти, а просто вижити.

Сіріус-6Б. 2078 рік. Альянс і Новий економічний блок нібито вже уклали мир і підраховують збитки від бойових дій. Планета майже спорожніла. Уцілілі солдати сховалися в бункерах і чекають.

Для остаточного розв’язання сіріуського питання свого часу в надра планети запустили мобільних автономних роботів. Їхня головна зброя – не пилки та здатність оглушувати супротивника високочастотними звуками, як спершу гадали люди, а вміння навчатися. «Останній крик, який ви почуєте, буде вашим власним…» – кажуть про роботів солдати, називаючи їх «крикунами».

Полковник Джозеф Гендрікссон – наш чоловік, хоч і військовий, але навіть службою хорошу людину так просто не зіпсуєш. Він командує збройними силами Альянсу на Сіріусі.

Позавчора на обрії з’являється гонець, який, вочевидь, несе важливу депешу. Чому важливу? Та тому, що яка притомна людина висуне носа з бункера, коли надворі повно крикунів? Або псих, або новенький, або війна закінчилася? А гонець таки вирушає сам-один через терра інкогніта й, ризикуючи життям, доставляє депешу. Щоправда, на останніх метрах перед бункером Альянсу крикуни реабілітуються й відрізають поштареві руки-ноги. Але суті це не змінює. Посилку доставлено.

Узагалі, коли роками сидиш посеред пустелі, у бункері з купкою відданих тобі людей, і нічого не відбувається, будь-яка новина – вже подія, а тут зранку поштар, а ввечері біля бункера зазнає катастрофи військово-транспортний шатл Альянсу. Вижила лише одна людина.

Схоже, війна закінчилася.

ScreamersТреба б повідомити хлопцям із НЕБ, що пора ховати гармати, і запросити їх разом посмажити шашлики. Оскільки мобільний зв’язок у військових контрактний, а Міністерство оборони добре фінансує лише всілякі зв’язки генералітету, то навіть у двадцять першому столітті іноді доводиться ходити пішки, щоб повідомити новини. Але є одна проблема: нейтральна територія між колишніми «ворогами». Щоправда, тепер вона, схоже, вже не нейтральна, а цілком підконтрольна крикунам.

Підсумуємо: фільм цікавий, суто для хлопчиків, які подорослішали. Якщо вам сподобався «Той, хто біжить по лезу» і ви любите на дозвіллі поміркувати над питанням «Хто свій, а хто чужий?», то це Кіно для вас. Любителям бойовиків і драм залишимо «вино й доміно». Хоча шекспірівські пристрасті за бажання можна розгледіти й у такому постапокаліптичному світі. Адже в роз’їденому наркотиками мозку Філіпа Діка часом народжуються цілком гамлетівські питання. Хіба це не мета?

Тринадцятий воїн / The 13th Warrior

Тринадцятий воїн

Тринадцятий воїн

– Уночі приплив іще один корабель. На носі стоїть хлопчик, нерухомий, наче статуя. Дає себе роздивитися.
– Але ж його й так чудово видно!
– Це щоб вони могли переконатися, що він справжній.
– Це якось пов’язано з туманом. Він каже, що в тумані живуть небезпечні духи.
– А хлопчик виявляє ґречність і дає переконатися, що він справжній.

* * *

Похмуре середньовіччя. У Японії семеро чорно-білих самураїв Акіри Куросави охороняють поселення від розбійників. Через сорок п’ять років у Європі на захист поселення стануть тринадцятеро воїнів, знятих уже на кольорову плівку.

Ахмед ібн Фадлан ібн аль-Аббас ібн Рашид ібн Хаммад (Антоніо Бандерас), далі у фільмі просто Ібн, служив при дворі халіфа. І почали за ним помічати всіляке. Ніби внадився до гарему ходити. Довести провину не змогли, бо за місцевими правилами перелюб мали засвідчити щонайменше четверо людей із бездоганною репутацією та незаперечним авторитетом. Авторитетів при дворі вистачало, а от чотирьох із бездоганною репутацією не знайшлося. Тоді вирішили про всяк випадок відрядити Ахмеда на північ, нібито послом. Але з умовою, щоб живим не повертався.
Корабель вікінгівДовго чи недовго подорожував Ахмед, але щойно його караван дістався північних земель, з’явилися розбійники, і фільм міг би на цьому закінчитися, якби на обрії не виринув корабель вікінгів, або просто хлопців із півночі, дуже серйозних парубків. Їх навіть розбійники бояться. Ахмед у місцевих розкладах не орієнтувався, тому всі дарунки, яких у нього не встигли відібрати розбійники, передарував ватажкові вікінгів Бульвайфу. Схід, як відомо, справа тонка, а північ – сувора. Один вікінг може вийти проти цілої банди й самим подихом усіх покласти.

Тим часом із півночі прибув гонець із посланням для Бульвайфа. Звуть його Вульфгар, він син Гротгара, великого північного конунга, і приїхав просити допомоги.
А коли це вікінг відмовлявся погостювати в друзів, якщо заодно обіцяють добрячу бійку? Правильно, такого не буває. Це ж не фантастичне кіно, а середньовічний бойовик.

Але й кидатися в бій стрімголов негоже, тим паче що полонених вирішили не брати. Пішли до аналітикині – місцевої віщунки, розпитати, що вона прогнозує на майбутню битву. А їй араба шкода стало: так і проживе життя, справжньої битви не побачивши. От віщунка й «…каже, що в похід мають вирушити тринадцятеро воїнів… тринадцятий має бути не з півночі». Тож порадила прихопити на розбірки Ахмеда, може, хоч на щось згодиться, наприклад арабіку по-східному варитиме чи ще щось таке.

Ахмед і ватажок вікінгів Бульвайф

Ахмед і ватажок вікінгів Бульвайф

Приблизно так починається художній фільм «Тринадцятий воїн» режисера Джона Мактірнана, знятий за романом Майкла Крайтона «Пожирачі мертвих».
Який із Бандераса араб? Правильно, не надто переконливий. Зате актори другого плану – просто блиск. Бульвайф у виконанні Владіміра Куліха й вікінг Гергер-Веселун, якого грає Денніс Сторгой, справляють неабияке враження. Один суворий і мужній, другий веселий і розумний.
Фільм вартий уваги, загалом добротний. Так, були люди в наш час, не те що нинішнє плем’я… вікінги!

Чоловікам сподобаються вікінги, а для жінок у фільмі є Бандерас. Тож можна дивитися всією родиною, але без малих дітей: крові тут справді багато, та й часи колись були суворі – без бійок на сокирах до крові ніяк!

Район № 9 / District 9

Район № 9(2009 год, США — ЮАР — Новая Зеландия, бюджет $30 млн.)

You are not welcome here
А вас не ждали, а вы пришли…

Вы хотите интересное кино про пришельцев? Масштабная битва землян и непойми-кого? Не помешает фоновая история любви? Суммирую, хочется хорошего кино?
Тогда «Район №9» – однозначно не ваш выбор.
Ни битв, ни любви, не идеи. Толерантность, глобальные проблемы. Картонные злодеи и неприятные герои.

1982 год. Над Йоханнесбургом (это в Африке) останавливается огромный космический корабль.
Три месяца никто из него не появляется. Люди сами проникают внутрь. А там куча насекомых моллюсков (имеются в виду не морские креветки, а южноамериканские гигантские кузнечики). Уэльс обещал что они должны от земных бактерий погибнуть, но эти наверно за три месяца успели мутировать. Они голодные и тупые. Куда делось руководство и что делать с пришельцами неясно.
Правительство помещает всех этих тварей в импровизированный лагерь, для беженцев с других планет – «Район №9». Там их кормят кошачьим кормом, а голодающие африканские негры кормятся пришельцами (кошачий корм негры не едят, а так получается пищевая пирамида). Охраняет район негосударственная охранная фирма – MNU, выигравшая тендер на охрану объекта. То, чем заняты в предыдущих восьми районах, из содержания фильма неясно.

Все бы хорошо в девятом районе жили бы пришельцы, но эти гермафродиты-моллюски размножаются яйцами в огромных количествах. Кроликам в Австралии такая скорость и не снилась. Количество пришельцев растет, а в бюджет на питание поправки вносить никто не будет. С такими темпами, простым кошкам корма не хватит.

Да, про оружие. Оно у пришельцев ГМО (генетически-модернизированное оружие).То есть стреляет только из рук самих пришельцев (как в фильме ” Судья Дредд” с Сильвестром Сталлоне).
В один прекрасный день правительство решает, что пришельцев легче «убить, чем прокормить», и принимает решение про переселение инопланетян в… «Район №10» в 240 километрах от города. Как будут решаться насущные проблемы там? Очень просто, сейчас лагерь финансируется с городского бюджета, а в десятом районе из центрального. Там денег больше. По логике через пару лет, всех переселят в одиннадцатый район, который будет финансировать ООН.

Тендер на переселение выиграла… охранная фирма MNU, так что коррупционный сговор на лицо.
Кто же мог предположить, что по африканским законам, перед выселением даже с палатки, надо письменно уведомить пришельцев за 24 часа. И наш отважный герой отправляется вручать повестки.
Забыв о ватно-марлевой повязке, и будучи покусан злостными пришельцами, у нашего героя начинают расти, щупальца. В больнице решают героя не лечить, а сразу отправить «на опыты». Он конечно против, поэтому как Нео-Ривз из фильма День, когда Земля остановилась убегает из больницы.
В итоге, непонятная возня с охраной, попытки бегства на инопланетный корабль.

Картина получилась невнятной. С призывами к толерантности и пониманию других культур. Когда вместо идеи «Мы лучшие» аккуратно преподнести зрителям мысль «Земля большая, всем этнокультурам должно найтись место», с плавным переходом к тому что «Надо делиться», то ничем хорошим это не закончиться.

Историю надо знать и не забывать что «Демократия это власть большинства, а не диктатура меньшинств». Правда если бы всех пришельцев аккуратно стерилизовали вначале, то и фильма бы не было. Может оно и к лучшему?

1 … 49 50 51 52